Король Лір

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Степ.
Входить Е д г а р.
Едгар Так, ліпше жити в цій ганьбі вселюдній,
Аніж ганебно вік свій марнувати
Серед облесників. Найнікчемніше,
Найгірше й найбридкіше сотворіння
Живе, проте, надією якоюсь
На краще. Переміни у житті
Страшні лише щасливим, а нещасні
Сміються з них. Привіт тобі, безплотний
І вільний вітре! Ти мене здмухнув
У прірву лиха, і мені тепер
Нема чого боятись. Хто такий
Іде там?
Входить Г л о с т є р, веде його д і д.
Праві небеса! Мій батько
З жебрущим дідом! Доле, злая доле!
Коли б не примхи й насміхи твої,
Що через них нам світ цей осоружний,
З життям би не могли ми розлучитись!
Дід Добрий мій паночку, я був вашим підданцем і
підданцем вашого батька вісімдесят років.
Глостер Іди собі, мій приятелю добрий,
Мені ти не поможеш, а на себе
Біду накличеш.
Дід Невидющі ж ви,
Мій пане, і не знайдете дороги.
Глостер Нема дороги в мене. Що ті очі?
І зрячим бувши, спотикався я.
Нас горе вчить, і мука нас лікує.
Ох, мій Едгаре, сину мій єдиний,
Невинна жертво батьківського гніву!
Коли б тебе руками я діткнувсь,
Я б показав тепер, що я видющий.
Дід Гей, хто тут?
Едгар
(убік)
О боги! Хто в світі скаже:
"Нещасний я!" Нещастя меж не має!
Дід Це Бідний Том, причинний!
Едгар
(убік)
Гірш бува!
Тому ще не найтяжче, хто про себе
Сказать не може: "Я на всій землі
Найбільший страдник".
Дід Ти куди, нещасний?
Глостер Хто він? Жебрак?
Дід Жебрак і божевільний.
Глостер Ще має крихту розуму, хто вміє
Просити хліба. Цеї ночі, в бурю,
Такого бідаря я стрів, що здумав:
"Людина — черв". І пригадався син,
Та ще на нього зле тоді я мислив.
Тепер я знаю правду. Для богів
Те саме ми, що мухи для хлоп'ят:
Вони нас для розваги убивають.
Едгар
(убік)
Що діяти? Як боляче вдавати
Перед нещасним дурня, всім гидкого!
(До Глостера)
Хай небеса благословлять тебе,
Хазяїне!
Глостер Це голий той бідак?
Дід Так, пане.
Глостер То іди ж собі, на бога.
Як ти до мене ще зберіг любов,
То принеси одежину якусь
Для голої істоти оцієї,
Що виведе мене на Дуврський шлях.
Дід Ох, пане, це ж безумець!
Глостер Час настав,
Що скрізь безумці водять невидющих.
Іди ж, прошу, чини собі як хочеш,
А тільки йди.
Дід йому я принесу
Свою найкращу одіж, бідоласі,
І хай буде, що буде.
(Виходить)
Глостер Гей, а йди-но
Сюди, голяче!
Едгар Бідний Том ізмерз.
(Убік)
Як тяжко, як болюче прикидатись!
Глостер Іди ж, іди!
Едгар
(убік)
А прикидатись треба.
(До Глостера)
Благословення боже на твої
Криваві очі!
Глостер Знаєш ти дорогу
До Дувра?
Едгар І доріжки, і стежки. У Бідного Тома відібрано
розум. Хай небо береже тебе, сину чесної людини, від лукавого.
В Бідному Томові оселились відразу п'ять злих духів: дух розпус-
ти — ОбІдікат, Хобідіденс — князь німоти, Маху — князь над зло-
діями, Модо — велитель душогубів і, Флібертіджібет — дух, що
примушує орудувати косою та помелом,— він божеволить найми-
чок. Хай боги бережуть тебе, пане.
Глостер Візьми собі цей гаманець, бідахо,
Прибитий небом. У нещасті я,
І з цього ти для себе щастя маєш.
О небеса, і завжди так чиніть!
Хай багатій, що плаває в розкошах,
Сліпий до злиднів та нестатків людських,
Роздасть убогим надлишки свої!
Тоді не буде бідних і багатих,
Всі будуть рівні. Знаєш ти дорогу
До Дувра?
Едгар Знаю, пане.
