Золотницький. Само собою, краще б було і йому, й вам, коли б все сталось по згоді, ну, а коли згоди нема...
Соня. І коли її через два тижні я не добуду, то приїду в город, і ми повінчаємось.
Калинович (цілує її руку). Гніздечко у мене готове — тихе, приютне, світле — і жде голубку; будьте ж спокійні!
Входе Феноген.
Феноген. Коні готові.
Золотницький. Ходім попрощаємось з мамою.
Соня. Не будемо їй нічого говорить!
Золотницький. А причину од'їзду придумаємо.
Вийшли.
ЯВА XV
Феноген, а потім Маюфес.
Феноген.Ая таки угадав: цей голодранець свата нашу Соню. Ні, брат, не в ті взувся.
Входе Маюфес.
Маюфес. Здоровенькі були!
Феноген. А, Григорій Мойсєйович.
Чоломкаються.
Маюфес. Що це у вас з іменин так рано гості розїжджаються, чи не дізналися про діло?
Феноген. Яке діло?
Маюфес. Я ж вам писав, що Петро Тимофеевич в острозі, а тепер слідователь по важним ділам посадив у острог таких хазяїнів, як Зенделевич і Петренко!
Феноген. Ой, і Петренка посадив?
Маюфес. Положим. Петренко дав двісті тисяч залогу, а Зенделевич сидить. Я думаю, що доберуться і до Терен-тія Гавриловича.
Феноген. А хазяїн же при чім?
Маюфес. Дванадцять тисяч овець взявся сховать від кредиторів.
Феноген. А хто ж це докаже? Купив.
Маюфес. Ну, коли мені заплатять, я можу мовчать, але гроші за продані вівці по книгам Михайлова не показані, — треба заплатить шістдесят-сімдесят тисяч!
Феноген. Заплатить — і край.
Маюфес. А поки там що — погано. Якби другий слідователь, а то, страшний чоловік... Він хоче всіх залякать; поки заплатить, поки все виявиться — пожалуйте в острог.
Феноген. От тобі й маєш! Невже ж Терентія Гавриловича можуть у острог?
Маюфес. Можуть. Погане діло. Я приїхав навмисне побалакать. А де ж Терентій Гаврилович?
Феноген. Поїхав копи оглядать. А наше діло як?
Маюфес. Давайте розписку, що в случае покупки імєнія ви мені платите п'ятсот рублів, і я вас повезу в імєніє. Ай імєніє, ай імєніє! Ето што-нібудь особенного!
Вбігає Парубок.
ЯВА XVI
Парубок, Феноген і Маюфес, а потім Марія Івановна і Соня.
Парубок. Феноген Петрович, нещастя!
Феноген. Що там таке, хто-небудь повісився знову?
Парубок. Хазяїн пробі кричать. Упали і не можуть піднятись. Побіжу рятувать.
Феноген. На килим! Беріть ті носилки, що гній виносять з конюшні, і бігом туди, я зараз.
Парубок вийшов.
(У двері.) Марія Івановна, Софія Терентьевна! (До Маюфеса.) Зайдіть, будь ласка, у контору, я вас покличу.
Маюфес. Можна. (Пішов.)
Феноген. О господи, що за феральний день!
Входять Марія Івановна і Софія Терентьевна.
Марія Івановна. Що тут сталось?
Соня. Де тато?
Феноген. Поїхали копи оглядать та на царині, кажуть, упали, не можуть встать. Люде побігли вже туди, а я зараз послав носилки и сам піду.
Марія Івановна. О господи, що це таке?
Соня (до Феногена). Мерщій ідіть і ви до татка!
Феноген пішов, і Марія Івановна за ним.
Треба зараз у город послать за лікарем. Може, ногу зламав. Напишу Івану Миколайовичу записку, щоб зараз лікар приїхав. (У двері.) Мишка! Скажи, щоб запрягли шарабан.
Входе Марія Івановна.
Марія Івановна. Не видно!.. О господи! Що з ним трапилось, хоч би довідатись... Що ти там, доню, пишеш?
