Розділ 9
ІНТЕРЛЮДІЯ
Їхнє життя тут здалося потім Харланові справжньою ідилією. За ці біотижні відбулося стільки подій, вони так змішалися й переплелись у його пам'яті, що йому здавалось, ніби цей період тривав набагато довше, ніж було насправді. А втім, єдиною ідилією були години, проведені разом із Нойс. Вони мовби освітили рожевим світлом усі інші події.
Епізод перший. Повернувшись у Сектор 482-го, він неквапом спакував свої пожитки — переважно одяг та плівки, особливо подбавши про оправлені томи Первісного журналу. Збираючись на свою постійну базу в 575-е, він ревно стежив, щоб бодай не забути чогось із своєї цінної колекції.
Помічник вже закінчував переносити його речі до вантажної капсули, коли надійшов Фінджі.
— Бачу, ви нас покидаєте. — Як завжди, Фінджі непомильно добирав найбанальніших фраз. Він посміхався, майже не розтуляючи уст. Руки його були закладені за спину, а опецькуватий корпус погойдувався, немов м'ячик, на пухкеньких ніжках.
Харлан навіть не глянув на свого начальника. Він лише сухо кинув:
— Так, сер.
— Я доповів Старшому Обчислювачеві Твіселові, що ви цілком задовільно провели своє Спостереження в 482-му.
Харлан не міг пересилити себе, щоб подякувати Фінджі. Він промовчав.
— Я поки що не доповідав про ваш напад на мене, — провадив далі Фінджі, несподівано стишивши голос.
І хоча на його обличчі все ще блукала солодкава посмішка, а очі дивилися лагідно, в голосі відчувалася зловтіха.
Харлан пильно глянув на нього і сказав:
— Як собі хочете, Обчислювачу.
Епізод другий. Харлан знову оселився в 575-му. Невдовзі після свого повернення він зустрів Твісела. Харлан просто був щасливий знову побачити цю маленьку постать із зморшкуватим личком гнома. Йому було приємно бачити навіть білий циліндрик, що димів між двома жовтуватими від тютюну пальцями.
— Обчислювачу, — звернувся до нього Харлан.
Твісел, що саме виходив зі свого кабінету, зупинився й кілька секунд дивився на Харлана, немов не впізнавав. Вигляд у нього був стомлений; обличчя змарніло, очі почервоніли й позападали.
— Ой, то це ж Технік Харлан! — нарешті вигукнув він. — Ви вже закінчили свою роботу в 482-му?
— Так, сер.
Реакція Твісела була дивною. Він глянув на свій годинник, що, як і всі годинники Вічності, показуючи біочас, був заодно календарем, і сказав:
— Тепер уже недовго чекати, мій хлопчику. Вже скоро. Все йде як по маслу. Просто чудово!
У Харлана тьохнуло серце. Під час минулої зустрічі з Твіселом ці слова не мали б для нього ніякого значення. Але тепер Харланові здавалося, що за ними криється глибокий зміст. Твісел, мабуть, дуже вморився, інакше не говорив би так відверто. А може, Обчислювач вважає, нібито достатньо завуалював свою фразу й не боїться, що Харлан зрозуміє її справжній зміст.
— Як поживає мій Учень? — Харлан постарався говорити невимушено, аби в запитанні не відчувалося зв'язку з словами Твісела.
— Чудово, чудово! — відповів Обчислювач, але думки його тим часом ширяли десь далеко.
Він поквапливо зробив останню затяжку, відпустив Харлана коротким кивком голови, а сам швидкою ходою попростував своєю дорогою.
Епізод третій. Учень.
На вигляд він здавався старшим. Його зрілість відчувалась у кожнім русі і навіть у тому, як він подав Харланові руку і сказав:
— Радий, що ви повернулися, Харлане.
А може, йому тільки так здалося, адже тоді Купер був для нього всього-на-всього Учнем, а тепер він — потужний інструмент у руках Вічних. Хай би там як, але Купер помітно виріс в Харланових очах.
Харлан намагався не виказувати свого враження. Вони сиділи в Харлановій кімнаті, де молочна білизна порцелянових стін тішила Технікове око після строкатих барв 482-го. Хоч як він прагнув поєднати буйну пишноту барокко 482-го зі спогадами про Нойс, у нього нічого не виходило; цей недоладний стиль пов'язувався в нього тільки з образом Фінджі. А Нойс у його пам'яті асоціювалася з атласно-рожевим присмерком і, як не дивно, із суворим аскетизмом Секторів "Прихованих Сторіч".
Він поквапно заговорив, мовби хотів приховати свої небезпечні думки.
— Ну, Купере, що ти тут робив без мене?
Купер засміявся, зніяковіло погладив пальцем підкову своїх вусів й сказав:
— Учив математику. Тільки математику.
— Так? І далеко забрався?
— Далеченько.
— А як успіхи?
— Поки що все гаразд. Мені математика дається легко. Вона мені до вподоби. От тільки задачі стають з кожним днем дедалі складніші.
Харлан кивнув головою, відчуваючи задоволення.
— Матриці Темпоральних Полів і таке інше?
Купер зашарівся, повернув обличчя до книжкових полиць і ухилився від відповіді.
— Побалакаймо про Первісну історію, — запропонував він. — У мене є до вас кілька запитань.
— Яких?
— Мене цікавить життя городян у 23-му Сторіччі. Особливо — в Лос-Анджелесі.
— Чому саме в Лос-Анджелесі?
— Дуже цікаве місто. Вам так не здається?
— Чому ж? Я з вами згоден. Але чи не краще тоді почати вивчення з 21-го Сторіччя, пори найвищого розквіту згаданого міста?
— Все-таки спробуймо з 23-го.
— Гаразд. Я не заперечую.
Харланове обличчя здавалося безтурботним. Але коли б можна було зішкребти зовнішню безтурботність, під нею прооступив би вираз похмурої впевненості. Його страшний, інтуїтивний здогад тепер був не тільки здогадом. Все підтверджувало його.
Епізод четвертий. Пошуки. Подвійні пошуки.
По-перше, треба мати точну інформацію. Щодня жадібними очима він переглядав усі повідомлення, що лягали на Твіселів стіл. То були копії проектів імовірних або вже запланованих Змін Реальності в різних Сторіччях. За давно заведеним порядком ці копії неодмінно надсилали Твіселові як члену Ради Часів, і Харлан був певен, що нічого не пропустить. Передовсім його цікавив характер Зміни в 482-му, а ще він прагнув одержати відомості про будь-які інші Зміни, в будь-яких Сторіччях, що мали б у собі якусь ваду, помилку, найменше відхилення від довершеності, помітні для натренованого ока талановитого Техніка.
Власне кажучи, Харлан не мав права читати ці повідомлення, але Твісел тепер рідко бував у своєму кабінеті, а більше ніхто не насмілився, б утручатися в справи його особистого Техніка.
То була перша частина його пошуків. Друга здійснювалася у філіалі центральної бібліотеки, що розташувався в Секторі 575-го.