Глостер Там бескет
Високий є, що загляда лякливо
В морську безодню. Тільки заведи
Мене на край бескету, я віддам
Усе тобі, що маю найдорожче,
І відпущу. Мене водити більше
Не треба буде.
Едгар Дай же, пане, руку;
Том-бідолаха заведе тебе.
Виходять.
СЦЕНА 2
Перед замком герцога Олбенійського.
Входять Гонерілья та Едмунд. їм назустріч — Освальд.
Гонерілья
(до Едмунда)
Прошу вас до господи. Дивне диво,
Що муж мій тихий вам не йде назустріч.
(До Освальда)
Ну, де ж хазяїн?
Освальд Він у замку, пані,-
Та як же чудно він перемінився!
йому сказав я про ворожий наступ —
Він усміхнувся. Я сказав йому,
Що їдете сюди ви,— він промовив:
"На лихо!" Я його оповістив
Про Глостерову зраду і про те,
Як син його молодший прислужився,-
Мене назвав він: бовдур і брехун.
Сумним вістям він радий, із веселих
Тривожиться.
Гонерілья
(до Едмунда)
Ви далі не ідіть.
Запав він у ганебне боягузтво
Та в нерішучість, бачити не хоче
Образ, які про помсту нам волають.
Та річ, що ми задумали в дорозі,
Повинна здійснитись. Рушайте швидше
До брата ви мого, зберіть війська,
Візьміть над ними владу. Я тим часом
Озброюся, а мужеві до рук
Дам веретено. Вірний цей слуга
За посланця між нами буде. Вмій
Про власне щастя дбати — і дістанеш
Ти скоро від коханої листа.
Візьми оце.
(Дає йому стрічку)
Мовчи... склони чоло...
Якби цей поцілунок говорити
Насмілився, тебе б він окрилив.
Іди ж і пам'ятай, що я сказала.
Едмунд Я ваш до смерті!
(Виходить)
Гонерілья Глостере коханий!
Які ж ви, чоловіки, не однакі!
Ти вартий найніжнішої любові,
А володіє мною той нікчема.
Освальд Наш герцог, пані преласкава, йде.
(Виходить)
Входить О л б е н і.
Гонерілья Чи то вже я й свистка, як пес, не гідна!
Олбені Ти пороху не гідна, Гонерільє,
Що вітер ним тобі в обличчя сипле!
Твоєї вдачі я боюсь. Людина,
Що зневажа того, котрий життя
їй дарував, спинитися не може.
Та гілка, що надумала відпасти
Від дерева, засохне — і годиться
Лиш на чаклунське полум'я.
Гонерілья Облиш,
Дурниці мелеш.
Олбені Мудрість і добро
Гидкі здаються нелюдам гидким.
їм тільки бруд до серця. О тигриці,
Що ви вчинили! Батька ви свого,
Старого, посивілого, що навіть
Ведмідь йому лизав би кволі руки,
Звели своєю лютістю з ума.
Як брат мій стерпів це? Як попустив,
Щоб мучено людину, від якої
Зазнав він стільки ласки і добра!
О! Як на землю не пошлють боги
Видимих духів злочини спинити,
То люди жертимуть одне одного,
Мов ті морські потвори.
Гонерілья Боягузе!
Ганьби лиш варта голова твоя,
Твоя щока удару так і просить.
Безокий лоб у тебе! Ти не бачиш,
Що честь твою затоптано в багно,
Не тямиш навіть, що лише безумець
До лиходіїв чорних має жаль!
Де дів ти зброю? Прапори французів
Над нашим краєм, тихим та веселим,
Убивця йде в пернатому шоломі,--
А ти сидиш, як дурень доброчесний,
І скиглиш: боже! Що це? Відкіля?
Олбені Поглянь на себе, сатано! Жорстокість
Не так нам у дияволі страшна,
Як у жіночім образі.
Гонерілья Мели,
Порожня голово!
Олбені Та посоромся ж,
Лукаве сотворіння, і злобою
Не каламуть лиця свойого рис!
Якби була моя правиця здатна
Моєї крові слухатись,— тебе б
Я розірвав. Та що ж! Ти — демон злий,
Але ти — жінка. Це тебе боронить.
Гонерілья Ти ба, який сміливець!
Входить гонець.
Олбені Ну, що чути?
