Макар обвів кругом оком. Промовчав.
А далеко не треба йти. До цього млина ось, що стоїть, і не далі, як за ту-о землю, що дурно гуляє...
Макар глянув на Вишневого. Не зрозумів.
...що аж просить Макарових роботящих рук, як не скаже: ой, найди собі, Макаре, підходящих товаришів, складітеся у підходящий колектив та й візьміть мене од комуни і млина — прогодую, зодягну й озую. Макар. Не дадуть...
Вишневий. Нам-то ні, а таким, як ти, Макаре,— вам дадуть.
Макар недовірливо всміхнувся.
Так, так! Не знаєте ви своєї сили, Макаре, і прав своїх ще не знаєте. Ану згуртуй біля себе трьох таких, як ти,— з комуни та ще трьох бідніших з хуторів та вдайтеся ви у город, до окрзу — дадуть! І млина дадуть, бо стоїть... Хочеш, поможу тобі це зробити?
Макар (знов обвів оком. Прислухався. Хотілось дати відповідь, а вийшло). На світ береться.
Вишневий (подививсь на схід). Так. Світає. (Задумався, блиснув сльозою). І небо щось не таке вже, як колись було. Невмите немов, полиняле, сіре якесь... Пам'ятаєш, як колись ми ще хлопцями пасли коні? Ти почав у нас служити, а я з города приїхав, із школи. Отут, здається, й пасли. У розбійників гуляли, а я тобі ще їсти носив, пам'ятаєш? Десять років вислужив у мене— і як жилося? А тепер не віриш мені? Думаєш — обдурю? Думаєш, що про власну користь дбаю, що своє щось маю на мислі? Причувсь, що важко тобі в комуні, от і раджу. Раджу, покіль не пізно.
Макар. А що?
Вишневий. А то, що бурчиш ти, мабуть, у комуні,— тому слово, тому друге, що погано жити, а хтось чує та на карб твій пише. Недарма ж голова комуни напитує через Луку нових кандидатів.
Макар. Кому на зло?
Вишневий. Не на зло, а про запас, щоб було ким затулити твоє місце, другого чи третього, розумієш? Отож краще згуртуватись в колектив, млина взяти...
Макар. А комуна ж як?
Вишневий. Ти, я бачу, більш клопочешся нею, ніж вона тобою. І комуна хай живе на своїй землі. Як, Макаре?
Макар (по паузі). А так, що пора вже коні гнати. (Кинув у багаття землі, пригасив огонь і пішов до коней).
Вишневий дивився вслід, чи обернеться. Біля коней Макар скупо обернувся. Тоді Вишневий сів і став терти над скупим багаттям руки.
ІІІ
1
Розвиднялось. Із садка вийшла дівка. Побачивши, що дід К а сян тяжко замисливсь, підбігла навшпиньки:
— Руки вгору!
Дід К а с я н. Га?.. Ой, це ти, Химо, а я подумав, чи не він. X и м а. Хто?
Дід К а с я н. Хто?.. Та це я так. Згадалося колишнє. X и м а. Закуняли, мабуть?
Дід. Де вже тут закуняєш! Чуєш — дзвонять? Ой, укусять тепер вони нас, тепер укусять!
X и м а. Хуторяни? Ще, дивіться, до нашої комуни пристануть. Чули, Мотронька казала, що Кошарного Максим хоче в нашу комуну вписатися і батька, і хуторян, которого побіднішого, підбиває? Та киньте, діду, стукачку! Хіба не бачите — день!
Дід. Ти диви, рука сама вже стукає. Чотирнадцять год, гей! А Кошарного Максим до нашої Мотроньки, мабуть, ночувати ходить, що такий добрий?
Хима (перебила мову). Хлопці ще не вставали?
Д і д. Микитко спить, а Яків ще звечора десь подався. Все про машину якусь думає, то й подався в степ, щоб ніхто не заважав.
