Мазепа Іван (бл. 1640—1709) — гетьман України (1687—1709), видатний державний, політичний, військовий і культурний діяч, поет. Народився в с. Мазепинцях поблизу Білої Церкви в шляхетській родині Колединських-Мазеп. Маючи широку європейську освіту, працював у королівській канцелярії у Варшаві, виконуючи важливі доручення Яна-Казимира. 1663 року покинув королівську службу і повернувся в Україну, став служити генеральним писарем у гетьмана П. Дорошенка, а згодом перейшов на службу до лівобережного гетьмана І. Самойловича. 1687 року його обрано гетьманом. Взірцем державно-політичного ладу, до якого схилявся Мазепа, була Річ Посполита. Гетьман сприяв розвиткові національної освіти, науки, культури, архітектури. Погіршення політичного становища Української Козацької держави в Російській імперії підказували йому потребу розірвати всі зв’язки з Московією і шукати підтримки для свого народу на Заході. З цією метою Мазепа контактує з польським королем Станіславом Лещинським і королем шведським Карлом XII. Наприкінці 1708 року він відкрито переходить на бік шведів, укладає з Карлом XII угоду, яка мала гарантувати Україні державну незалежність. Одначе задуми Мазепи сприйняли тільки запорозькі козаки. Основна маса козацтва відвернулася від гетьмана. Після поразки шведів Мазепа з своїми прибічниками відступив на землі турецької імперії і незабаром помер в с. Варниці поблизу Бендер. Поховано його в румунському місті Галаці.
"... викликав до себе з Польщі рідну сестру свою Янелю...>>— Мазепа мав сестру Олесю, яка була одружена зі шляхтичем Войнаровським, пізніше постриглася в черниці. Мати Мазепи Марія з українського шляхетського роду Мокієвських по смерті чоловіка постриглася в черниці, була ігуменею Флорово-Вознесенського монастиря в Києві, знана під іменем Магдалини. На її кошт у цьому монастирі побудовано кам’яну церкву. Водночас з гідністю київської ігумені була настоятелькою Глухівського монастиря.
"...урядника переяславського полку Мирови-ча..." — Йдеться про переяславського полковника Івана Мировича, генеральний бунчужний Федір Мирович після 1709 р. подався з Мазепою в еміграцію.
С. 247.
".. .будували місто Самар у гирлі ріки Самари, назване опісля Богородичною кріпо-спио. ..>> — Новобогородицьку фортецю споруджували 20 тисяч козаків шістьох лівобережних полків.
"На початку 1689... другий похід на Крим... великоросійських 75 тисяч... малоросійських 50 тисяч..." — Це число правдоподібне, російські джерела подають загальну кількість військ — 112 тисяч.
"...другий похід на Крим..."— Цей похід організували Голицин і гетьман Мазепа, але через нерішучість російського полководця він не був успішним. Історичні факти для оповідання про похід на Крим 1688 року запозичено з літописів Самовидця і частково Г. Граб’янки.
С. 249.
"...осавула генерального Ломиковсько-го..." — Генеральний обозний Іван Ломиковсь-кий, полковники Данило Апостол, Дмитро Горленко, Зеленський, Пилип Орлик переконували Мазепу, щоб він використав важке становище Московії і за допомогою шведського короля Карла XII врятував Україну.
"...полковника вінницького Самуся..." — Самійло Самусь отримав у 1684 р. дозвіл польського короля формувати Богуславський полк і заселяти Богуславіцину, служив богуславським полковником у 1684—1704 рр., а також був призначений наказним гетьманом правобережних козацьких полків. Разом з С. Палієм, 3. Іскрою очолював національно-визвольний рух проти Польщі (1684—1704). Після появи І. Мазепи на Правобережжі (1704) Богуславський полк був розпущений і С. Самусь повернувся на Лівобережжя. Заснував Богуславський монастир.
"...і останнім російським з Польщею мировим трактатом..." — Йдеться про "Вічний мир" 1686 р., підписаний у Москві між Росією і Польщею, який потверджував умови Андрусівської угоди 1667 р. і став актом остаточного міжнародного поділу України на дві частини — підвладну Польщі Правобережну і Росії — Лівобережну. Проти цієї таємної угоди рішуче виступали І. Самойлович, І. Мазепа, С. Палій та ін.
Палій Семен (Турко; 1640—1710) — визначний козацький військовий і політичний діяч, фастівський (білоцерківський) полковник, який наприкінці XVII — на початку XVIII ст. керував національно-визвольною боротьбою правобережної козаччини проти Польщі, захищав край від та-таро-турецьких нападів, здійснював походи на Крим, 1683 р. у складі польського війська воював з турками під Віднем. Вів переговори з гетьманом І. Мазепою про возз’єднання Правобережжя з Лівобережжям, але на перешкоді стала Московія, яка уклала з Польщею "Вічний мир". 1689 року Палія підступно заарештовують і ув’язнюють в Марієнбурзькій фортеці, але навесні наступного року йому вдається втекти. 1704 року І. Мазепа заарештовує С. Пап я і відсилає до Москви. Після розриву відносин Мазепи з Москвою С. Палій повертається з Сибіру і залишається білоцерківським полковником, бере участь у Полтавській битві
1709 р. Помер 1710 року, похований у Межи-гірському козацькому монастирі.
С. 251.
"...Магдебурга..." — міста Марієнбурга.
"...полковників задніпровських Абазу, Іскру..." — власне правобережних, бо "Історія русів" була написана на північному Лівобережжі. Абазин Андрій (?—1703), запорозький козак, брацлавський полковник (1684—1703). Брав участь у спільному поході козацького і польського військ проти турецьких поневолювачів у Молдову (1684—1703), обороняв рідний край від татаро-турецьких нападів. Під час національно-визвольного повстання у 1702 р. разом із наказним гетьманом І. Самусем брав участь в облозі Білої Церкви і в оволодінні Баром, Немировом, обороняв Ладижин, де зазнав поразки. Важко поранений потрапив до польської неволі і був посаджений поляками на палю.
Іскра Захар — корсунський полковник (1684—1707) після Андрусівської угоди, коли Правобережжя залишилося під владою Польщі. Після Прутської угоди 1711 року корсунські козаки переселилися на Лівобережжя і полк припинив своє існування.
С. 252.
"Палій, перебувши 15 років в неволі..." — Насправді Палія заарештовано вдруге 1704, а випущено з Сибіру на волю 1708 р.
Петрик (Іваненко Петро; ? —1696) —
політичний діяч кінця XVII ст. Служив канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії І. Мазепи. 1691 року з’явився на Запорожжі, де став військовим писарем. Навесні прибув до Криму і від імені Війська Запорозького підписав угоду з ханом про військовий союз проти Московії та про "Вічний мир" з думкою визволити Україну. Упродовж 1691 —1696 рр. із загонами козаків і татарською ордою кілька разів вторгався на Запорожжя і Лівобережжя, але населення його не підтримало, і в одному з боїв він загинув.