Гонець Ох, паночку, впав герцог Корнуел
Від рук слуги свойого, як збирався
Він Глостерові друге око вирвать.
Олбені Що! Очі в Глостера?
Гонець Слуга, якого
Він викохав, меча підніс на пана,
Жалем порушений. Тож Корнуел
На нього кинувся, убив його,
Та й сам упав, поранений смертельно.
Олбені Так, правда, є ще судді в небесах,
Що нас карають за тяжкі злочинства!
А як же бідний Глостер? Друге око
Утратив теж?
Гонець Так, пане мій, осліп.
Ось лист вам від сестри, міледі. Просить
Вона негайно відписати їй.
Гонерілья
(вбік)
Що ж... Рада я... А тільки удовою
Сестра зосталася, при ній Едмунд,-
І те, що я замислила, на мене
Упасти може, як гора тяжка!
(До гінця)
Листа я прочитаю й відповім.
(Виходить)
Олбені А де
Був син його, як мучили отця?
Гонець Сюди він їздив з панею моєю.
Олбені Його нема тут.
Гонець Я його зустрів,
Як він вертався.
Олбені Знає він про злочин?
Гонець Так, добрий пане. Це ж на батька він
Дав викази, а виїхав для того,
Щоб карі тій не буть на перешкоді.
Олбені О Глостере, живу я, щоб віддячить
Тобі за вірну службу королеві
І щоб за очі відплатить твої!
Ходімо, друже. Все мені розкажеш.
Виходять.
СЦЕНА З
Французький табір коло Дувра.
Входять Кент і дворянин.
Кент Чи знаєте ви, чому король Французький так
раптово повернувсь додому?
Дворянин Бо він виїхав з королівства, не все зоставивши
в порядку, і весь час, поки був тут, думав про ті справи, а через
них усій Франції загрожує велика біда, отож він і поїхав, бо мусив
бути там власною особою.
Кент А хто ж керує військом замість нього?
Дворянин Пан Лафар, маршал Франції.
Кент А ти не помітив, чи королева зажурилася, про-
читавши ті листи, що ти привіз?
Дворянин Так, сер, помітив добре. Бо вона
Читала при мені їх — і з очей
Котилися одна по одній сльози
На ніжні щоки. Бачилось, хотіла
Вона над власним смутком панувати,
Як справжня королева.
Кент А! її
Це схвилювало!
Дворянин Так. Проте вона
Собою володіла. Сум і твердість
Боролись в ній, і це читать давалось
У неї на прекрасному виду.
Як сонце й дощ травневої пори
Змагаються, так на її устах
Сіяли дивно усміхи принадні,
Немов не знаючи, що чисті сльози
В очах її чудових появились
І котяться, як променисті перли.
Скажу одно: коли б усім журба
Так до лиця була, то ми вважали б
її за найкоштовнішу окрасу.
Кент А що вона казала?
Дворянин Раз чи два
Вона шепнула з віддихом тяжким,
Немов те слово їй давило серце:
"Мій батьку! Батьку!" Потім застогнала:
"О сестри! Сестри! Сором для жіноцтва!
Кент! Батько! Сестри! В бурю! Уночі!
Де ж милосердя?!" І свята волога
З її очей небесних полилась,
І вибігла з плачем вона — побути
На самоті з журбою.
Кент То зірки,
Зірки керують долею людською,
Інакше-бо ніяка в світі пара
Таких дітей несхожих не зродила б.
Потому говорив ти з нею?
Дворянин Ні.
Кент Король тоді вернувся вже?
Дворянин Так, сер.
Кент Нещасний Лір живе у цьому місті.
Подеколи, під ясності хвилини,
Він згадує, чого ми прибули,
Але не хоче бачиться з дочкою.
Дворянин Чому ж то так?
Кент Гіркий, болючий сором
Гнітить його. Своїм немилосердям
Благословення у дочки віднявши,
її закинув у чужий він край,
Права її віддав недобрим дочкам,
Які серця собачі в грудях мають.
От що пече його, от що йому
З Корделією бачитись боронить.
Дворянин Нещасний!
Кент Ну, а як там Корнуел
Та Олбені?
Дворянин Вони в поході, сер.
Кент Ходім до царственого Ліра. Ти
Зостанешся при ньому. Є причина
Мені таїтись до часу,— а потім
Не пошкодуєш ти, що запізнався
Зо мною, невідомим. Ну, ходімо ж!
Виходять.
