Історія Русів

Страница 69 из 153

Драч Иван

Нема панів,

Нема ляхів,

Не буде й ізміни...

Ненависть польської шляхти не переставала і згодом переслідувати малоросіян, а особливо козаків у всіляку пору, і невдачі з боку уряду і спокус народних хоча дещо принизили їх, але не зовсім знищили. Вони спроквола ввійшли знову у всі уряди і командування козацькі і, посідаючи серед них

і серед чиновників, які з них вийшли, першенства і привілеї, чванячись самою породою своєю і едукацією, забули і затьмили врешті-решт те, що вони є зайдами в землі чужій і залишені в протекції тих, кого зневажали і ненавиділи і котрі могли і мусили були вигнати їх або винищити під час революції, але утримувані від того одною вірою і поблажливістю гетьмана Хмельницького, вельми любленого народом. Плодом поверховості їх над природними чиновниками і шляхтою було приниження сил у власній своїй землі і в своїх природних правах і привілеях. їм позаздривши і приревнувавши, багато із природних малоросіян, а особливо із поповичів, котрі вибились у чиновники завдяки інспек-торіям, пристали до їхньої системи і, достосувавши абияк прізвища свої до польських, стали гоноритися їхнім походженням. А до сих ще премногії виниклі з жидівства, змушені хреститися в час минулих над ними масових вигублень, і поверстані в шляхту відомим про перехрестів статутовим артикулом склали нарешті із помішання всіх язиків і порід єдиний бич для козаків і всіх малоросіян. Вони, керуючи ними у всіх урядах і керівництвах і збагатившись побіля них всілякими хитрощами, а особливо користуючись тих простотою і підлеглістю, відняли у них всі права їхні шляхетські природні, що од найдавнішої давнини були у них безперервно і під титулом лицарства всіма угодами і привілеями їм підтверджені, привласнили їх своїм лише народам. А наостанку, витиснувши багатьох із них на слободи та інші провінції, решту довели до того стану, в котрому вони і нині перебувають.

Відпускаючи гетьман послів царських з договорними статтями, обдарував їх щедро азіатськими і польськими речами, вельми коштовними, і з ними послав своїх посланців суддю Гонзевського і полковника Тетерю з вдячним до царя адресом, в якому, пояснивши про все, з послами ним учинене на користь об’єднаної нації, просив притому царя про ратифікацію і підтвердження договірних статей відповідними своїми грамотами, котрі від царя в незагайному часі гетьманові через його посланців і прислано. І цар, затверджуючи у них се, договорами означене, виявив притому відверту вдячність свою до малоросійських чинів і народу, зрівнявши їх особистими привілеями з боярами, дворянами і всіма ступенями московськими, або великоросійськими, чого в договорах не було пояснено, а вміщалось теє в пактах з Польщею і в привілеях королівських, статтями затверджених, де кілька разів узаконено і потверджено, що поєднуємося, яко рівний з рівним і вільний з вільним. Ратифіковані статті і царські грамоти після отримання їх опубліковані були у всій Малоросії з належними урочистостями, і копії з них залишені в архівах всіх урядів, а оригінали віддано в архів трибуналу малоросійського під охорону національного присяжного архіваріуса, які з багатьма іншими національними документами і зберігались з такою пильністю понад сто літ, але наостанку при частих змінах малоросійського трибуналу, або уряду, і за намовою антипатріотів народних, котрі витворилися із помішання по-ляцтва та жидівства, стали вони приховані в іншому сховищі.

Поєднання Малоросії з царством Московським занепокоїло всі майже двори європейські. Система про рівновагу держав починала уже тоді розвиватись. Царство Московське, хоча само по собі і не мало ще у сусідів важливого значення, яко зруйноване і принижене недавніми жахами самозванців і міжусобиць, одначе заздрість сусідів, які знали простору розлогість поєднуваної з ним Малоросії та її ве-лелюдство з таким хоробрим і мужнім воїнством, не залишалась без своїх дій. І скільки Польща не набридала сусіднім державам тривогами своїми та несталим правлінням, але всі бажали краще мати справу з сею республікою, приреченою на повсякчасні видозміни, аніж бачити в Росії держа-ву абсолютну, раптово піднесену до рівня царств могутніх і страшних, без всіляких притому втрат і збитків, і немовби з небес таким безцінним даром збагачену. І тому гетьман Хмельницький з усіх боків атакований був наріканнями та погрозами за свою протекцію, і од багатьох дворів були вимоги, аби вернувся він до попереднього нейтрального стану; а з боку турецького, польського і кримського оголошена війна йому разом з царством Московським, і Хмельницький змушений був декілька разів проказувати зі скорботою відомі слова царя Давида: "Тісно мені звідусюди!"

Одначе великодушність його і здоровий глузд і розум з розлогим знанням політики подолали і анітрохи не захитали в прихильності до царя і царства Московського, і він, почавши готуватись до нової війни, повідомив цареві про свої розпорядження щодо неї, котрі цар у всьому схвалив і зараз став переводити в дію.

рмія поєднаної Росії поділе-і на була на чотири великі корпуси, і їхні дії почалися з 15-го квітня 1655 року. Гетьман з тридцятьма тисячами своїх військ, виступивши до польських та турецьких границь, розташувався біля міста Заслава для відбиття турецьких і польських військ, які збиралися саме там нападати. Боярин князь Бутурлін в числі

ЗО тисяч великоросійських військ і п’яти тисяч малоросійських козаків розташувався в гирлі ріки Ворскли, поблизу Кодака, щоб утримувати татарські напади. Князь Хованський з 30-тисячним корпусом великоросійських військ відряджений був на Білорусь, до річки Сож, щоб одбиватися од військ польських на випадок приходу їх до міста Смоленська, а до сього міста вислано наказного гетьмана малоросійського Івана Золотаренка, визначеного гетьманом із полковників ніжинських, якому на знак тої гідності дано од великого гетьмана клейно-ди військові, булаву і бунчук, менші від інших, що означали польського гетьмана. Під командуванням його були полки Ніжинський, Чернігівський і Стародубський, перейменований із

Сіверського, і сім інших малоросійських полків в числі 20 тисяч реєстрових козаків і п’яти тисяч охо-чекомонних; а в числі урядників був молодий гетьманич Юрій Хмельницький, посланий батьком для вивчення військового мистецтва та призвичаювання до нього. Наказному гетьманові доручено від царя і Хмельницького взяти місто Смоленськ. Він влаштував облогу його з усіх боків 27-го травня; облога була зустрінута поляками частими і жорстокими вилазками та шарміцерами, але Золотаренко, завжди їх відбиваючи з успіхом і великим кровопролиттям ворожим, укріпив нарешті облогу свою шанцями і редутами і почав обстрілювати місто з гармат і мортир. А ведучи її кілька тижнів на укріплення, робив поміж тим насипи для підвищених батарей і по закінченню цього почав стріляти понад мури всередину міста, від чого розбито і спалено чимало магазинів, казарм та інших будівель і побито чимало солдатів польських і народу.