— Унгені — теж мені кордон! Румунія — теж мені країна!
— Цитьте! Ми вже біля самого кордону!..
З
"Кордон"! Я гадав, що він з рогами. Виявляється — нічого подібного: такі самі будинки, такі самі євреї, і такі самі селяни, як і в нас. Навіть базар з крамницями й рундучками — усе геть-чисто як у нас. Моя братова Бруха і жінка нашого товариша Пині — Тайбл — пішли на базар щось купити. Я теж хочу з ними піти, але мама не відпускає мене від себе ні на крок. Вона боїться, щоб мене не украли саме на кордоні. Мій брат Еля і наш товариш Пиня кудись пішли. Вони мають якісь справи з двома євреями, яких я не знаю. Мама каже, що то агенти. Агенти разом з нами "порушуватимуть" кордон. Один справді має вигляд злодія. Зелена капота, біла парасолька і очі злодійкуваті. Другий, видно, порядний чоловік — у капелюсі. І ще якась єврейка теж крутиться коло нас. У неї вигляд чесної набожної жінки, вона носить парик * і говорить, часто згадуючи бога. Єврейка розпитує у мами, де та святитиме свічки, якщо ми затримаємося тут на суботу? Мама відповідає, що ми не збираємось тут залишатись на суботу. У суботу, каже вона, ми, з божою допомогою, будемо вже на тому боці. Жінка набирає набожного вигляду і каже: "Амінь! Дай боже!" Але вона побоюється, що нас дурять.
Ці агенти, каже вона, з якими ми зв'язалися, звичайні злодії. Вони видурять у нас гроші й заведуть нас на слизьке. Якщо ми хочемо, каже вона, порушити кордон, то це треба зробити з нею, і тоді, каже вона, буде все гаразд!.. Он як! Виходить, вона теж злодійка! Чого ж вона така свята та божа?..
Та ось уже повернулися мій брат Еля з нашим товаришем Пинею. Обидва вони чогось розгублені. Очевидно, посварились! Один докоряє одному, що через нього ми змушені будемо затриматись тут на суботу. Перебути тут суботу — це ще нічого. Але ми довідались, що обидва агенти похвалялися донести на нас, що ми хочемо порушити кордон. Поки там що, а мама вже плаче. Мій брат Еля гнівається на неї за те, що вона псує собі очі. Через її очі, каже він, нас усіх не пустять до Америки! Мій брат Еля і Пиня перестають домовлятися з агентами. Вони кажуть:
— Годі. Ми не їдемо до Америки й не будемо порушувати кордон!
У мене все обірвалося всередині. Я гадав, що це таки насправді, а виявляється, що то лише про око людське. Пиня таки голова! Це він навмисне так сказав, щоб відчепитися від агентів. І ми почали домовлятися з отією жінкою. Жінка взяла завдаток і сказала нам, щоб ми були готові на сьогодні опівночі. Ночі тепер темні. Кінець місяця. Напрочуд зручна пора, щоб порушувати кордон. Я б уже хотів дожити і побачити, що таке кордон і як ми його будемо порушувати?
4
Цілий день ми морочилися з речами. Нам треба було все спакувати і передати жінці. Всі ці речі вона нам надішле потім. Головне для неї, каже вона, людські душі. Жінка нас навчає, як нам треба поводитися. Близько опівночі, каже вона, ми повинні вийти за околицю міста. Там є, каже вона, горбок. Цей горбок, каже вона, ми повинні обминути, взяти ліворуч і йти та йти, аж поки побачимо ще один горбок. Від того горбка ми повинні, каже вона, повернути праворуч і йти та йти, аж поки прибудемо до шинку. У шинок нехай зайде тільки один з нас, не всі. У шинку, каже вона, ми побачимо двох селян, які п'ють горілку. Нам треба підійти, каже вона, до тих селян і промовити "Хаїмова" — і цього досить. Тільки-но вони почують, каже вона, слово "Хаїмова" (то її ім'я), вони одразу підведуться і підуть з нами до гаю. У тому гаї на нас чекатиме ще четверо селян. Якщо вони спатимуть, ви їх розбудіть. Гаєм, каже вона, треба йти тихо,— ані пари з вуст, щоб, крий боже, не почули і не стрельнули. На кожному кроці, каже вона, є там солдат з рушницею і стріляє... З гаю, каже вона, вас виведуть на пряму дорогу, і ось ви вже на тому боці...
Мені ця вся історія з горбком, з шинком, з гаєм дуже до вподоби. Мама трохи боїться. Бруха й Тайбл — теж. Ми сміємося з них, баби, звісно, лякаються навіть кішки!..
Насилу дочекалися ночі. Помолившись і повечерявши, ми ще заждали, поки добре стемніє. Точно о дванадцятій годині вирушили в путь. Попереду виступали ми, чоловіки. Слідом за нами, як звичайно, йшли жінки. Точно, як та жінка передбачала, так усе й відбувалося. Вийшовши за околицю міста, ми побачили горбок, проминули його і взяли ліворуч. Звідти йшли та йшли і побачили ще один горбок. Від того горбка повернули, як нам було наказано, праворуч, і йшли, аж поки побачили шинок. До шинку зайшов один з нас. Хто? Звичайно, Пиня. Ждемо півгодини, годину, дві години — немає Пині. Жінки почали вимагати, щоб хтось пішов і глянув, де Пиня. Кому йти? Моєму братові Елі. Та мама не пускає його. Тоді я сказав:
— Ось я піду.
Але мама каже, що вона боїться.
— Цитьте, ось Пиня.
— Де ти був так довго?
— У шинку.
— Де селяни? •=— Вони сплять.
— Чому ти їх не розбудив?
— Звідки ви знаєте, що я їх не будив?
— Чому ти їм не сказав "Хаїмова"?
— Звідки ви знаєте, що я їм не сказав?
— Ну?
— Ну-ну!
— То ж погано!
— А хто каже, що добре.
з
Мій брат Еля таки мудрець. Він пропонує, щоб вони вдвох з Пинею пішли до шинку і ще раз спробували розбудити селян. Так воно й було. Не проминуло і півгодини, аж гульк, вони йдуть з обома селянами. Селяни ще заспані, трохи напідпитку, плюються і страшенно лаються. Слово "чорт" повторюється кількасот разів. Жінки починають, здається мені, боятися. Я це бачу з того, як вони зітхають, охкають і з отого "господи боже", що його щохвилини тихенько вимовляє мама. Голосно проказувати вона боїться. Ми не сміємо писнути. Йдемо, йдемо, а інших селян не бачимо. Де інші четверо? Раптом ці двоє зупиняються і вимагають, щоб ми їм сказали, скільки у нас грошей. Нас проймає такий страх, що не можемо й слова вимовити. Тоді виступає наперед мама і каже, що ми не маємо грошей. А вони відповідають:
— То брехня. Усі євреї мають гроші! — І виймають два довгі ножі, підносять їх нам просто до обличчя і додають: — Якщо не віддасте нам усе, що маєте,— заріжемо!..
Всі стоять занімівши і тремтять, як овечки. І тут мама сказала моєму братові Елі, щоб він розв'язав кишеню та віддав гроші (це ті гроші, які ми вторгували за нашу половину хати). В цю мить заманулося моїй братовій Брусі знепритомніти. Побачивши, що Бруха впала непритомна, мама здіймає галас. На неї дивлячись, кричить і Тайбл. Раптом — трах-тарарах!!! Постріл. Луна пішла по всьому гаю. Селян наче язиком злизало. Бруха опритомніла. Мати схопила мене однією рукою, а мого брата Елю другою рукою.