СЦЕНА 4
Французький табір під Дувром. Намет. Барабани і прапори.
Входять К о р д є л і я, лікар і воїни.
Корделія То він, то він! Його зустріли люди,
Безумного, як у негоду море;
Співа пісні він, голову собі
Повивши кропивою і куколем,
Болиголовом, бур'яном усяким,
Що в нас росте на полі. Розішліть
Негайно цілу сотню! Хай шукають
По всіх ланах його, по всіх долинах —
І перед очі наші приведуть.
Один з офіцерів виходить.
Скажи: під силу мудрості людській
Йому зцілити розум скалічілий?
Хто зробить це — я все тому віддам!
Лікар Є ліки, королево. Найдорожчий
3-між них — то спокій. Він його не має.
Мені відомі засоби, якими
Його тривогу можем ми приспать.
Корделія Небесні тайни, сили всі земні,
Із сліз моїх гарячих разцвітіть
І порятуйте батька дорогого!
Шукать його! Шукати! Хай безумство
Не вкоротить нещасному віка!
Входить гонець.
Гонець Я з новиною, королево: йдуть
Сюди війська британські.
Корделія Ми це знаєм.
Готові ми належно їх зустріть.
О батьку мій! Це все, це все для тебе!
Король Французький, рушений жалем
До сліз моїх, мою вчиняє волю.
Не честолюбство нас веде на бій —
Свята любов і честь мого вітця.
О, швидше б знов його мені побачить!
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в замку Глостера.
Входять Регана й Освальд.
Регана Чи виступили братові війська?
Освальд Так, пані.
Регана Й сам він з ними?
Освальд Через силу.
Із вашої сестри вояка кращий!
Регана Едмунд із паном розмовляв удома?
Освальд Ні, пані.
Регана Що там пише Гонерілья
Едмундові?
Освальд Не знаю.
Регана Він поїхав
У справах дуже пильних. Нерозумно
Було пускати Глостера сліпого
Живим: тепер його нещасний вигляд
Усіх людей озброює на нас.
Едмунд поїхав, щоб з жалю до нього
Життя йому стражденне увірвати,
А разом і про силу ворогів
Розвідати.
Освальд Повинен я його
Догнати і листа йому віддать?
Регана Ми завтра вирушаємо. Зостанься,
Путь небезпечна.
Освальд Ні, не можу, пані.
Я маю від велительки наказ.
Регана Про що вона могла йому писати?
Ти, певно, знаєш... Розкажи... То, може...
Не знаю що... Тебе нагороджу я...
Дай прочитать листа.
Освальд Ні, ні, міледі.
• Регана Я знаю, що вона не любить мужа,
Я в цьому певна. Я постерегла,
Як чудно й красномовно поглядала
Вона тієї ночі на Едмунда.
Вона тобі звіряє все.
Освальд Мені?
Регана Я знаю, що кажу. Тепер подумай:
Мій муж помер, з Едмундом я розмову
Тут щиру мала,— більше він до пари
Мені, як їй. Наздожени його
І в руки дай оцю йому записку;
А герцогині, як розкажеш їй
Про все, що чув, порадь навік забути
Ті дурощі, в які вона вдалась.
Коли ж ти зрадника сліпого стрінеш,
То пам'ятай, що нагороду щедру
Дістане той, хто укладе його
На вічний сон.
Освальд Зустрівши, доведу я,
Кому служу по-щирому.
Регана Прощай!
Виходять.
СЦЕНА 6
Поле недалеко Лувра.
Входять Глостер і Едгар, одягнений по-селянському.
Глостер Коли ж ми дійдемо на верховину?
Едгар Вже скоро. Чуєте, як тяжко йти?
Глостер Дорога нібито звичайна.
Едгар Ні,
На гору ми беремось. Чути вам,
Як море гомонить?
Глостер Ні, я не чую.
Едгар Не тільки зір, а й інші почуття
У вас притуплені.
Глостер А може, й справді!
Мені здається — голос твій змінився
І кращою ти мовою говориш,
Ніж досі.
Едгар Помиляєтесь. Я тільки
В одежі іншій.
Глостер Начебто ти став
Бистріший на язик.
Едгар Ходімо, сер.
Оце та верховина. Обережно!
