— Він твій коханець?
— Не верзи дурниць.
— Ти вже це сьогодні говорила.
— Тоді іди під три чорти,— мовила вона.
— І це ти також уже сьогодні говорила.
Джін-Луїза узяла руки в боки.
— Може, хочеш скупатися в одязі? Цього я ще сьогодні не говорила? Бо зараз я тебе ладна зіпхнути, ти й оком не зморгнеш.
— Від тебе всього можна сподіватися.
— Не сумнівайся,— кивнула вона.
Генрі ухопив її за плече.
— Якщо я полечу у воду, то й ти зі мною.
— Зроблю тобі одну поступку. На рахунок п'ять дозволяю витягти все з кишені.
— Ти навіжена, Джін-Луїзо,— Генрі вже витягав ключі, гаманець, цигарки. Скинув мокасини.
Вони дивилися одне на одного, як два бойових півня. Генрі стрибнув на неї, але, падаючи, вона вчепилася у його сорочку і потягла за собою. Вони швидко допливли до середини ріки, не говорячи ні слова, повернули назад і вже неквапно попливли до пристані.
— Дай мені руку,— попросила вона.
У мокрому одязі, який щільно обліпив їх, вони йшли сходами нагору.
— Поки дійдемо до машини, вже майже висохнемо,— зауважив Генрі.
— Сьогодні сильна течія,— сказала вона.
— Це твоє розпусне життя дається взнаки.
— Пильнуйся, бо скину тебе з кручі. Я не жартую,— вона хихонула.— Пам'ятаєш, як місіс Меривезер карала бідолашного містера Меривезера? От ми поберемося — і я так само робитиму з тобою.
Містеру Меривезеру бувало несолодко, коли йому траплялося посваритися з дружиною десь у дорозі. Містер Меривезер не вмів водити машину, і якщо їхні чвари досягали апогею, місіс Меривезер зупиняла машину й автостопом діставалася міста. Якось вони затіяли суперечку десь на богом забутій стежині, й містер Меривезер простирчав там цілих сім годин. Урешті-решт йому вдалося зупинити якийсь випадковий фургон, який його і довіз додому.
— Коли я буду членом Законодавчих зборів, ми вже не зможемо плавати серед ночі,— сказав Генрі.
— Тоді не балотуйся.
Машина тихенько гуділа. Поступово прохолодне повітря поступилося задушливому. Джін-Луїза побачила у вітровому склі відблиск фар позаду них, і їх обігнав автомобіль. За ним інший, потім ще один. Мейком був уже близько. Джін-Луїза, поклавши голову на плече Генрі, почувалася затишно. "Може, у нас щось і вийде,— подумала вона.— Я, щоправда, не домашня людина. Не знаю навіть, як упоратися з куховаркою. І про що пані говорять між собою, коли приходять у гості? І ще мені б доводилося вдягати капелюшок. І я впускала б своїх немовлят на підлогу, і вони повбивалися б".
Тут щось схоже на велетенську чорну бджолу просвистіло повз них і зникло за поворотом дороги. Джін-Луїза злякано відсахнулася.
— Що це було?
— Повна машина негрів.
— Господи, що вони собі думають?
— Отак вони самостверджуються в наші дні,— пояснив Генрі.— Вони тепер мають гроші на старі автомобілі й ганяють по шосе з карколомною швидкістю. Це вже стало суспільною загрозою.
— А права вони мають?
— Далеко не всі. І ніяких страховок.
— А раптом, не дай Боже, щось трапиться?
— Буде дуже прикро.
На порозі Генрі ніжно поцілував її і відпустив.
— Завтра увечері? — спитав він.
Вона кивнула.
— На добраніч, любий.
Тримаючи черевички в руках, Джін-Луїза пройшла навшпиньках до спочивальні й увімкнула світло. Потім роздяглася, вбрала піжамну курточку і тихенько прослизнула до вітальні. Увімкнула лампу і підійшла до книжкових поличок. Ой, рятуйте, подумала вона. Провела пальцем по томах військової історії, призупинилася на "Другій пунічній війні", але обрала "З цієї причини"[22]. Допоможе підготуватися до розмови з дядьком Джеком. Джін-Луїза повернулася до спочивальні, вимкнула верхнє світло, намацала й увімкнула настільну лампу. Вмостилася у ліжку, в якому народилася, прочитала три сторінки і заснула при світлі.
Частина III
6
— Джін-Луїзо, Джін-Луїзо, прокидайся!
Голос Александри вирвав її з нетями, і вона неохоче зустріла ранок. Розплющивши очі, побачила Александру, яка стояла просто над нею.
— Що...— почала вона.
— Джін-Луїзо, як тобі спало на думку — як вам з Генрі спало на думку — купатися голяка серед ночі?
Джін-Луїза сіла в ліжку.
— Чого?
— Повторюю, як вам з Генрі Клінтоном спало на думку купатися вчора вночі голяка? Весь Мейком уже гуде про це з самого ранку.
Джін-Луїза зіперлася головою об коліна і спробувала прокинутися.
— Хто вам таке сказав, тітонько?
— Мері Вебстер забігла ще на світанку. Каже, бачила вас двох, як ви плавали зовсім голі о першій ночі.
— Якщо у людини аж такий гострий зір, то добра від неї не жди,— знизала плечима Джін-Луїза.— Що ж, тітонько, тепер, гадаю, я не маю іншого виходу, як тільки одружитися з Генком, правда?
— Я... я просто не знаю, що про тебе думати, Джін-Луїзо. Твого батька це просто вб'є, коли він дізнається. Краще розкажи йому сама, поки він не почув десь на вулиці.
Атикус стояв на порозі, сховавши руки в кишенях.
— Доброго ранку,— привітався він.— І що ж це мене вб'є?
— Я не збираюся розповідати йому, Джін-Луїзо,— заявила Александра.— Це твоя справа.
Джін-Луїза подала батькові безмовний сигнал, і він його зрозумів.
— У чому річ? — спитав він із серйозним виглядом.
— Мері Вебстер сурмить по всіх усюдах. Її передовий загін бачив, як ми з Генком плавали в річці учора вночі без одягу.
— Гм-м,— Атикус поправив окуляри.— Сподіваюся, ви плавали не на спині.
— Атикусе! — вигукнула Александра.
— Пробач, Сандро. Це правда, Джін-Луїзо?
— Частково. Я зганьбила нашу родину безповоротно?
— Та вже якось переживемо.
Александра сіла на ліжко.
— Отже, це правда,— видихнула вона.— Джін-Луїзо, не знаю, що ти взагалі робила на Пристані Фінча, це перше...
— Але ж ви знаєте, тітонько. Хіба Мері Вебстер вам не донесла? Невже вона не розповіла, що було далі? Будь ласка, тату, кинь мені піжаму.
Атикус кинув їй піжамні штанці. Вона вдягла їх під простирадлом, відкинула його і випростала ноги.
— Джін-Луїзо,— почала тітка і замовкла. Атикус тримав у руках її полотняну сукню, яка висохла зібганою. Він поклав її на ліжко і підійшов до стільця. Узяв так само зібгану комбінацію, продемонстрував Александрі й кинув згори на сукню.
— Годі тобі мучити тітку, Джін-Луїзо. Це твоє купальне вбрання?
— Так, сер. Гадаю, нам слід його пронести містом на жердині?