Але ідеї — ідейне, дитині — дитяче. Вона навчилася уже намацувати, йдучи наосліп, як відчайдуха-снайпер, відтінки, напівтони, чвертьре-гістри, що сприяли успішним і ненав'язливим дидактичним бесідам із чоловіком (уже не мислила Саву інакше, маючи теж своєрідні припадки навіювання; якщо він покине її, то доведеться жити лише заради дитини і матері, прийняти своєрідний мирський постриг, стати світською черницею, бо чоловіків їй не треба, а хвалений-перехвалений секс дає лише, далеко не завжди, ледь приємне збудження).
Вперше зринуло питання житла, малесенького окремішнього даху. Невже у цьому місті, із його палацами і хмарочосами по-совєтські, у рідній державі, на вівтар створення якої її бідний наївний батько поклав усю свою кров і душу, не знайдеться для них не захаращений нещасними тварюками-бомжами підвал, не стійло для рогатого бидла, не конюшня для кобил-перевізниць вантажу, не свинарник — скопись-ко нечистих для мусульман створінь, а свій чистенький куточок?..
Холодна мовчанка, Іванці здається, що над містом зависає величезна і роздута, потворна і вишкірена стодоларова купюра, що регоче і передражнює людський мурашник. Вона перекидається звабливою куртизанкою, сифілітичним наркобароном, страждаючою матір'ю, зворушливим немовлям, хворим проказою стариганом. І всі люблять її у найнеочікуваніших іпостасях, вродливу і огидну, і майже всі готові принести їй у жертву, прикриваючись облудною єрессю і софістико —ваною патокою, своє кохання і патріотизм, свій розум і непорочність. І ніхто не говорить про це, і всі знають про цю добровільну найтабу-йованішу правду. І ця тотальна інфекція змови найвірнішої любові, найчистішого поклоніння, найщирішої відданості Царю Долару починає охоплювати повітря (може, за користування ним швидко доведеться платити?), легені (розраховуйтеся зеленими, таку вашу мать-перемать, що носите всередині себе двійко легенів!), рідних (нічого, що мати і син, нехай син буде платоспроможним, адже мати його породила; нехай мати вчасно вносить банкноти у велетенську касу суцільного грошового щастя за те, що їй милостиво дозволили спізнати радість материнства,..)
Отже, їм треба одружуватися, вони хочуть цього, з милим і в курені суцільний кайф. Але як жити далі? Звідки набрати грошей — улюбленців усіх землян?.. Сава багато говорить про власні рецепти достойного життя сім'ї — їздити світом, щоб, скажімо, 15 листопада бути на прем єрі супермодної опери у Відні, а 20 листопада вже потрапити, яко гості, на з'їзд найправішої французької партії. Космополітичний Париж, а в ошатній залі звучать сентенції про Францію для французів, тягар білої людини, велич аристократичної крові, котра ощасливлює світ... У грудні махнути удвох до Єгипту, випити біля підніжжя піраміди новорічного шампану і квапитися, бо святвечір усе ж таки варто зустріти на вітцівщині плюс материзні, а вже після різдвяних свят варто обдумати лютневе турне до благословенної країни кленового листя.
Іванка слухає свого нареченого, ні слова про гроші, ці огидні жалюгідні папірці, що розтлінюють людину, мабуть, через те Сава майже ніколи не має їх, щоби бути нерозтлінником, іронічно думає наречена. Але відкидає чорні саркастичні мислі, вони молоді, Сава щось придумає, адже повинен розуміти, що подорожувати на кошти матері Терези вони не зможуть, що не будуть купувати продукти за рахунок товариства Червоного Хреста, що не заспонсорує їм винаймання квартири благодійницький гурт "Правнуки Чорнобилеві".
Треба наносити візити... матерям, адже Сава — напівсирота, його батько покинув сім'ю, коли хлопцеві було два роки. Приїхали. Черкаські хатки-мазанки, спрацьовані до напівтваринного стану добрі сільські жінки, такі ж добрі та вічноп'яні їхні мужі та оборонці, дак оце з Бандерівщини взяв собі дєвушку, свої перевелися, добродушний п'яний сміх сусідів, ох, чудернацьке у тебе ім'я, доню, дак ото колись кіно йшло бандерівське про Іванку, ще вона на склі танцювала, гугнявить сусід після кількох келишків самогону.
Іванка сидить, розглядає сусідів, Савину матір, сестру неодружену, таку строгу і мовчазну, сусіди, як прочули новину, добровільно поприходили, спочатку несміливо, але ж цікавість розпирає, аякже, Сава із западенкою приїхав, а у нашому селі живе одна западенка, жінка Харитона, тридцять літ, як живе тут, а ми її "западенкою" все'дно називаємо, знай наших, бля! Сава із односельцями перейшов на діалект, русизмів намагається не вживати, але ж якісь рядюжки, кандибобери, рядюжка виявилась доріжкою, а кандибобер — бравим, охочим до дівчат парубком. Савина мати стримана, жорстка, життя загартувало.
Сусіди заспівали, Боже, та все стародавніх українських пісень, у хаті мовби ожила патріархальна Черкащина, із сивовусими дідуганами, що генетично пам'ятали свист козацької шаблі, із людяними щирими молодицями, котрі готові віддати подорожньому останню сорочку, хитрі галичанки і ламаний шеляг поскупилися би офірувати, чомусь думає Іванка, спостерігаючи за цією милою безпосередністю сільських жінок, п'яною безхитрісністю та безкорисливістю їхніх чоловіків, навіть ця тубільна простота, що може ненароком образити, не ранить, не дратує; оце приїжджайте, діти, зімой, кабанчика заколемо, будемо пить і гулять, скільки влізе!
Навіть Сава розцвів, пом'якшав, наче отой захаращений русизмами діалект додає йому, як Антею, живильної сили, настояної на самурайській крові. Іванка бачить, що Сава природніший у рідних стінах, хоча навчає дядьків не голосувати за комуняк, дядьки начебто згоджуються, але степові голови тугі відносно новацій; голова сільради, дєвушка, лучше знає, ви кажете, комуняки погані, а прийшли демократи, даже на хліб грошей нема, я, приміром, два года більше п'яти гривень у руках не держав...
Савині мати і сестра, мовби російські старообрядці, що насильно потрапили між людей, шепчуться, позирають на Іванку, хочуть сказати щось, але чи не наважуються, чи невдоволені чим, може, ще піч колупати і червоніти, роздратовано думає Іванка. Сусіди, зрештою, розходяться, кандидат невісткознавства допомагає прибрати, їм стелять у одній кімнаті, на різних ліжках, накінець Сава повідомляє матір про заручини. Я вже сама здогадалася, каже мати Якилина, сестру звати Одаркою, які у них усіх імена чудернацькі, думає Іванка. Мати і сестра фактично нічого не розпитують. Це нерозпитування як накажете класифікувати: як степову волячу покірність долі чи злісне занурення роздратування усередину душі? як доброту блаженного, супутником котрої є міні-емоційність чи хитрощі начебто нейтрального спостереження?