— Або я знаю! — відповів святий Петро, здвигаючи плечима.
— А хто ж се може знати?
— Пан-біг знає. А ти йди собі, а там побачиш.
— Га, коли так, то нехай буде й так, — відповів покірно Русин. — Бувай здоров, святий Петре!
I Русин зняв капелюх із голови і поклонився святому. Та в тій хвилі дика думка стрілила йому до голови. Замахнувши широко капелюхом, він через високий мур кинув його до раю. Капелюх був увесь поляпаний пекельною смолою, від якої почав розходитися по раю страшенний сморід.
Між святими учинилося замішання, крик і репет, а Русин під брамою також наробив гвалту.
— Віддайте мені мій капелюх! — верещав він. — Передо мною далека дорога, як же я піду без капелюха?
Але даремно святі пробували приступити до капелюха і взяти його. Пекельна смола пекла та забруднювала їх пречисті руки. А Русин раз у раз лементував за своїм капелюхом.
— Ну, йди, дурню, і візьми собі його, нехай нам тут смороду не робить! — мовив святий Петро і впустив Русина до раю.
— Ге, ге, ге! — мовив Русин, діставшися досередини. — Як же тут гарно і приємно! А тепер то я вже певно був би дурень, якби, раз діставшися сюди, та вийшов звідси добровільно!
— Що? Як? Ти смів би? — скрикнув святий Петро.
— Але ж, святенький Петре, — мовив Русин, садовлячись у наголовачі свого капелюха і підібгавши ноги під себе так, аби стопи зовсім стояли на його широчезних крисах. — Ади, адже я не в твоїм раю сиджу, а в своїм капелюсі!
Аж зареготався святий Петро на такий дотеп, а далі, сплюнувши не то сердито, не то добродушно, пішов запитати пана-бога, що робити з тим приблудою.
— Коли його з пекла вигнали, — мовив пан-біг, — то видно, що не мусить він бути такий злий, як про нього балакають. Але й на рай він не заслужив, бо на рай заслугується не множеством терпіння, а множеством добрих учинків. Нехай, отже, вертає назад на світ, нехай жие і працює, а там побачимо, куди примістити його.
Вернув святий Петро і заявив Русинові той божий присуд. Не смів Русин супротивлятися божому наказові і вернув назад на землю, відродився. Пробувши кілька хвилин у пеклі і кілька хвилин у раю, знає, як смакує одне й друге, вміє цінити своє нове життя, бо знає, в чім його дійсна вартість.
___________________________
* Силу кількості (лат.). — Ред.
* Гайдамацька біснуватість (лат.). — Ред.
* В найвищій мірі розвинену незалежність (лат.). — Ред.
* Манія автономії (лат.). — Ред.
* Нема Русі [тобто України] (польськ.). —Ред.