— І що було далі з тією імперією?
— О, це довга історія. Живучим виявилося Московське князівство. І до біса везучим та агресивним. Ледь вилупившись, воно одразу ж почало заграбастувати землі сусідів та приєднувати їх до своїх володінь — так зване собіраніє ісконно руських земель. За якихось чотири століття з крихітного князівства, нічим мовби не кращим за інші руські князівства, воно перетворилося на гігантського загарбника, такого руського гулівера. Подумати тільки — в Російську імперію, яка сягнула в довжину із заходу на схід на цілих 9 тисяч кілометрів!
— Ого! — мовби аж зацікавилась принцеса, яка взагалі, крім любовних фіглів — міглів та шурів — мурів, здається, нічим більше не цікавилась. — І як же це воно ухитрилося?
— Загарбуючи, моя люба принцесо, загарбуючи чужі території. У князівства виявився величезний апетит. Тож рік за роком загарбуючи чужі території, спершу близькі, а потім і далекі, і зовсім далекі, за Волгою і до самого океану. За якусь там пару — другу століть воно захопило територію з площею 170 75,4 тисячі кілометрів! З населенням, що сягнуло майже 140 мільйонів чоловік. А Московське князівство мало всього лише щось із три мільйони московітів… І стало Росією. Монстром, який тільки тим і займався, що поглинав інших. В останній час Росія, перетворившись на червону імперію СРСР, стала зазіхати й на Європу. Аби врятувати Європу від червоної чуми, фюрер і почав війну з цим монстром… Вигравши її, він ліквідував Російську імперію під абревіатурою СРСР.
— А якщо з Московського князівства–2 знову почне вилуплюватися Росія? І все повториться, га?
— Мені приємно, що ти, моя люба принцесо, можеш мислити навіть логічно. Так ось… За тим, щоб московіт знову не створили свого монстра, слідкує при великому князівстві протектор і три гауляйтери — вищі чини Рейху. А над усе слідкує Велика Німеччина — з усією її могутністю. Вдруге московітам не вдасться цей фокус. Якщо вони щось там почнуть, рейхсканцлер з вермахтом знищать їх у зародку… Отож, коли їхня імперія у 1945 році була розбита, фюрер дозволив Сталіну створити своє московське князівство, але вже під номером два. І тільки за рахунок Москви та області. І бути в ньому великим князем — під протекторатом Великої Німеччини.
— І Сталін погодився?
— А що йому, бідолашному, лишилося робити, як він програв війну? Або нічого, або князівство. Малувато, звісно, після гігантської імперії, що була у його віданні, та все ж хоч щось… Він і згодився. Аби хоч якусь владу мати. Якщо й не генсеком, то бодай князем. Сталін помер у 1952 році, звідтоді Московським князівством правили його спадкоємці — син, потім онук, а це вже править правнук Йосип ІV, якщо рахувати, що Сталін був першим.
— І чого він приперся в Берлін? Ну, цей, Йосип, який четвертий.
— Після смерті свого батька у веремії боротьби за владу він захопив трон великого князя московського. За існуючими правилами й традицією його має на князівство затвердити рейхсканцлер і дати йому ярлик на князівство. Як то колись московським князям давали ярлик татарські хани із Золотої Орди.
— Ельза, моя мила захисниця, пам’ятає навіть таку… нудьгу?
— Доводиться, — зітхнула обер-лейтенант. Хотіла було додати: "Заради тебе, аби тебе наставити на правильний шлях", а натомість мовила інше: — Я свого часу, до твого відома, люба принцесо, закінчила Берлінський університет, слов’янський факультет…
— Ах, ах! Нема нічого занудливішого в світі, як оці ваші… університети! Факультети!.. Для секса вони ні до чого. Любитися з гарними чоловіками можна і без університетських дипломів.
— Моїй любій принцесі все можна, а я мушу думати про завтрашній день і хліб насущний. Тому закінчила ще й військову кафедру, поступила в партію, потім мене взяли в канцелярію "СС" і ось… Обер-лейтенант, спеціаліст по Слов’янії. Маю на хліб і до хліба. І про свій завтрашній день спокійна.
Обер-лейтенант Ельза хотіла було ще трохи просвітити свою підопічну, яка відзначалася дрімучим невіглаством, але та надибала поглядом офіцерів — есесівців, високих, струнких, з блискучими — срібними — знаками розрізнення та черепами на кашкетах, і почала грати очима та пускати бісиків — серед них було чимало її коханців. Забувши при цьому про великого московського князя — та він її вже й не цікавив. Пхе, коротун!
Відчувши це, Ельза зітхнула, урвала свою інформаційну бесіду і ображена, що її не слухає підопічна, зібрала губи в курину гузку…
"Шльондра гестапівська, курвочка есесівська", — подумала про свою підопічну. — Чи не у всіх вищих чинів рейха в ліжку побувала, а вдає з себе… святу та непорочну діву. Та й до всього ж, ти така принцеса Гогенцоллернська, як я індійська, — так подумала, але на всяк випадок поштиво посміхнулася до Марії і ніжно погладила її по руці (принцеса любила, коли її гладили по… по всьому тілу).
— Все буде добре, моя люба принцесо, — прошепотіла наостанку. — Стати великою московською княгинею — це, навіть, дуже престижно. Все одне, що царицею.
— Справді? — враз ожила Марія. — Це прирівнюється де цариці?
— Майже. Ну… майже. Сьогодні княгиня, а завтра, дивись, як Йосип царем стане, ти вже й цариця. Та й пора десь закорінюватися. Не все ж, даруй, шури — мури крутити. Любов’ю та гульками можна займатися до вінця, а вже потім і до кінця — кар’єрою. Як станеш княгинею чи царицею, всі твої коханці листом слатимуться перед тобою — як офіцерня перед генералом чи фельдмаршалом.
— О-о-о!!. — захоплено протягла принцеса. — Це те, про що я мрію. Виходить, мрії збуваються? Навіть у принцес? Але… раптом той Йосип — коротун відмовиться на мені женитися?
— А його ніхто й питати не буде — забагато йому честі. Як вирішить рейхсканцлер — так і буде. Ще й пишатиметься той, як ти кажеш, коротун, що в його князівстві великою княгинею буде німкеня з роду самих Гогенцоллернів!
БУНКЕР
КОЛИ ПОГАСЛИ ЧЕРВОНІ ЗОРІ КРЕМЛЯ
Повість у повісті
30 вересня — 20 жовтня 1941. Москва
…Ще раніше, як почалася евакуація, згасли рубінові зорі Кремля. Царську геральдику — двоголові орли — на баштах Кремля більшовики після захоплення ними влади у 1917 році, знищуючи все старорежимне (як писатиме поет, "все, ще паном звалося"), чомусь не зачепили "караючим мечем революції". Хоч як не дивно, але двоголові пернаті хижаки, що були століттями символом імперії Романових, ще довго залишалися на своїх місцях. Тільки у 1936 році більшовики зняли їх із башт Кремля — до того вірні ленінці спокійно собі сиділи в Кремлі — "под сенью двуглавых орлов".