а місце Вишневецького, що вибув з посади гетьманської, висланий од Корони в краї зарубіжні, року 1574-го обрано на гетьмана обозного генерального Григорія Свірговсь-кого. Він, по волі Речі Посполитої Польської, яка керувала через міністрів своїх Польщею по виїзді з неї короля Генріха у Францію, закликаний
о
був господарем Волоським Иоанном Липулою на допомогу народові його супроти турків, що на нього нападали, і, вступаючи в Молдавію з військом малоросійським, дав першу баталію туркам біля міста Сороки 23 квітня 1575 року, де, розбивши турків ущент, поклав головного пашу їхнього Кара-Мустафу і багатьох з ним чиновників турецьких і випровадив їх з багатьма прапорами та здобиччю до Варшави. Опісля такої звитяги розділив гетьман війська свої надвоє; і одну частину під командою полковника Сави Ґанжі вирядив до чільного міста волоського Бухареста, а з другою пішов сам через Ясси до Галаців; тим часом послав нарочного на Січ Запорозьку з наказом до кошового Феська Покотила, щоб він вислав піхоту свою човнами на Чорне море і наказав не допускати десантів турецьких у Дунай і Дністер. Кошовий зладив ту експедицію в найліпшому порядку, і вона принесла сухопутному війську великі вигоди. Запорожці, роз’їжджаючи своїми човнами по Чорному морю і в гирлах обох рік, перехопили й полонили багато суден з військом та військовим припасом, а ввійшовши в Дунай, багато прибережних фортець і селищ поруйнували й попалили. Гетьман і Ґанжа з військами своїми, проходячи Молдавію та Валахію, зустрічали турецькі корпуси та ватаги і їх завжди щасливо розбивали і розганяли. Очистивши тії землі од нашестя турецького, коли повернув гетьман од Дунаю в Бессарабії під місто Кілію, то тут зрадницьким чином сповіщений був вірменином, що в місті тому переховуються неоціненні скарби, награбовані турками в Молдавії і Валахії, і зберігаються в місті під охороною невеликого гарнізону в очікуванні, поки човни запорозькі з моря і Дунаю відійдуть і їх в Туреччину буде можна перевезти. Гетьман, звикши перемагати незрівнянно більші сили і твердині турецькі, вирішив одразу ж облягати Кілію і взяти її приступом. Вирядивши війська на приступ і не зоставивши в таборі своєму звичайної резерви та підмоги, почав навальну атаку з трьох сторін; але зірвані турками в двох місцях міни підняли гетьмана і багато козаків у повітря і вчинили повний розлад та загибель, а турки, що опісля напали з усіх сторін, перерізали з тилу премногих козаків, а решту розігнали, і вони, блукаючи довго по Молдавії, знайшли корпус полковника Ґанжі і з ним повернулися у свої кордони.
а місце загиблого гетьмана Свірговського року 1576-го вибраний гетьманом із полковників Федір Богдан. Він, зібравши та доповнивши загублені Свірговським війська і маючи повеління від тодішнього короля Стефана Баторія переслідувати кримських татар, що нападали у відсутності Свірговського на границі малоросійські і полонили тамтешній народ, вирушив з усім своїм військом на Крим року 1577-го навесні. Йдучи вниз по Дніпру, виправив із Січі Запорозької п’ять тисяч піхоти човнами під орудою осавула військового Нечая з наказом, випливши на Чорне море, пристати до кримських берегів біля міст Козлова і
Керчі і замкнути тамошні гавані до прибуття свого до тих міст. При проході гетьмана кримським степом зустрічало його чимало татарських полчищ, але він їх, хоробро приймаючи, завжди з великими втратами проганяв. Нарешті дійшло до головної баталії, до якої гетьман, передбачивши її заздалегідь, приготувався і, повернувши від лиману Дніпровського на Орську, або Перекопську, лінію, був заатакований поміж Кінбурнськими кучугурами і кам’яним Дарієвим мостом всіма татарськими ордами під проводом самого хана Дивлет-Гірея. Наступ їхній, ґвалт людський і тупіт кінський подобилися грізній бурі все-руйнуючій. Армія малоросійська йшла чотирма батавами, лаштованими так, що обоз її та кінний резерв були всередині, а артилерія, розставлена по всіх фасах, могла діяти довкола армії. Супротивник був допущений з фронту на мушкетний постріл, і тоді була відкрита стрілянина з усіх гармат, що тривала безперервно більше години. Панцерні вершники і татарські їздці, що налягали на фронт, були зустрінуті і вражені списами. Сильний вітер, що зірвався тим часом, прочистив повітря від диму і відкрив страшні хмари мерців татарських, які вкрили тілами все окружжя козацької армії. Гетьман, зауваживши, що татари, відступаючи до лінії, розтягайся з двох сторін мосту, що з’єднував косу Кінбурнську з Перекопським степом, рушив до мосту і гирла затоки і, відтявши значну долю татар од їхніх полчищ, випустив на них кінний резерв, підкріплений одною батавою, котрі, пригнавши татар до затоки, всіх там перебили і перетопили, а ті, котрі зосталися на другому боці, скільки не поривалися допомогти відрізаним, зовсім не мали в тому успіху за водою та за стріляниною з табору гетьманського і геть забралися за лінію. Війська козацькі прийшли до лінії без перешкоди, і гетьман, поміркувавши, що брати її штурмом — діло довге і не без втрат, переправив значну частину кінноти вночі через Гниле море, або Сиваш, бродом і плавом; а вона, дійшовши з того боку до перших воріт на лінії, відбила їх і впустила всю армію, котра, напавши на місто Ор, що називалося Перекопом, здобула його штурмом і, вибивши весь гарнізон дощенту, зруйнувала твердиню і спалила місто. Від Перекопу армія продовжувала свій похід бойовими лавами до міста Кефи, і, заставши його обложеним з моря та з гір запорозькими козаками, вчинила з ними генеральний приступ на нього, і протягом короткого часу ним заволоділа і віддала все убивству, пограбуванню та вогню, залишивши живими лише своїх полонених числом обох статей до п’ятисот душ. А як повернули війська обходити Кефські гори, щоб напасти на Бахчисарай та Козлов, то коло річки Салгір зустріли їх ханські посланці із найшановніших мурз, піднесли гетьманові дорогі дарунки і благали його від імені хана укласти мир. На мир згодились з умовою зібрати й повернути всіх бранців руських і в заставу того дати п’ятнадцять мурзаків аманатами. Все те з боку татар було виконано, і гетьман, діставши ще 713 бранців, повернувся в Малоросію з превеликою здобиччю.