XI. КАСРИЛІВКА* В НЬЮ-ЙОРКУ 1
Перше ніж розповісти вам, як ми заробляємо в Америці, мушу вам перелічити, хто є тут з наших друзів та знайомих* бо тільки їм дякуючи, ми сп'ялися на ноги і почали заново будувати своє життя. Виявляється, що ми, хвалити бога, маємо тут безліч друзів та знайомих! Уся Касрилівка перебралася до Америки. Після нашого від'їзду з дому там, кажуть, сталася паніка, сум'яття. Вибухнув, кажуть, страхітливий погром, різанина, пожежі — усе містечко пішло з вогнем! Хто нам приніс ці новини? Мама. Де тільки яке нещастя, перша довідується про це мама. Де? В молитовному домі. В касрйлівській синагозі. 6 така синагога в Нью-Йорку.
Першого ж тижня, коли ми прибули сюди, мама насамперед розпитала, де є синагога, щоб можна було піти в суботу помолитися. У Нью-Йорку є, хвалити бога, синагоги мало не на кожній вулиці. Наша сусідка Песя повела нас першої ж суботи до синагоги. Таки до нашої синагоги. Тобто євреї, що моляться там, усі з нашого містечка. Вона так і називається "касрилівська синагога". Ми там побачилися з багатьма знайомими з нашого містечка.
Вгадайте, кого ми там зустріли? Коли навіть будете мудрим, як цар Соломон, теж не вгадаєте. По-перше,— кантора. Нашого кантора Герш-Бера з великою бородою. Того самого, в якого я колись, якщо пам'ятаєте, був півчим і носився з його Добцею. Дівчинкою-калікою. Дівчинка померла ще там, у Касрилівці, під час погрому. А Герпг-Бер з канторихою й старшими дітьми всі тут, в Америці, і живуть — не журяться.
Герш-Бер тут за кантора, виконує обряди обрізання, та ще вчителює. Тут він називається не вчитель, а "тичер". Чому "тичер"? Бо він тицяє дітей, тобто щипає їх нишком, щоб ніхто не бачив. В Америці, як я вже вам розповідав, не можна бити дітей. Герш-Бер, кажуть, тут добре заробляє. Але він дуже змінився. Тобто він той самий, що й був, але зовсім інакше одягнений. Якби він удома надів такий капелюх, як тут, за ним бігали б на вулиці. Капоту він теж підкоротив і пейси підстриг. Тільки бороду він не чіпає. Зате її чіпають інші. Тут, в Америці, ненавидять бородатих, більше ніж набожний єврей свинину". Одного разу його застукали посеред вулиці якісь бешкет1 ники і хотіли відрізати йому бороду. Щастя, що надійшли євреї і врятували його. Відтоді, коли Герш-Бер виходить на вулицю, він ховає бороду під коміром пальта.
З
Швець Бер теж тут. Це той самий Бер, у якого мій брат Еля колись взявся вигнати з хати мишей. Якщо пам'ятаєте, швець Бер любить розповідати всілякі небилиці, вигадувати такі речі, що їх ніколи не могло трапитись у житті. Тобто він, просто кажучи, брехунець. Бер тут такий самий швець, як і вдома, але розповідає про своє шевство
такі чудеса, що коли б хоч одна третипа виявилася правдою, теж було б добре. Він каже, що тут, в Америці, він найкращий швець. Його чоботи зажили слави по всій країні. Він присягається найсвятішим, що сам президент замовив йому пару чобіт. Мій брат Еля каже, що байки про президентові чоботи така ж правда, як те, що швець Бер розповідав колись, ніби пацюки з'їли в нього кішку...
Тут, коли хтось розповідає такі небилиці, про нього кажуть що він бреше, аж куриться. Мені дуже сподобалося оце "бреше, аж куриться". Воно мені так сподобалось, що я'намалював на папері шевця Бера, як він стоїть у кімнаті і дим бухає йому з рота, з ушей, з носа... Усі, хто бачив мій малюнок, бралися за боки від реготу. Навіть мій брат Еля теж дозволив собі посміхнутися. Він уже не б'є мене за те, що я малюю чоловічків. Він тільки бурчить:
— Коли нема що робити — це теж діло...
4
Чого вам більше? Навіть багатій реб Йося, якому всі заздрили і зичили собі мати хоч третину його багатства, і той тут, в Америці. Але він уже ніякий не багатій. У чім річ? Його доконав погром. Тобто від самого погрому він не дуже потерпів. Щоправда, його пограбували, меблі потрощили, подушки подерли, крам з крамниці витягли, але його не били. Бо вони три дні і три ночі всією родиною лежали в льоху. Мало не померли з голоду. Та все цс було б півбіди. Лихо в тому, що всі його боржники збанкрутували. То й він змушений був збанкрутувати. Хто б міг повірити, що така надійна людина, як реб Йося, змушена буде збанкрутувати і втекти з Касрилівки? Посеред ночі втік. Куди? До Америки.
Його синка Генаха, з більмом на оці, ви, мабуть, пам'ятаєте? Пригадуєте, як він сміявся з мене, що я їду до Америки? Тепер він тут байдики б'є на вулиці і тільки-но помітить мене, втікає. Йому, бачите, і зараз не личить зі мною розмовляти. І чого воно чваниться! Мій товариш Мендл каже, що він мусить йому зробити більмо і на другому оці. Мендл не любить, коли пиндючаться і кирпу гнуть.
Найцікавіше, що фельдшер Менаше і фельдшериха Менашиха теж тут. Ви, певно, пам'ятаєте їхній сад, з абрикосами, вишнями, кислими яблуками і грушами? Це все пішло прахом, з вітром та вогнем. Побачили б ви їх, то не впізнали б. Обоє вони постаріли і посивіли. Він має візок з яблуками та апельсинами, а вона торгує чаєм Висо-цького.
— Серце кров'ю вмивається,— каже моя мати з слізьми на очах,— на що вони перевелися...
— Катюзі по заслузі! — каже мій брат Еля, і я такої ж думки.
Так і треба цій Менашисі. Вона була справжньою відьмою. Шкодувала дати бідному гниле яблуко, що впало з дерева. Вважає, що я вже забув, як вона колись піймала мене на даху... Я це пам'ятатиму, доки житиму!
6
В той час, коли ми тинялися за кордоном, там, удома, пограбували наших касрилівських євреїв, потрощили їхні крамниці і спалили їхні хати. Є чутка, що наша половина хати, яку ми продали кравцеві Зилі, теж згоріла. А кравець Зиля уже тут. Він кравцює, як і раніше. Різниця хіба що тільки в тому, що в Касрилівці він був сам собі пан, а тут, в Америці, працює в чужих. Часом прасує штани, а інколи шиє на машині. Він заробляє сім-вісім доларів на тиждень. Цього, розповідає Зиля, мало, щоб пристойно жити, але йому приносять його три дочки утричі більше, ніж він сам заробляє. Вони шиють сорочки.
Тут сорочка прозивається "шойртс". Я запитую мого брата Елю, звідки взялося таке слово? Еля каже, що він сам не знає. А наш товариш Пиня каже, що Еля не знає також значення багатьох інших слів. Еля відповідає, що значення інших слів він знає. Тоді Пиня запитує: