Чини і депутати, заспокоєні і схвильовані промовою Хмельницького, почали було міркувати про протекцію і вибирати її між держав, які прислали своїх посланців. Одначе польську з першого разу одностайно відкинули, про решту розмежувались думками, але на жодній не зійшлися. Старші з них разом із гетьманом погоджувались на пропозицію московську, яко до народу єдиновірного і єдиноплемінного; але молоді вельми їм противились, доводячи через пар-тизанта свойого і оратора осавула генерального Богуна, що "в народі московському владарює найнеключи-міше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та царського, нічого власного нема і бути не може; і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствува-ти. Самі вельможні та бояри московські титулуються звичайно рабами царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б’ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони ввая^аються кріпаками, начебто не від одного народу походять, накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки, або, за їх назвою, крестьяни, обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з’єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися із вогню в полум’я".
Духовенство малоросійське в переважній частині було навернене з уніатства і тому потайки вельми жалувало за втраченою своєю владою над народом, поданою було їм поляками і близькою до рабства, і тому сплело безглузду байку стосовно посольства московського і всіх інших, і протопоп черкаський Федір Гурський, що був серед них на зборах і що був вшанований у народі як видатний богослов та проповідник, взявши текст зі святої Євангелії, зловживаючи ним у найдавнішому порівнянні, говорив на зборах, що, "як, мовляв, від трьох царів та волхвів піднесені немовляті Христу дари: золото, ладан і мирна — знаменували буття і страждання Його на землі і повернення на небеса, себто золото означало царя, ладан — мерця, а смирна показувала Бога, то так і ції дарунки, піднесені од царів народові, знаменують, чим вони вдягнені або вкриті, в тому буде жити або вкриватися народ, ними зваблений, наприклад: дари польські складаються з сукон, покритих килимом, то буде і народ, що з поляками житиме, ходити в сукнах і мати килими; турецькі дарунки одягнуті і покриті папером і шовком, то і народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовкові та паперові матерії; а московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі".
Байка та подіяла найбільше на депутатів найпростіших, на всіх козаків: вони підняли одверте ремсту-вання і галас проти Хмельницького, "називаючи його запроданцем та зрадником Вітчизни, підкупленим начебто послами, і що вони, визволивши себе з кормиги польської з пролиттям великої крові і пожертвуванням пре-многих тисяч братії, що наложила головами своїми за волю Отчизни, знов запродуються в неволю добровільно і віддаються такому народові, котрий не подав їм жодної допомоги в най-лихішу їхню годину, не подав навіть води промити кривавих уст наших, і ліпше нам бути у безперервних війнах за свободу, ніяі накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі. Та і кому із сусідніх народів можна віддатись без жаху і трепету? Одні з них безнастанно гнобляться бусурманст-вом, що не терпить відкритого богослужіння християнського у власній їхній землі; інші торгують власного братією своєю і, не дивлячись на од-новірство та однокровство, продають один одного безсоромно і без докорів сумління. А вір у них стільки, скільки слобід, а в них домів, а нерідко і в одному домі декілька їх вміщається, і одне сімейство від різновірства не може разом ні жити, ні їсти з одного посуду, а вся віра складається у них в розборі образів і хрестів, і хто з них кращий, той і є достойніший до почи-тання і сильніший до помочі людської; для Бога ж, Творця всіх і Господа, невідомо, що у них зостається. Отож коли з таким народом об’єднатися нам, то або вони нас розпродадуть поодинці, або переморять на вулицях своїх і розпуттях, бо ніхто з них не пустить в дім свій ніякого нашого перехожого, а паче з тютюном, уживання якого вважається у них страшним гріхом, смертним гріхом і єдиним людським гріхом у всьому світі".
