— Чотирнадцять, правильно?
— П'ятнадцять,— сказав він, усміхаючись. Я дала йому п'ятнадцять марок і сказала:
— Дуже дякую вам.
— О, нема за що,— відповів він, потім іще раз зазирнув у наші двері іі гукнув: —До побачення, діти! — І діти відповіли :
До побачення!
Коли мн залишилися самі, я ще раз обняла їх усіх, допитливо подивилася на них, але не змогла виявити на їхніх обличчях нічого такого, що виправдало б мій страх. Зітхаючи, я почала готувати їм бутерброди до школи; Клеменс і Карла шукали щось у своїх ящиках. Карла спить на американському похідному ліжку, яке ми на день складаємо іі підвішуємо до стелі, Клеменс — на старій плюшевій кушеточ-ці, яка давно вже стала надто коротка для нього. Беллерман навіть поприбирав ліжка.
Діти,— сказала я,— батько шле вам вітання. Він дав мені гроші для вас.
Вони нічого не сказали.
Карла підійшла до мене і взяла свій пакетик з бутербродами. Я подивилася на неї: у неї темне, Фредове волосся і його ж очі, які можуть так раптово кудись заблукати.
Маленький бавився на своєму стільчику і час від часу поглядав на мене, наче хотів упевнитися, що я тут, а потім бавився собі далі.
— Ви вже помолилися?
— Так,— відповіла Карла.
— Батько скоро вернеться,— сказала я, відчувши велику ніжність до дітей; мені довелося стримуватися, щоб знову не заплакати.
Діти знову промовчали. Я подивилася на Карлу, яка сиділа поруч мене на стільці, гортала шкільний підручник і неохоче пила молоко. І раптом вона глянула на мене й спокійно сказала:
— Він зовсім не хворий, він же дає уроки. Обернувшись, я подивилася на Клеменса, що сидів на
своїй кушеточці з атласом. Він спокійно подивився на мене і сказав:
— Це мені розповів Бейзем, він сидить зі мною на одній парті.
Про це я нічого не знала.
— Є хвороби,— сказала я,— при яких можна й не лежати в ліжку.
Діти нічого не відповіли. Вони пішли, надівши свої ранці, а я вийшла в коридор і дивилася, як вони повільно йшли сірою вулицею, трохи опустивши плечі під вагою книжок; і мене огорнув сум, бо я бачила саму себе: як я йду вулицею з ранцем на спині, трохи опустивши плечі під вагою книжок; я вже не бачила дітей — дивлячись згори, я бачила тільки саму себе: маленьку дівчинку з білявими косами, що роздумує над візерунком для плетіння чи силкується пригадати рік смерті Карла Великого.
Коли я обернулася, пані Франке стояла біля дзеркала перед вішалкою і поправляла лілову вуаль на капелюсі. Задзвонили до восьмигодинної меси. Вона привіталась, підійшла до мене, постояла усміхаючись переді мною в темному коридорі й, не давши мені зайти до кімнати, зупинила мене.
— Кажуть,— промовила вона привітно,— що чоловік вас остаточно покинув. Це правда?
— Правда,— сказала я тихо,— він мене покинув.
І я здивувалася, що більш не відчуваю до неї зненависті.
— І він п'є, це правда? — Вона зашпилила вуаль на своїй пишній шиї.
— І п'є,— насилу вимовила я.
Запала майже цілковита тиша, тільки з кімнати долинало ніжне белькотання мого малюка, який розмовляв зі своїми кубиками, а потім пролунав голос диктора, який п'ять, шість, ні, сім разів підряд — серед тиші я добре розчула — промовив: "Сім годин тридцять дев'ять хвилин... Може, ви вже повинні залишити вашу чарівну дружину, а може, ще встигнете послухати веселий ранковий марш Булвера..." Оту ранкову музику, ті казенні веселощі я сприймала, як удари батога.
Пані Франке стояла переді мною, не ворушачись і нічого не кажучи, але я бачила вбивчий блиск у її очах; і я тужила за хрипким голосом негра, який чула тільки раз, один-сдиний раз, і який відтоді марно сподіваюся почути знову,— хрипкий голос, що співав:
...і не промовив жодного слова...
Я сказала пані Франке: "На все добре",— відтіснила її набік і пішла до своєї кімнати. Вона нічого не відповіла. Я взяла маленького на руки, пригорнула його до себе й почула, що пані Франке пішла до меси.
XIII
Автобус завжди зупиняється в тому самому місці. Поворот, Де він повинен зупинитися, вузький, і перед зупинкою автобус щоразу різко гальмує, від чого я прокидаюся. Я встаю, вилізаю з автобуса й переходжу вулицю якраз навпроти вітрини магазину залізних виробів, де впадає в око вивіска: "Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець". Щоб дізнатися, котра година, немає рації дивитися на годинника на фасаді будинку — зараз рівно за чотири хвилини восьма, а якщо годинник показує восьму чи вже й восьму з хвилинами, знай, що він іде неправильно: автобус точніший за цього годинника.
Щоранку я стою декілька секунд перед вивіскою "Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 по^зенігів за східець". Поряд з цією вивіскою у вітрині виставлено драбину на три східці, а біля драбини з початку літа стоїть шезлонг, у якому відпочиває висока білява жінка з пап'є-маше чи з воску — я не знаю, з якого матеріалу роблять ці манекени,— жінка в темних окулярах, і вона читає роман, що називається "Відпочинок від самого себе". Прізвища автора я не можу прочитати, бо воно прикрите бородою гнома, який лежить навскоси над акваріумом. Велика білява лялька вилежується серед кавових млинків, вальців для віджимання білизни та драбин і ось уже три місяці читає роман "Відпочинок від самого себе".
Ллє сьогодні, вийшовши з автобуса, я вже не побачив вивіски "Драбини всіх розмірів по 3 марки 20 пфенігів за східець", а жінка, яка ціле літо лежала в шезлонзі й читала роман "Відпочинок від самого себе", стояла тепер на лижах у синьому спортивному костюмі з розмаяним шарфом, а поруч була інша вивіска: "Подумайте завчасно про зимовий спорт!"
Я не став думати про зимовий спорт, пішов на Мельхіоршт-расе, купив п'ять сигарет у кіоску ліворуч від канцелярії і пройшов повз швейцара у вестибюль. Швейцар привітався зі мною — це один із моїх друзів у цьому будинку, іноді він заходить до мене нагору, курить свою люльку й розповідає найсвіжіші плітки.
Я кивнув швейцарові й привітався з кількома кліриками які швидко піднімалися сходами з портфелями в руках. Нагорі я відчинив двері до комутаторної, повісив на вішалку пальто й берет, кинув на стіл сигарети, поклав поряд з ними гроші, увімкнув контакт і сів.
Як тільки я сідаю на своє робоче місце, мене огортає спокій, у вухах тихо гуде, а я відповідаю: "Комутатор" і даю з'єднання, коли хто-небудь у будинку набирає дві цифри й загоряється червона лампочка.