Було дуже тихо, і серед тиші він спитав-— Ви когось шукаєте?
Я покрутив головою, повернувся до дверей і, перш ніж вийти, ще на мить затримався, відчувши на свій спині погляди всіх. Коли я вийшов, на вулиці все ще не було нікого.
З темного тунелю, який проходить під вокзалом, вийшов, похитуючись, п'яний. Кривуляючи, він сунувся просто на мене, і коли він підійшов зовсім близько, я розглядів у нього в петлиці дрогістський прапорець. Він зупинився, схопив мене за ґудзик пальта й дихнув мені в обличчя кислим запахом пива:
— Чого ти вартий без дрогістів? — пробелькотів він.
— Не вартий нічого,— промовив я тихо, без дрогістів я ніщо.
— От бачиш,— сказав він зневажливо, відпустив мене і, похитуючись, рушив далі.
Я повільно ввійшов у темний тунель.
За вокзалом було зовсім тихо. Над усією цією частиною міста стоїть солодкувато-гіркий запах порошку какао, змішаний із запахом карамелі. Велика шоколадна фабрика з усіма її будівлями та під'їзними дорогами займає в цьому кварталі три вулиці й надає йому похмурого колориту, який не відповідає смачній продукції цієї фабрики. Тут живуть бідняки, і тутешні готелі дешеві, але товариство сприяння розвиткові туризму уникає посилати сюди приїжджих, боячись відштовхнути їх виглядом страшенних злиднів. Тісні вулиці просякнуті кухонним чадом, запахом тушкованої капусти та розкішними пахощами святкової печені. Тут і там стоять діти, смокчучи льодяники на паличках; через відчинені вікна видно мені чоловіків у жилетках, що грають у карти. На обгорілій стіні зруйнованого будинку я помітив велику брудну вивіску, на якій була намальована чорна рука, і під цією рукою можна було прочитати: с Готель "Голландія". Кімнати для приїжджих. Домашня кухня. У неділю танці".
Я пішов у тому напрямі, куди вказувала чорна рука, знайшов на розі вулиці іншу чорну руку з написом: "Готель "Гол." навпроти", і коли я подивився навпроти й побачив будинок з червонястої цегли в чорних струпах від диму шоколадної фабрики, то зрозумів, що дрогісти сюди не добралися
VI
Я не перестаю дивуватись, яке хвилювання охоплює мене, коли почую Фредів голос по телео^юну: голос у нього хрипкий, трохи стомлений, і в ньому звучать байдужо-офіційні нотки, які роблять його чужим, і від того я хвилююсь ще більше. Так він розмовляв зі мною з Одеси й Севастополя, а потім, коли він почав пити,— із різних готелів, і завжди, коли я знімала трубку й чула, що він натискує кнопку автомата і монети, упавши вниз, дають з'єднання, у мене завмирало серце. Лунка, офіційна тиша в трубці перед тим, як він починає говорити, його кашель і його ніжність, якої він може надати своєму голосові, розмовляючи по телефону,— все це невимовно хвилює мене.
Коли я спустилася вниз, господиня будинку сиділа в своєму кутку посеред старих, потертих меблів, на кушетці біля письмового столу, заваленого коробками з-під мила, коробками з протизачатковими засобами й дерев'яними скриньками, де вона зберігає особливо дорогу косметику. Вся кімната пропахла паленим жіночим волоссям; цей дикий жахливий запах волосся, спаленого за цілий суботній день, сягав аж найвіддаленіших кімнат з кабін перукарні. Але сама пані Балун була одягнена неохайно, непричесана; вона тримала в руках розгорнутий роман, узятий в бібліотеці, якого вона не читала, бо спостерігала, як я підносила до вуха трубку. Потім вона, не дивлячись, понишпорила рукою за кушеткою, витягла звідти пляшку з коньяком і, не зводячи з мене стомлених очей, налила собі повну чарку.
— Алло, Фреде,— сказала я.
— Кете, сказав він,— я знайшов кімнату, і в мене є гроші.
— От і добре.
— Коли ти прийдеш?
— О п'ятій. Хочу ще спекти дітям пиріг. А ми підемо танцювати ?
— Залюбки, якщо хочеш. Тут у готелі танцюють.
— А де ти?
— У готелі "Голландія".
— Де це?
— На північ від вокзалу, підеш Вокзальною вулицею й побачиш на розі вивіску з чорною рукою. І йди, куди показує витягнутий палець. Як там діти?
— Добре.
— Я маю для них шоколад, і ми купимо їм повітряні кульки. А ще хочу, щоб вони з'їли по порції морозива; я дам тобі грошей на це. І скажи їм. мені жаль, що я бив їх. Я був несправедливий.
— Цього я не можу їм сказати, Фреде,— відповіла я
— Чому?
— Бо вони плакатимуть.
— Хай плачуть, але вони повинні знати, що мені жаль. Для мене це дуже важливо. Скажи, будь ласка!
Я не знала, що йому відповісти, і подивилася на господиню, а та звичним жестом налила собі знову повну чарку, піднесла її до губів, повільно, сполоснувши коньяком рота, випила, і я помітила, що коли трунок полився їй у горло, на обличчі в неї з'явився вираз легкої огиди.
— Кете,— промовив Фред.
— Що?
Скажи дітям усе; будь ласка, не забудь, і розкажи їм про шоколад, про повітряні кульки та про морозиво. Пообі цяй мені.
Не можу,— сказала я.— У них сьогодні така радість, їм дозволили брати участь у процесії. Я не хочу нагадувати їм про побої. Скажу їм потім, коли ми говоритимем про тебе.
— Ви говорите про мене?
— Атож, вони запитують мене, де ти, і я кажу їм, що ти хворий.
— Хіба я хворий?
— Так, ти хворий.
Він помовчав, і я почула в трубці його дихання. Господиня підморгнула мені, старанно киваючи головою.
— Може, й твоя правда, може, я таки хворий. Ну, до п'ятої. Запам'ятай: вивіска з чорною рукою на розі Вокзальної вулиці. Грошей маю досить, і ми підемо потанцюємо. До побачення, кохана.
— До побачення.— Я повільно поклала трубку й побачила, що господиня поставила на стіл другу чарку.
— Ідіть сюди, голубонько,— сказала вона тихо,— випийте чарочку.
Раніше іноді мене змагала впертість, і я спускалася до неї, щоб поскаржитись на те, в якому поганому стані наша кімната, але щоразу вона обеззброювала мене своєю вбивчою апатією, наливала мені коньяку й заворожувала мудрістю, що світилася в її стомлених очах. Крім того, вона вміла пояснити мені, що ремонт кімнати коштуватиме більше, ніж квартирна плата за три роки. У неї я навчилася пити. Спер шу коньяк обпікав мені горло, і я просила в неї лікеру.
— Лікер?—дивувалась вона.— Хто ж п'є лікер?
Я вже давно переконалася, що вона каже правду: коньяк таки добрий.
— Ну йдіть же, голубонько, випийте одненьку.
Я сіла навпроти неї, і вона пильно подивилася на мене, так, як дивляться п'яниці, а мій погляд, ковзнувши повз її обличчя, впав на купу картонних коробок з різнокольоровими смугами й написом: "Гумові вироби фірми Грісс. Товар високої якості. Купуйте тільки з маркою "Біла лелека".