– Ти гадаєш, що в нього є гроші, Тредльсе? – спитав я.
– Авжеж, я так гадаю, – відповів Тредльс, похитуючи головою. – У той чи інший спосіб він, певно, захопив собі чималеньку суму. Але ти, мабуть, зрозумієш, Копперфілде, що гроші ніколи не стримають цю людину від підлих вчинків. Він такий безсоромний лицемір, що яку б мету не мав перед очима, неодмінно піде до неї підлими шляхами. Так він винагороджує себе за маску смиренності, яку постійно носить. Плазуючи по землі до тієї чи іншої низької мети, він завжди буде перебільшувати перепони на шляху до неї та ненавидіти і підозрювати будь-кого, винного чи невинного, хто стане між ним і його метою. Так його підлість за найменшої нагоди, або зовсім без нагоди, щохвилини піднімається на рівень вище. Варто тільки розглянути його тутешню історію, щоб зрозуміти це.
– Він – найпідліша потвора, – сказала моя бабуся.
– Не знаю, як це воно виходить! – замислено зазначив Тредльс. – Деякі люди можуть бути дуже підлими, коли як слід візьмуться до цього.
– А тепер щодо Мікоубера, – сказала бабуся.
– Справді, – бадьоро відповів Тредльс, – я мушу ще раз віддати належне містерові Мікоуберу. Якби він не був такий працьовитий і наполегливий, ми ніколи не могли б сподіватися досягти чогось, вартого уваги. І я гадаю, ми повинні зважити, що містер Мікоубер діяв справедливо заради самої справедливості, особливо коли згадаємо, чого міг би він домогтися від Гіпа за своє мовчання.
– Я теж так думаю, – сказав я.
– Ну, що б ви йому дали? – спитала моя бабуся.
– О! Перш ніж дійдемо до цього, – трохи збентежено сказав Тредльс, – я боюся, що мусив обійти увагою (бо я не міг одразу охопити все) два пункти в цій важкій і з усіх поглядів незаконній справі... тут від початку до кінця все незаконно. Перше – боргові листи, що їх містер Мікоубер дав Гіпові під аванси.
– Гаразд! Їх треба сплатити, – сказала бабуся.
– Так-то воно так, але я не знаю, коли вони будуть подані до сплати і де вони, – зазначив Тредльс, широко розкриваючи очі, – і передбачаю, що містера Мікоубера до від'їзду безнастанно будуть хапати і арештовувати.
– То й треба буде безнастанно звільняти його з-під арешту, – сказала моя бабуся. – Скільки він заборгував усього?
– Містер Мікоубер записав ці операції... він називає їх операціями... з превеликими формальностями до своєї прибутково-видаткової книги, – відповів Тредльс, усміхаючись, – і він каже, що сума становить сто три фунти п'ять шилінгів.
– Ну, що ми йому дамо, включаючи цю суму? – спитала бабуся. – Агнес, люба моя, про розподіл цих витрат ми з вами можемо поговорити пізніше. Скільки ж йому дати? П'ятсот фунтів?
Тут ми з Тредльсом разом втрутилися. Ми порекомендували видати Мікоуберові невеличку суму грошей і сплачувати борги у міру надходження позовів. Запропонували купити для всієї сім'ї проїзні квитки, спорядження та ще дати їм сто фунтів; і зробити це в такий спосіб, щоб цілком серйозно погодитися на пропозицію містера Мікоубера повернути позику, бо для нього буде здоровіше вважати себе відповідальним. До цього я додав також, що поясню містерові Пеготті, на якого можна покластися, особливості характеру і біографію містера Мікоубера; містерові Пеготті треба також доручити видати йому ще сотню фунтів, коли він визнає це за потрібне. Далі я запропонував зацікавити містера Мікоубера містером Пеготті і розповісти йому з історії старого моряка стільки, скільки треба і пристойно; таким чином я гадав, що вони для загальної користі заприятелюють. Всі палко підтримали ці пропозиції, і я можу додати тут, що головні особи, яких наш план стосувався, також незабаром палко підтримали його.
Бачачи, що Тредльс знову несміливо поглядає на мою бабусю, я нагадав йому, що він упустив ще один пункт.
– Ти й твоя бабуся пробачите мені, Копперфілде, якщо я торкнуся болючої теми? На жаль, я мушу це зробити, – сказав Тредльс, вагаючись. – Мені здається потрібним нагадати вам про це. У день, коли містер Мікоубер виступив зі своїм незабутнім викриттям, Урія Гіп загрозливо натякнув на... на чоловіка твоєї бабусі.
Бабуся, сидячи цілком прямо і зовні спокійна, кивнула на знак згоди.
– Мабуть, – зазначив Тредльс, – то була тільки безпідставна погроза?
– Ні, – відказала бабуся.
– Справді була... вибачте мені... така особа, і навіть перебувала в його владі? – нерішуче спитав Тредльс.
– Так, мій добрий друже, – сказала моя бабуся.
У Тредльса помітно видовжилося обличчя; він почав пояснювати, що сам неспроможний підійти до цього предмету; що цю галузь справи спіткала доля боргових листів містера Мікоубера; що ми вже випустили Урію Гіпа з рук, і що той чоловік, якщо зможе, без сумніву, намагатиметься зробити лихо чи неприємність кожному з нас.
Бабуся моя лишалася спокійною, тільки пара сльозинок скотилася по її щоках.
– Ви маєте цілковиту рацію, – сказала вона. – Дуже розумно було б згадати про це.
– Чи можу я... або Копперфілд... зробити що-небудь? – тихо спитав Тредльс.
– Нічого, – сказала бабуся. – Дуже вдячна вам, Троте, мій любий, але не варто непокоїтись. Покличте назад до нас містера і місіс Мікоубер. І ніхто не смійте говорити зі мною.
По цій мові вона розгладила згортки своєї сукні та знову випрямилась у кріслі, звернувши погляд до дверей.
– Ну, містере і місіс Мікоубер, – сказала моя бабуся, коли вони ввійшли. – Ми тут обговорили питання вашої еміграції і просимо пробачення, що так довго змусили вас чекати; тепер я вам скажу, що ми вам пропонуємо.
Вона виклала наші пропозиції, на безмежну радість усієї сім'ї (діти також усі були тут), і у містера Мікоубера так швидко прокинулись давні звички до широкої арени вексельних операцій, що він у ту ж мить вискочив на вулицю і побіг, несамовито радіючи, купити гербовий папір для своїх розписок. Але радість його була несподівано підкошена: через п'ять хвилин він повернувся у супроводі поліцая, в потоках сліз розповідаючи нам, що все загинуло. Ми вже були підготовлені до такої події, яка, безперечно, була наслідком старань Урії Гіпа, і тут-таки сплатили гроші. Ще через п'ять хвилин містер Мікоубер сидів уже за столом, складаючи на гербовому папері вексель і виявляючи неймовірну втіху, яку могла дати йому тільки така операція або готування пуншу. Справді, величне видовище являв собою він, коли сидів за гербовим папером, торкався його з захватом справжнього художника, позирав на нього збоку, робив собі нотатки про дати і суми в своїй книжці і після закінчення акту дивився на нього з глибокою свідомістю його високої вартості.