"А чого ти мені одразу те все не розповіла?"
"Бо у вас воно розпочалося трохи зарано, і не дуже те вам сподобалося, от ми й вирішили, що й до решти ви поставитеся не краще. Містер Фінч сказав: почекаємо, поки вона звикнеться з цією ситуацією, але ми й гадки не мали, що ви дізнаєтеся так швидко і так перекручено, міс Скаут".
Джін-Луїза з насолодою потягнулася і позіхнула, щаслива, що живе. Їй захотілося спати, навряд чи вона діждеться вечері.
"У нас на вечерю сьогодні гаряче печиво, Кел?"
"Так, мем".
Грюкнули вхідні двері, й Джемі затупав у передпокої. Він прямував до кухні, де збирався відчинити холодильник і проковтнути кварту молока, щоб утамувати спрагу після футбольного тренування. Перш ніж задрімати, Джін-Луїза усвідомила, що Келпурнія вперше в житті казала їй "мем" і "міс Скаут", зазвичай таке звертання приберігалося для присутності високих гостей. "Мабуть, дорослішаю",— подумала вона.
Джемі збудив її, увімкнувши верхнє світло. Вона побачила, як він до неї наближається, як гордо вирізняється каштанова літера "М" на його білому светрі.
"Не спиш, маленька Триочко?"
"Не глузуй",— відізвалася вона. Якщо Генрі або Келпурнія розповіли йому про неї, вона просто помре, але забере з собою на той світ і їх.
Вона пильно дивилася на брата. Чуб у нього був вологий, і від Джемі пахло ядучим милом зі шкільної роздягальні. Краще напасти першій.
"Тьху, та ти курив! За милю чути!"
"І не думав".
"Просто не розумію, як ти можеш грати у футбол. Ти такий худющий".
Джемі посміхнувся і не відреагував на її гамбіт. Ясно, вони йому розповіли.
Джемі погладив свою літеру "М".
"Славетний Фінч — сухий м'яч, ось хто я такий! Узяв сьогодні сім голів з десяти,— він підійшов до столу, обрав собі футбольний журнал, розкрив його, погортав, а тоді мовив: — Скауте, якщо з тобою колись щось трапиться, або якщо ти не схочеш про щось говорити Атикусу..." "Ну?"
"Розумієш, якщо матимеш якісь неприємності в школі абощо, просто скажи мені. Я про тебе подбаю".
Джемі неспішно вийшов з вітальні, а Джін-Луїза витріщила очі, не вірячи, що це їй не наснилося.
12
Збудив її сонячний промінь. Джін-Луїза подивилася на годинник. П'ята. Хтось уночі прикрив її простирадлом. Вона скинула його і довго роздивлялася свої довгі ноги, дивуючись, що їм уже двадцять шість років. Мокасини стояли там, де вона їх залишила дванадцять годин тому. Біля них валялася одна шкарпетка, а другу вона знайшла у себе на нозі. Джін-Луїза зняла її і тихенько підійшла до туалетного столика, де і побачила себе у дзеркалі.
Вона з сумом дивилася на своє відображення. "Трапилося те, що містер Берджес назвав би Жахіттям,— сказала вона йому.— Господи, я вже років п'ятнадцять не прокидалася у такому стані. Сьогодні понеділок, я тут з суботи, попереду ще одинадцять днів відпустки, а я вже зранку вигляд маю, як невротичка-істеричка". Вона засміялася сама з себе: так, довгенько такого не було, стільки і слони не живуть, і нічого тут не вдієш.
Джін-Луїза узяла пачку цигарок і три кухонні сірники, запхнула сірники під целофанову обгортку і тихо вийшла до передпокою. Відчинила дерев'яні двері, потім розсувні скляні двері.
У будь-який інший день вона босоніж постояла б на росистій траві, послухала б вранішні наспіви пересмішників, поринула б у беззмістовність мовчазної, стриманої краси, яка оновлюється з кожним сходом сонця і зникає непоміченою половиною людства. Вона походила б під соснами з жовтими річними кільцями — під соснами, які стриміли до блискотливого неба в сонячному промінні, і всі її відчуття розчинилися б у радощах ранку.
Все це чекало на неї, прагнуло її прийняти, але вона не дивилася і не слухала. Лише дві хвилини спокою, поки вчорашній день повернеться до неї: ніщо не може знищити насолоду від першої цигарки вранці. І Джін-Луїза видихала дим у нерухоме повітря.
Вона обережно торкнулася учорашнього дня — і відсахнулася. "Я не насмілюся зараз про це думати, хай воно трошки відступить". Дивовижно, міркувала вона, відчуваєш нібито фізичний біль. Кажуть, коли вже терпіти несила, організм вмикає внутрішній захист, ти вирубаєшся і вже нічого не сприймаєш. Господь ніколи не посилає тобі більше, ніж ти в змозі винести...
То була віковічна мейкомська сентенція, яку полюбляли тендітні пані, що сиділи над небіжчиками, бо вважалося, що для тих це неймовірно втішно. Дуже добре, Джін-Луїза також втішиться. Вона проведе свої два тижні удома у ввічливому відстороненні, нічого не говорячи, нічого не вимагаючи, нікого не звинувачуючи. Діятиме так, як можна очікувати за таких обставин. І Джін-Луїза сіла і підперла голову руками. "Боже, наскільки було б краще, якби я вас обох застукала у брудній забігайлівці з якимись хвойдами... Газон треба покосити".
Джін-Луїза пішла до гаража, підняла ролетні двері й викотила звідти бензокосарку. Перевірила, чи є пальне в баку, натиснула на маленький важіль, поставила одну ногу на косарку, другою міцно закріпилася на землі й різко смикнула шнур. Мотор двічі чмихнув і заглух.
"Хай йому чорт, я його затопила".
Вона викотила косарку на сонце і повернулася в гараж, де озброїлася важким садовим секатором. Потім підійшла до дренажної труби біля під'їзної доріжки і зрізала цупку траву, що росла обабіч неї. Щось заворушилося у неї під ногами, і вона ухопила лівою рукою цвіркуна, а потім прикрила його правою рукою. Цвіркун несамовито бився між долонями, і вона його відпустила. "Ти загулявся,— сказала вона.— Повертайся додому до мами".
Якась вантажівка виїхала нагору і зупинилася перед нею. Хлопець-негр зіскочив з підніжки і вручив їй три кварти молока. Джін-Луїза поставила молоко на сходи веранди. Повертаючись до дренажної труби, вона ще раз спробувала завести косарку. Цього разу вийшло.
Вона задоволено дивилася на охайний прокіс. Скошена трава лежала рівненько і пахла свіжістю. "Курс англійської літератури був би зовсім інший, якби містер Вордсворт мав косарку",— подумала вона.
Щось майнуло в її полі зору, і вона звела очі. У дверях стояла Александра і жестами кликала її: мовляв, негайно біжи сюди. "Присягаюся, вона вже в корсеті. Цікаво, вночі вона колись перевертається з боку на бік у ліжку?" Малоймовірно, судячи з того, як вона стояла і чекала, поки підійде племінниця: густе сиве волосся її було, як завжди, акуратно зачесане; косметики ніякої, але це не мало значення. Вірогідно, Френсис завдав їй болю, коли народжувався, але навряд чи щось іще її колись зачіпало.