Гетьман, заспокоївши ремствування зборів повторенням клятв своїх, що "він ніколи не мав у думках і мати не буде наміру приневолювати їх до пошкодження прав своїх і вольно-стей і радив лише, із щирості своєї до них і спільної Вітчизни, поставити себе на міцних ногах надійним союзом і об’єднанням з іншим народом, чого всі впорядковані держави завжди шукають, а нам особливо того потрібно з огляду, як я вже казав, на положення землі і новину стану нашого", і по тому розпустив збори по домах, і сейм на тому скінчився.
Посланців чужоземних віддарував Хмельницький пристойно за їхні дарунки і, відписавши на грамоти зі всією ввічливістю 1 вдячністю своєю за привітання і заклики монархів, дав їм прощальну аудієнцію і на ній запевнив кожного зокрема у повсякчасній відданості своїй до їхніх монархів і постійній приязні до народів; і що притому він всемірно дбатиме про поєднання з ними і свого народу, як пройде в ньому перший осоружний до протекцій жар, породжений обридливим тиранським над ним правлінням польським, котре і вві сні їм ввижається і діє на них, немов якесь потворне страховище.
Г осподар молдавський Ліпула 1 в квітні місяці року 1650-го прислав до гетьмана Хмельницького через боярина молдавського Морозія листа, погоджуючись в ньому віддати доньку свою Ірину за дружину синові його Тимофію і пояснюючи притому, що він завжди бажав того шлюбу, але на перешкоді до того була йому тривала війна Хмельницького з поляками і погрози тамошнього значного вельможі Потоцького, котрий давно бажає шлюбу доньки його зі своїм сином, а родина Потоцьких кермує майже всім урядуванням польським. Але тепер, бувши він, Ліпула, зовсім певний щодо мирного спокою, а особливо маючи листа од двору турецького і дозвіл на шлюб сей самого султана, його господаря, який запевняє про свою на всі випадки опіку, сповіщає гетьмана про неодмінну згоду на той шлюб і просить прислати сина свого до нього в місто Ясси з достатнім, одначе, конвоєм, щоб з боку Потоцьких не вчинено було якого ворожого замаху, бо він від розвідників своїх довідався, що на межі Буковини зібралась чимала ватага польських гультяїв, або волонтерів, під проводом молодого Потоцького. Гетьман, відправивши сина свого в Молдавію з пристойним почтом і достатньою охороною зі своєї гвардії, вислав слідом за ним п’ятитисячний корпус козацький під виглядом прикордонного роз’їзду. Але як тільки молодий Хмельницький під містом Могилевом переправився через ріку Дністер і наближався до міста Сороки, корпус польський, вийшовши з байраків та садів, атакував його з усіх сторін і змусив штат і конвой Хмельницького зійти з коней, забратись в церковний цвинтар і там відбиватись, полишивши весь свій обоз з багатством на поталу полякам, котрі, радіючи з такого успіху, почали були обоз грабувати, а гетьманича тим часом штурмувати на цвинтарі з наміром перебити всіх обложених до єдиного і не випустити вістуна, щоб про таке лиходійство не вийшло назовні. Але корпус козацький, котрий пильнував весь час похід гетьманича, оточив поляків зненацька і, вистреливши по них з мушкетів, ударив списами і всіх майже до одного переколов; біля десяти поляків і сам молодий Потоцький пробились було через лави козацькі і втекли в поле, але, заваливши міст на річці, Потоцький втопився у воді, а решту, що загрузла на берегах в урочищі "На батозі", перебито; і мерців польських поховано до чотирьох тисяч чоловік, а після того побоїща весілля гетьманича в Яссах справлено, і він вернувся з дружиною до Чигирина. Гетьман потім скаржився на Потоцького королеві про злодійський напад на весілля сина його, добровільно і законно переведене, а Потоцьким зневажене з великою втратою людей і значних сум, але притому й вибачався гетьман, коли щось неприємне сталося між весільними і нападниками на них, то благово-лено було б приписати теє звичайним в таких випадках трактаментом і бенкетом, на яких не без напилих буває. Король хоча на листування таке і не відповів Хмельницькому, одначе пригода весільна була першим кроком до нової війни.