Розбіглись маски кожна з кожним
Троянда в хвилю порина
В мені бринить гучком тривожним
Тобі не знана таїна
* * *
В саду громадка їх мала
Оповідали оповідки
А ніч їм коси розплела
Підкравшися не знати відки
О діти діти вам колись
Без крил літалося так гарно
Ти роже дика не колись
Бо аромат загубиш марно
Така пора хто хоч той крадь
Цілунки локони ружанці
А можна й струменів нарвать
З фонтана всіх троянд коханця
* * *
Ти йшла в прозору чисту воду
Я в погляді твоїм тонув
Пройшов солдат нагнулась швидко
Зірвала одвернувшись вітку
Ти попливла а в мене серце
Мов перекинутий вогонь
Його розсяяли дзеркала
Вологи що тебе купала
* * *
От і минула юність мила
Зів'яв вінок зірви та кинь
Прийшла в сам раз пора дозріла
Пора зневаг і підозрінь
Це штучна кров чого ж бояться
I цей пейзаж міраж куліс
Фігуру зграбного паяца
Підкреслює уявний ліс
Холодний блік по сцені грає
I по твоїй блідій щоці
I раптом постріл тишу крає
Не все одно що ті що ці
Крик захлинувсь портрет всміхнувся
Хоч і розбилось в рамі скло
Мотив нечутно ворухнувся
Між тим що буде й що було
От і минула юність мила
Зів'яв вінок зірви та кинь
Прийшла в сам раз пора дозріла
Пора жалів пора прозрінь
-----------------
** Присвятити життя коханню (латин.).