Соня. Послать треба за лікарем, а поки виявиться, що там, та поки коні запряжуть, записка буде готова; тут кожна хвилина дорога, може, перелом, нехай бог боронить.
Входе Феноген.
Ну, що?
Феноген. Несуть. Стогнуть тяжко!
Марія Івановна. Що з ним, що? Не чув?
Феноген. Вони поїхали полюбоватись на копи і отут, зараз за ровом, побачили біля кіп чиїхсь гусей, що смикали копу; прудко під'їхали до гусей, схопились з бігунків і погналися за гусьми, та спіткнулись через ритвину і сильно упали.
Чуть стогін: "Ой, ой!"
Соня (до Феногена). Нате записку, зараз за лікарем. Феноген вийшов. Входить Пузир, опираючись на двох робітників.
ЯВА XVII
Пузир, Марія Івановна і Соня, а потім Феноген. Марія Івановна і Соня помагають Пузиреві.
Пузир. Ой, ой! Тихо! Ой! Мабуть, щось всередині порвалось. Ой, ой! Як дихну, неначе ножем ріже по животу, ой!!
Соня. Я посилаю зараз за лікарем, тату!
Пузир. Не треба. Фельшара краще... Ой... фельшара, лікаря не треба.
Садять на диван. Входе Феноген. До Соні тихо: "Послав". Робітники вийшли.
Феноген, ой! Я бачив, що у двір їхав Маюфес, де він?
Феноген. Тут.
Пузир. Посадили?
Феноген. Не питав.
Пузир. Поклич... Покли... ой! Поклич!
Феноген. Хоч одпочиньте.
Соня. Таточку, нехай потім, вам важко говорить.
Пузир. Поклич!
Феноген (іде). Що його робить? Григорій Моисеевич ще гірше розтривоже... Треба самому сказать. (Вертається.)
Пузир (через сльози). Чого ж не йдеш? Не муч, клич!
Феноген (про себе). Що буде, то буде — однаково, скажу... Та я сам все знаю!
Пузир. Говори... Посадили?
Феноген. Посадили!
Пузир. О-о-о!
Марія Івановна. Боже мій! Що з тобою?
Пузир. Ох, погано!
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Кімната та ж.
ЯВА І
Соня, Фенoген, Марія Івановна і Пузир.
Соня (одчинивши обидві половини дверей, стоїть на порозі. Після паузи). Помалу, помалу...
Марія Івановна і Феноген ведуть Пузиря під руки і садовлять у крісло, обложивши подушками.
Таточку, голубчику, краще б ви лежали. Лікар говорив, що вам потрібен спокій, щоб вас ніщо ані крапельки не тривожило!
Пузир. Хазяйство, дочко, не можна лежать.
Соня. Здоров'я дорожче хазяйства.
Пузир. Мені легше.
Соня. То й добре, а як розтривожите себе ділами, то знову буде гірше.
Пузир. Поки не зроблю всіх розпорядків по хазяйству, то ще гірше тривожусь... Я не довго... Побалакаю об важнім ділі і ляжу. Доню! Напиши Петру Петровичу, щоб приїхав. Він сердиться на мене, а ти напиши: при смерті, хоче помириться.
Соня. Я вже, тату, написала.
Пузир. Хіба ти думаєш, що я справді помру?
Марія Івановна. Господь з тобою... Ніхто не думає. Що ж з нами, сиротами, станеться, а з хазяйством? Краще нехай я помру.
Пузир. Годі, стара! Я так спитав. Я й сам знаю, що не вмру. Рано ще, рано — хазяйство не пускає.
Соня. Я, тату, і сама нічого такого не думала, а просто догадалась, що вам би хотілось бачитись з Петром Петровичем, і написала.
Пузир. Іди сюди.
Соня підходить. Пузир гладить її по голові.
Розумна головка. Я не вмру, не бійтеся — чого я буду умирать? Завтра або післязавтра поїду з Феногеном вівці куповать... Феноген! Поклич Маюфеса.