Що це за корабель пливе з Індії, і що це за англійська леді, заміжня за сварливим старим шотландським Крезом[31] з величезними обвислими вухами? Невже це Джулія Мілз?
Справді, це Джулія Мілз, гнівлива і прекрасна. Темношкірий чоловік приносить їй візитні картки і листи на золотому блюді. Жінка мідного кольору, у полотняному вбранні, з барвистою хустинкою на голові, подає їй сніданок у пишний будуар. Але Джулія Мілз не пише тепер щоденника, не співає панахид по коханню; безнастанно свариться вона зі старим шотландським Крезом – подобою жовтого ведмедя з вичиненою шкірою. Джулія втопає в грошах по самісіньке горло, вона говорить і думає тільки про золото. Мені вона більше подобалася в пустелі Сахарі.
А може, це і є пустеля Сахара? Бо хоч у Джулії розкішний будинок, великосвітські гості і пишні обіди щодня, але я не бачу зелених паростків навколо неї; нічого, що могло б дати плоди чи квіти. Бачу я, що Джулія називає "товариством"; постійний гість її – містер Джек Мелдон, він приходить зі своєї купленої посади, глузує з руки, що дала йому цю посаду, і розмовляє зі мною про доктора, як про таку чарівну античну руїну. Але якщо товариством назвати таких порожніх джентльменів і леді, Джуліє, і якщо аристократизм означає явну байдужість до всього, що може поліпшити людство, то тоді, мабуть, ми загубились у цій пустелі Сахарі, і краще нам скоріше забратися звідси!
А ось і доктор, наш незмінний добрий друг; він працює над своїм словником (десь біля літери Д) і щасливий своїм домом і дружиною. Там і Старий Солдат, але вплив її значно менший, аніж за давноминулих часів.
У своїх апартаментах в Темплі, заклопотаний, зустрічає мене мій любий старий Тредльс. Волосся його (там, де нема лисини) стало ще більш бунтівним від постійного тиску перуки. Стіл його завалений товстими пачками паперів; озираючись, я кажу:
– Якби Софі була тепер твоїм клерком, Тредльсе, їй би довелося багато попрацювати.
– Маєш рацію, мій любий Копперфілде. А все-таки, то були пречудові дні, у Гольборнському суді! Хіба не так?
– Коли вона передвіщала, що ти будеш суддею? Але ж про це не говорило ціле місто.
– В усякому разі, – каже Тредльс, – якщо я колись буду суддею...
– Та облиш, ти знаєш, що будеш.
– Гаразд, мій любий Копперфілде. Коли я буду суддею, я буду розповідати, як передвіщав це.
Ми йдемо плече до плеча. У Тредльса сімейний обід. Святкують день народження Софі; дорогою Тредльс розповідає про добробут, яким він тішиться.
– Мені справді пощастило, мій любий Копперфілде, зробити все, що лежало в мене на душі. Ось преподобний отець Горацій отримує тепер чотириста п'ятдесят фунтів річного прибутку. Два наші сини дістають найкращу освіту і славляться за найкращих учнів і взагалі чудових хлопців. Троє з дівчат дуже вдало вийшли заміж; інші троє живуть з нами; а ще три хазяйнують у будинку отця Горація після смерті місіс Крулер. І всі щасливі.
– За винятком...
– За винятком красуні, – каже Тредльс. – Так. Таке лихо, що їй спало на думку вийти заміж за такого негідника. Але він їй замилив очі. А втім, тепер вона спокійно живе в нашому домі, і ми спекалися його. Може, пощастить нам збадьорити її знову.
Будинок Тредльса – це один з тих будинків – або принаймні подібний до них – що їх вони з Софі розглядали під час своїх вечірніх прогулянок. То великий будинок, але Тредльс тримає свої папери в своїй туалетній кімнаті по сусідству з черевиками. Він і Софі притулились у горішніх кімнатах, віддавши найкращі спальні для красуні та дівчат. Нема в цілому будинку порожнього місця; я не здатний полічити дівчат, які з того чи іншого приводу завжди перебувають тут. Ось і тепер, коли ми сходимо на ґанок, ціла юрба їх вибігає з дверей і осипає Тредльса нескінченними поцілунками, доки йому не спирає подих. Бідолашна красуня-вдова оселилась у нього навічно з маленькою дочкою. За обіднім столом у день народження Софі сидять три заміжні сестри зі своїми трьома чоловіками, та ще один з братів одного з чоловіків, та ще кузен іншого чоловіка, та ще сестра іншого чоловіка, яка, здається мені, заручена з тим кузеном. Тредльс, такий простий і добродушний друг мій, як і завжди, сидить у кінці величезного столу, наче справжній патріарх; а з протилежного кінця Софі променисто посміхається йому. Між ними – привітний простір, який виблискує тепер, безперечно, не британським металом.
Тепер, коли я завершую свою працю, придушуючи бажання затриматися ще на цих сторінках, всі ці обличчя зникають у тумані. Але над ними й за ними сяє одне обличчя, немов небесне світло. І це обличчя залишається.
Я обертаю голову і бачу його поруч зі мною, прекрасне і ясне. Моя лампа горить слабко, і я писав до глибокої ночі; але мила супутниця, без якої я був би ніщо, сидить тут, біля мене.
О, Агнес! О, душа моя, хай буде твоє обличчя біля мене, коли я справді завершу своє життя; коли справжні люди і речі затьмаряться перед моїми очима, наче тіні, що їх я тепер залишаю, хай все ще будеш ти біля мене, вказуючи рукою на небо
Примітки
1
В Англії тих часів були поширені забобони, ніби дитяча "сорочка" (тобто плодовий міхур), пов'язана на шию, рятує моряка від втоплення і катастроф.
2
Люгер – невеликий вітрильник, що має дві або три щогли.
3
Хам (англ. Ham, вимовляється Гем) – за біблійною легендою, ім'я одного з синів Ноя.
4
За тих часів ще не було сірників.
5
Бідл – дрібний чиновник чи церковний наглядач в Англії ХVIII-XIX ст.
6
В оригіналі тут гра слів, що її неможливо перекласти: "steer" і "rudder" в англійській мові однаково означають "стерно".
7
Квінтус Рошус Галус, римський актор II сторіччя до н.е., талановитий мім, народжений в рабстві, завдяки своїм талантам купив собі волю і став відомим оратором та актором, розбагатів. "Юним Рошусом" називали Вільяма Бетті, 1791-1874, актора-вундеркінда.
8
Murderer – (англ.) убивця.
9
"Auld Lang Syne" – відома шотландська пісня на вірші Роберта Бернса.
10
Есквайр – титул осіб "благородного" походження, на листах ставиться після імені адресата.
11
В оригіналі – гра співзвучних слів: Davy і daisy – останнє англійською означає "маргаритка".
12
В.Шекспір "Макбет", акт III, сцена 4, р. 107-8.