— Я завжди ловитиму мишей, коли буду в печері. Проте я досі кіт, який гуляє сам по собі й бродить де заманеться.
— Тільки не тоді, коли я поряд, — процідив хазяїн. — Якби не твої останні слова, я, може, і прибрав би ці речі назавжди, та однині швиргатиму в тебе свої чоботи й кам'яну сокирку, хоч би де стрів; і те саме робитимуть надалі всі справжні чоловіки.
Тут докинув слівце собака:
— Стривайте. Він ні про що не домовлявся зі мною, а отже, й з усіма справжніми собаками, які житимуть після мене. Так от, — пес ошкірив зуби, — якщо ти не будеш завжди добрим до дитини, коли я буду в печері, то я ганятимуся за тобою, поки впіймаю, а спіймавши, кусатиму; і те саме робитимуть надалі всі справжні собаки.
— О, — подумала жінка, — хоч кіт дуже мудрий, та не мудріший за пса.
Кіт стурбовано перелічив ікла собаки (а вони здалися вельми гострими) і, намагаючись зберігати гідність, мовив:
— Я завжди буду добрим до дитини, коли буду в печері, щоправда, якщо вона не сильно смикатиме мене за хвіст. Проте я досі кіт, який гуляє сам по собі й бродить де заманеться.
— Тільки не тоді, коли я поряд, — гавкнув пес. — Якби не твої останні слова, я, може, і стулив би назавжди свою пащу, та однині заганятиму тебе на дерево, хай де стріну; і те саме робитимуть надалі всі справжні собаки.
Тієї ж миті чоловік жбурнув у кота обидва чоботи і кам'яний топірець (тобто, три речі), кіт стрімко майнув із печери, а пес змусив його рятуватися на дереві; й відтоді, любі мої, донині три справжніх чоловіки з п'яти завжди кидають усякі предмети в кота, хоч би де його стріли, і всі справжні собаки заганяють його на дерево. Та наш муркотик теж дотримується даної ним обіцянки: ловить мишей і добрий до дітей, поки в домі, щоправда, якщо ті не сильно смикають його за хвіст. Однак уже потім, час від часу, коли сходить місяць і настає ніч, він знову кіт, який гуляє сам по собі й бродить де заманеться. Тож він рушає до вологого дикого лісу або задирається на вологі дикі дерева, чи лазить вологими дикими дахами, незалежно виляючи пухнастим хвостом і блукаючи своїми дикими стежинами.
Як метелик тупнув ніжкою
Це, любі мої, розповідь — нова, цікава казка, зовсім не схожа на попередні, — легенда про наймудрішого правителя Сулеймана ібн Дауда; тобто Соломона, сина Давида. Про нього вже складено триста п'ятдесят п'ять оповідей, але моя — інакша. Це казка не про чайку, яка знайшла воду, або про óдуда, який у спеку захистив Сулеймана ібн Дауда своїми крилами від сонця[101]. Це й не історія про кришталеву підлогу[102], або рубін із хвилястою проріззю, або золоті зливки цариці Балкіс[103]. Це розповідь про метелика, який тупнув ніжкою.
А зараз слухайте уважно!
Сулейман ібн Дауд славився своєю мудрістю. Він розумів мову звірів, птахів, риб та комах. Він розумів гомін схованих глибоко під землею кам'яних брил, коли ті, важко стогнучи, схилялись одна до одної; він розумів сказане деревами, коли ті шелестіли гіллям у вранішню пору. Він розумів геть усе, і цариця Балкіс, старша цариця, найвродливіша цариця Балкіс, майже нічим не поступалася в мудрості своєму чоловікові.
Сулейман ібн Дауд славився ще й могутністю. На середньому пальці правої руки він носив перстень, який варто лише раз прокрутити, щоб із-під землі вийшли демони та джини, готові виконати будь-який наказ. Два оберти викликали з неба фей, готових здійснити будь-яке бажання, а після трьох до царя в личині водоноса з'являвся сам архангел Азраель Мечоносний і розповідав йому про все, що відбувалось у трьох світах — під землею, на небі й на землі.
Водночас Сулейман ібн Дауд не був гордовитим і досить рідко виставляв себе напоказ, а якщо таке й траплялося, щиро шкодував потóму. Якось він зібрався нагодувати відразу всіх тварин в один день, але щойно їжа була готова, з морської безодні виринуло чудовисько та зжерло все за трьома присідами. Вражений Сулейман ібн Дауд вигукнув:
— О звіре, хто ти?!
І звір відповів:
— О царю, хай подовжаться роки твого життя! Я найменший із тридцяти тисяч братів, а дім наш на дні моря. Прочули ми, що ти хочеш нагодувати всіх тварин усього світу, тому брати й послали мене запитати, коли обід буде готовий.
Іще більше здивувався Сулейман ібн Дауд і сказав:
— О звіре, ти ум'яв усе, що я приготував для тварин усього світу!
Відтак, схоже, настала черга потворі дивуватися:
— О царю, живи вічно! Невже ти справді називаєш це обідом? Там, звідки я прибув, кожен з нас, тільки щоб підживитися, з'їдає удвічі більше.
Тоді Сулейман ібн Дауд упав долілиць і мовив:
— О звіре! Я влаштував цей обід, аби показати свою царську велич та багатство, а зовсім не через турботу про тварин. Тепер я не знаю, куди подітись од сорому, але цей урок піде мені на користь.
Сулейман ібн Дауд воістину був мудрою людиною, мої любі. Після того випадку він твердо запам'ятав, що хизуватися безглуздо.
А тепер починається, власне, сама розповідь.
У Сулеймана ібн Дауда було дуже багато дружин; точніше, дев'ятсот дев'яносто дев'ять, окрім красуні Балкіс. Усі жінки жили в розкішному золотому палаці, зведеному серед чудового саду з фонтанами. Насправді владика аж ніяк не потребував такої кількості благовірних, але у ті часи численні шлюби чоловіка вважали нормою, і цар, зрозуміло, мав найбільше дружин; ну, щоб зайвий раз засвідчити, що він є можновладною особою.
Деякі жіночки були гарненькими, інші — навпаки. Ці, другі, постійно лаялися з першими, від чого ті дратувалися, теж стаючи буркотливими та злобливими, втрачаючи свою колишню привабливість. А потім, уже всі разом, вони сварилися із Сулейманом ібн Даудом, доводячи вінценосного до цілковитого відчаю. Лише вродливиця Балкіс ніколи не засмучувала царя, бо палко його кохала. І завжди, чи то перебуваючи в роззолочених покоях, чи то прогулюючись садом, щиро переймалася турботами свого чоловіка.
Звичайно, якби Сулейман ібн Дауд вирішив повернути перстень на пальці й викликати демонів та джинів, ті перетворили б усіх дев'ятсот дев'яносто дев'ять заїдливих дружин на білих мулів пустелі, або на хортів, або на зернятка граната; та він вважав такий учинок банальним вихвалянням. Тому коли жінки особливо досаждали йому, цар усамітнювався десь у затишному куточку мальовничого саду, вочевидь жалкуючи, що народився на світ Божий.