Що більше мені вечоріє, то більше розвидняється.
"Ще вогонь мйогокровної і мношплачевної війни моєї запалений і через вісім літ сильно палаючий і Україну з короною польською в распрі сущу зело снідавший не погаснув. Ще трупи людські на лядських і українських полях, бранним оружжям постлані, до кінця не зотліли, ще зешія по многих горизонтах кровію людською обагренна, дощовими краплями не змита, ще очерети, від трупів чоловіцьких просмерділі, не повернулися до первобутнього чистого й невредительського естества свого, ще у матерів по синах і в жон по мужах і інших кревних своїх, оружжям воєнним умерщвленних, від сліз не висохли зіниці, ще ні Україна від поляків, ні поляки від України не могли в домах своїх милої з покревними своїми компанії ужити, а чи солодким сном заснути, ані вожделенного покою певними бути: аж тут, на сій стороні Дніпра, од Переяслава і Полтави, з причини двох мужів, нового тоді гетьмана Виговського і Мартина Пушкаря, полковника полтавського, новий внутрішнього междоусіб’я і кроволиття великого вогонь, добра людські спалюючий і вкінець істребляющий, воспламеняється і свою на розоріння людське приємле силу".
Виговський став топтати велику Переяславську угоду, Пушкар спротивився:
Тоді топтався по моєму серцю Тетеря, тоді Брюховецький, Самойлович, Дорошенко, Мазепа. Хіба ж то не я вніс у перший свій реєстр аж кілька Мазеп: Черкаського полку сотні Лазаря Петровича Васько Мазепа, полку і сотні Білоцерківських Мирон Мазепа, Уманського полку сотні романівської Максим Мазепа, Кальницького полку сотні оментовської просто Мазепа, Полтавських полку і сотні Василь Мазепа, Миргородського полку сотні краснопільської Мазепа без імені.
Аби ж то знаття, в яких прізвищах вигніздюється зрада! Але прізвищ стільки, як і людей, і земний круг дано тобі пройти між них і з ними, бо й ти людина.
Після смерті я вже не зустрічаю людей. Отож мої помисли чисті, не скаламучені злобою, наговором, гіркотою і навіть — страшно сказати! — правдою про те, чого не хотілося чути за життя. Тепер слух мій нарешті очистився, не долинають до мене ні зойки, ні прокляття, ні клевета. За життя ми беремо за істину навіть почуте від тих, кого ми зневажаємо й ненавидимо, зате по смерті визволяємося від усього, що нам огидне.
Смерть приносить самотність? А може, ми приєднуємося до більшості? Бо хоч би як багато народжувалося людей на землі, мертвих завжди буде більше.
Доброта не старіє, жорстокість не старіє, світ залишається вічно молодим, старіє й умирає тільки людина, і нічого немає певнішого за смерть. Кажуть: там поєднуються душі, там в Єлісейських райських полях зустрінеш найдорожчих утрачених, бо любов щаслива навіть тоді, як безприютна і безпритульна. Яка омана! Вже як згасатиме остання іскра сонця в мені, постане переді мною лице, яке я знав і любив живим і молодим, вічно молоде для мене, чисте і чесне, як її душа. І погляд сірих очей летить тепер з такої страшної далечини, що й не знати, чи долетить до мене, коли ж це станеться, то полине він далі, повз мене, і в ньому втома, і мука, і безодня, якої вже мені Не заповнити ніколи. І ніколи більше не засміється мені сонце у зеленому листі…
А тоді пісня народилася востаннє в моїй душі, далека, як степи, і тужлива, як осінь у гаях. Вона йде від мене, і я йду за нею, доганяю й не можу наздогнати, ніколи, ніколи:
Ей, козаки, діти, друзі!
Прошу вас, добре дбайте:
Борошно зсипайте,
До Загребельної могили прибувайте,
Мене, Хмельницького,
К собі на пораду ожидайте.
КІНЕЦЬ МОВІ МОЇЙ
1 При смерті (лат.).
2 Той, що володарює в мові (лат.).
3 Душі й серця зачаровує (лат.).
4 Не так з охоти, як зі страху (лат.).
5 Тут: привілей.
6 Тут: майно, належність.
7 Тут: майно, статки.
8 Тут: майбутній.
9 Тут: тому, що було.
10 Не знають нічого святого (лат.).
11 Прірва, безодня.
12 В будь — який спосіб (лат.).
13 Так звалися в Османській державі повстанці з місцевого населення по імені Джеляля, який очолив повстання бідноти в околицях Токата в 1519 році.
14 Незрівнянний (тур.).
15 Друг і брат (тур.).
16 Не така, як написано буде про неї через триста літ: "Запаска туго облягала стан, розкішна пазуха гаптованої сорочки коливалася від нагальної ходи молодиці", Коли вже несила роздивитися через 300 років жінку, то поглянули б хоч на мене. Розкішна пазуха і великий гетьман? Гай, гай!..
17 Тут: скарга з правом вносити зміни й доповнення.
18 Так звано в ті часи ката.
19 Тут: обважнілої.
20 Згода (лат.).
21 Незгода (лат.).
22 Слава.
23 "Муж істинно гідний гетьманського імені: сміливо підіймав він біди, добру раду знаходив у самих бідах; тіло його не утомлялось ніякими трудами, добрий настрій не упадав під ніякими неприємностями. Однаково витривало зносив він холод і спеку. Страву і пиття вживав не зайвим лишком, а скільки лише природі було потрібно. Хіба як від справ і воєнних занять час вільний лишався, тоді трохи спочивав, і то не на дорогоцінних ліжках, а на такій постелі, яка і військовій людині випадає. І не клопотався вибирати для спання десь місце на самоті, але спав спокійно серед немалого воєнного крику, ніскільки тим не журячись. Одежею від інших не різнився нітрохи, тільки збруя на коні була трохи краща від інших. Часто бачили його вкритого вояцькою свитою, як він спав між вартовими, знемігшися від труду. Першим виходив на бій, останнім полишав".
24 Тут: Тясьмин.
25 Ненавидять примітивних дурнів.
26 Тут: втручання, заступництво.
27 Місцевість для військового постою.
28 Смертна кара, тут: карати й милувати (лат.).
29 Суперник (польськ.).
30 Тут: вчинком.
31 "Промова Івана Мелешка" — українсько — білоруський памфлет кінця XVI ст., складений у формі промови, яку буцімто виголосив у 1589 р. на сеймі при королеві Зигмунду III каштелян мозирський Іван Мелешко. Насправді такого каштеляна не було. Постать вигадана.
32 Так тоді називано ката.
33 До охайності (польськ.).
34 Зала.
35 Пір’ям.
36 Тут: весела оповідка.
37 Прісні коржі, які пекли, загрібаючи в попіл.
38 Шлях.
39 Цибуля.
40 Овечий сир.
41 Перекладач.
42 Переклад І. Франка.
43 Ханські чиновники.
44 Кінська збруя (польськ.).
45 Зброєносець.