1939 року, в "Правді" опублікований 24 серпня/.
"Уряд СРСР і Уряд Німеччини, керуючись бажанням зміцнення
справи миру між СРСР і Німеччиною і виходячи з основних положень Договору про нейтралітет, укладеного між СРСР і Німеччиною в квітні 1925 року, прийшли до такої згоди.
Стаття І.
Обидві сторони, що домовляються, зобов’язуються утримуватися від будь-якого насильства у відношенні один до одного як окремо, так і разом з іншими державами.
...Стаття V.
На випадок виникнення спірок чи конфліктів... обидві сторони будуть вирішувати ці справи виключно мирним шляхом" — і т. д., і т. п.
30 вересня 1939 року перед своїм від’їздом фон Ріббентро зробив наступну заяву співробітнику ТАРС:
"Моє перебування в Москві знову було коротким, на жаль, надто коротким. Наступного разу я сподіваюсь побути тут більше. Однак ми добре використали ці два дні..."
В ніч з 23 на 24 вересня під час тих переговорів Сталін підняв бокал.
"Я знаю як сильно /так і сказонув: сильно!!!/ німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я".
Пили тоді багато: за Пакт про ненапад, за нову еру в німецько-радянських відносинах і за німецьку націю...
Все це миттєво пригадалося Молотову, але він утримався від будь-яких спогадів та розчулень, а сухо, по-чиновницькому відповів:
-Слухаю!
-Як іде мінування Москви?— запитав Сталін, незадоволений з того, що сам він — так недоречно — пригадав свою тодішню фразу "Я знаю як сильно німецька нація любить свого вождя і тому мені хочеться випити за його здоров’я",— а тому ледве стримував роздратування /хоча на кого гніватися, як сам і виголосив той проклятющий і дурний тост/.— З мінуванням упорались чи робота ще триває?
Пізніше московські видання через роки й десятиліття писатимуть, що "в жовтні 1941 року питання про здачу міста вважалося майже вирішеним. Перші німецькі мотоциклетні роз’їзди уже маячили в районі Річкового вокзалу, а резервів, щоб затулити прорив, практично не було.
Ті ж, що були, мусили вступити в бій в останній момент і в самому центрі: біля Красної площі. А тому Сталін, готуючись до своєї евакуації з Москви, прикрившись відповідною постановою ДКО № 740 від 8 жовтня 1941 року, віддав наказ про "проведення спеціальних заходів" — мінування не тільки далеких підступів до Москви і стратегічних об’єктів, але й усіх
трас, якими німці могли прийти до Кремля.
В першу чергу мова йшла про Ленінградське шосе, Ленінградський проспект, вулицю Горького (Тверська) та інших "танконебезпечних вулиць"— нинішні Велика Дмитрівка, Велика Нікітська, Воздвиженка, і, можливо, Знаменка. Вся ця величезна територія увійшла в зону відповідальності ОМСБОП — окремої мотострілкової бригади особливого призначення НКВС: вона її мінувала, вона ж повинна була її обороняти, вона ж і підривати.
Згадувана бригада була у віданні старшого майора держбезпеки /відповідно загальновійськовому званню генерал-майор/ Павла Судоплатова, який очолював з жовтня 1941-го 2-й відділ НКВС /терор і диверсії в тилу противника/.
Бійців ОМСБОПа майже повністю націлювали на диверсії і терор, що означало: підкрастися до об’єкта, замінувати, підірвати... Центр Москви був відданий під контроль ОМСБОПа, де той мав наводити "революційний порядок".
Була ще й особиста вказівка Наркома Внутрішніх справ: спецгрупі
виділили кілометри шнурів, бікфордових і детонуючих, велику кількість підривників і тонни вибухівки.
Але коли і як мінувати — не визначилася. Павло Судоплатов зізнавався:
"Коли в жовтні 1941 року мене викликали в кабінет Берії, де знаходився Маленков, і наказали замінувати найважливіші споруди в Москві і на підступах до неї, такі як головні залізничні вокзали, об’єкти оборонної промисловості, деякі житлові будинки, деякі станції метрополітену і стадіон "Динамо", вибухівка повинна була бути готовою уже через двадцять чотири години. Ми замінували кілька урядових дач під Москвою /серед них, правда, не було дачі Сталіна/... Ми трудилися
цілодобово, щоб виконати наказ…"
Бойовий наказ № 1 від 15 жовтня 1941 року по ОМСБОП:
"Противнику вдалося зайняти міста Можайськ і Малоярославець... ОМСБОП, будучи резервом 2-ї мотострілкової дивізії військ НКВС до 7.00 16.10.1941 зайняти райони: площу Свердлова /Театральна/, Красну площу, площу Маяковського в готовності діяти: Ржевський вокзал /Римський/, Ленінградське шосе, Волоколамське шосе..."
В іншому документі йдеться про те, що перший наказ на мінування диверсанти НКВС отримають 7 жовтня 1941 року:
"7 жовтня 1941 року бригаді було наказано організувати загін для мінування важливих об’єктів і споруд державного і оборонного значення у
Москві... Важливі стратегічні об’єкти столиці були заміновані..."
ЯРЛИК НА КНЯЗІВСТВО
НЕРУСЬКІ РУСЬКІ МОНАРХИ,
або Заручення в Берліні
Насамкінець було підписано офіційний договір на найближчі 5 років про мир і дружбу між двома країнами — Великою Німеччиною і Великим Московським князівством-2. А тоді зненацька німецький уряд в особі рейхсканцлера запропонував герру Йосипу одружитися. З принцесою Марією, яка неодмінно народить йому сина-спадкоємця, якого так багне герр Йосип і якого йому так і не змогла народити ялова його княгиня.
-Німкеню?— вкрай подивовано перепитав було герр Йосип.— Але ж ми руські...
-Між іншим, герр Йосип походить з грузинського роду Джугашвілі.
-Але жінки у нас завжди були росіянками,— ще комизився герр Йосип.
-А тепер будуть... німкені,— хрюкнув рейхсканцлер.
І не питаючи навіть згоди герра Йосипа оголосив про шлюб великого московського князя Йосипа IV Джугашвілі з німецькою принцесою Марією з роду Гогенцоллернів.
І тієї ж миті, наче й чекавши її, "білява арійська бестія" як вродилася біля новоспеченого московського князя з титулом "великий" і вліпила йому один з найміцніших поцілунків /решті присутнім спритно посилала — як еквівалент — повітряні поцілунки/.
Рейхсканцлер задоволено хрюкнув — спектакль вдався на славу, внісши свою родзинку в офіційний прийом. Правда, сам герр Йосип — чи
то пак молодий,— мав вигляд розгубленого слуги, якого обманув пан. До Берліна він прибув за ярликом на князівство, але аж ніяк не за дружиною. Щоправда, в сімейному житті йому не таланило. Велика княгиня Євдокія так і не змогла йому народити нащадка, майбутнього Йосипа V. Змушений був відправити її — у традиціях руських монархів — на пожиттєве заслання до віддаленого монастиря /хай дякує, що хоч життя їй зберіг/. Звідтоді він і підшукував собі велику княгиню. Неодмінно русачку. Тож коли рейхс-канцлер запропонував йому німкеню Марію /що з того, що вона буцімто з роду Гогенцоллернів!/, спершу було запручався — що німкеня. Аж заноровився. Але кляті німці натисли, пригрозивши відібрати ярлик на князівство — погодився. Ярлик дорожчий. Не погодься він на німкеню, клята німчура віддасть його іншому нащадку Йосипа Сталіна, і прощай тоді вимріяна влада, що так тяжко йому дісталася! Змушений був погодитись.