Хима (зірвала гілочку і, непомітно одриваючи листок по листку, загадала. Зірвала останнього). Мабуть, та машина поміж яривчанських дівчат ходить. Не казав, коли прийде? Воду ж треба носити. Та киньте ви стукачку!
Д і д. Хіба знов застукала? А диви, чи не він це йде? Авжеж, Яків. Про вовка помовка...
2
Хима (помітивши, що Яків хоче уникнути зустрічі). Не знаєш, Якове, яке сьогодні у яривчан свято, що дзвонять?
Яків. Свято?
Хима. Еге. Ти ж там був?
Яків. Там?.. (По паузі). А був! То що?
Хима. Отож і спитала.
Яків. Випитуєш?
Хима. Ну, от ще! Просто собі спитала. Чуємо з дідом — дзвонять...
Яків. Не боюсь я, от!.. Всім скажу, що випив.
Хима (аж обступила). От тобі й маєш!.. Та ти... (Нюхнула повітря). Пху! Ти справді самогон пив?
Яків. Отак би й спитала зразу, а то починає з свята.
Хима. Що ж це таке, Яшо? Ніколи ж такого не траплялося з тобою.
Я к і в. А от і трапилось. І всім скажу, що трапилось! Випив! Через категорію випив!
Дід К а с я н. Я ж казав, кинь про такеє думати, Якове!
Яків. Не можу, бо глибоко запала ця категорія в голову. От учора поливали ми садок. Цілий день відрами воду носили. А постав таку, як я думаю, машину, дак вона за годину-дві увесь сад залила б. Що?
Дід. Не можна нашому братові про таке думати.
Яків. Чому ж не можна?
Д і д. А тому, що на такі штуки люди є, великого розуму люди, кажуть.
Яків. То чого ж, скажіть, така категорія мені в голову впала? Чого? Я її жену, я вже не хочу думати, а вона все лізе. Що б не побачив, де б не побачив, зразу ж думка — чи не можна його на машину обернути? Та ось зараз, смійтесь, дивлюсь я на вашу стукачку, а десь у голові вже думка гризеться: хіба тепер така стукачка годиться? (Узяв у діда стукачку, гірко обдивився). Парову тепер стукачку треба, щоб парою вона стукотіла! А цю... (Та й кинув геть).
Хима (об поли вдарила). Та ти п'яний?
Яків. Вже не знаю, чи я п'яний, чи тверезий, чи я хворий, чи дурний.
Дід Касян. От за це, що закинув,— дурний. (Пішов).
3
Яків. Цілу ніч!.. Думав, що самогоном можна таку категорію затуманити.
X и м а. Де ж пак! Вже Мотроньці та й мені сю ніч та твоя машина снилася.
Яків. Та ну?
X и м а. От право!
Яків. Ану, розкажи!
X и м а. Немов отак хата. Поле. Я вийшла і стала біля дверей. І немов випав дощ, буйний дощ. Стала вода. А небо все в райдугах, аж дзвонить. І в калюжах райдуги, а степ голубий-голубий. От право! І немов я жду тебе...
Яків. Кинь! То в тебе маланхолія завелась у голові...
X и м а. Та слухай! Немов я жду тебе і ще якоїсь дівки з тобою...
Яків. Сама маланхолія!
X и м а. І немов приходить та дівка, сміється й каже, що тебе машиною переїхало. Ха-ха! Отією, що за неї думаєш, і, мабуть, ніколи ти її не видумаєш?
Яків. Видумаю!
X и м а. Ой, мабуть, ні!
Яків. Видумаю!
X и м а. Таке, мабуть, як той індик видумав. (Засміялась і побігла. Біля клуні гукнула). Мотронько, вставай! Пора!
Яків набрав з бочки води, вилив на голову й пішов.
4
Із клуні вийшла Мотронька. Озирнулася. Тоді в клуню:
— Нікого не видно. Виходь, Максиме!
5
Вийшов Максим. Зиркнув на всі сторони.