Яка безодня! Мліє голова,
Як глянути. Ворони та галки,
Що в'ються там під нами, видаються
Мов хрущики! Над урвищем страшним,
До нас наполовину не дійшовши,
Людина причепилась і збирає
Там кріп морський. Жахливий заробіток!
Той бідолаха видається меншим
За власну голову. А он рибалки,-
Як мишенята, бродять узбережжям.
Велика барка — ніби вбогий човник,
А човник — ніби поплавець дрібний.
Не чути навіть, як реве вода,
Об камінь розбиваючись. Ні, годі!
Боюсь, що розум замутиться мій
І я впаду у прірву.
Глостер Де стоїш ти —
Постав мене.
Едгар Обачно. Дайте руку.
Ще крок — і ви на самому краю.
Ох, тільки здумати!
Глостер Пусти мене.
Ось маєш, друже, гаманця тугого:
Там самоцвіт, бідасі цілий скарб.
Нехай усі боги та чарівниці
Тобі пошлють багатство! Відійди,
Зо мною попрощайся, дай почути,
Як віддаляється твоя хода.
Едгар Прощайте, сер.
Глостер Прощай, мій добрий друже.
Едгар
(убік)
Цією грою хочу я зцілити
Його від розпачу.
Глостер Боги високі!
Зрікаюсь цього світу і тяжке
Своє скидаю горе перед вами.
Коли б я міг його терпіти довше,
Коли б я міг чинити опір вам
І вашій волі, що мене карає,-
Життя мойого світоч догорів би
Спокійно сам. Якщо Едгар живий,
Благословіть його! Прощай, мій друже.
(Стрибає й падає на місці)
Едгар Прощайте, сер!..
(Убік)
Проте не розумію,
Навіщо красти в себе скарб життя,
Коли само життя веде до смерті!
Якби насправді там він був, де думав,
Кінець би всьому... Мертвий чи живий?
(Змінивши голос)
Гей, пане! Чуєте! Подайте ж голос!
Озвіться! Мертвий він... Ні, оживає...
Що вам таке?
Глостер Геть! Дай мені умерти!
Едгар Коли б із павутиння ви були,
З повітря й пуху — і тоді б розбились
Дощенту, полетівши в цю безодню.
А ви живі, ви дишете, ви цілі,
Здорові. Десять щогол ізв'язавши,
Ми верховини б тої не сягли,
Звідкіль ви впали. Чи ж не диво, сер?
Глостер Я впав чи ні?
Едгар 3 отого он шпиля
Високого. Збагніть: коли крилатий
Туди залине жайворон, його ми
Не бачимо й не чуємо... Та гляньте ж
Угору!
Глостер Леле! Я сліпий! Невже
Для страдників до смерті путь закрито?
Була б утіха нам, якби могли
Тиранову ми ошукати волю,
Життя позбувшись.
Едгар Дайте руку, сер.
Устаньте. Так. Ну, що? Є сила встоять?
Глостер Є, друже, є.
Едгар Це диво над дивами!
А хто це був, що з ним ви розлучились
Там, на шпилі?
Глостер Жебрак, бідаха голий.
Едгар Я тут стояв, і бачились мені
Два місяці замість очей у нього,
Носів у нього тисяча була,
Неначе хвилі, роги коливались,-
То сам нечистий. Будь же вдячний небу,
Сильнішому за всіх людей могутніх,
Що вберегло тебе від смерті, батьку!
Глостер Тепер затямлю: доти буду я
Терпіти лихо, аж само воно
Не крикне: годі! Лиш тоді умру.
Той, що ти кажеш, видався мені
Людиною. Щохвилі говорив він:
"Злий дух! Злий дух!" Це він мене привів
До тої прірви.
Едгар Заспокойся, друже,
Смирись душею... Хто то йде сюди?
Входить Л і р, химерно прикрашений польовими квітами.
Розумне так ніколи б не прибралось.
Лір Ні! Вони мені нічого не можуть зробити за те,
шо я карбую гроші. Я — король.
Едгар Це видовище розриває нені серце!
Лір У цій справі природа вища за вмілість людську.
Ось тобі гроші за вербунок. Цей чоловік держить лука, як те опу-
дало. Натягніть мені стрілу на цілий ярд! Дивіться, дивіться! Ми-
ша! Тихо! Тихо! Оцього шматка підсмаженого сиру вистачить...
О! Моя бойова рукавиця! Приміряю її на велетня. Принесіть але-
барди. Ач, як славно полетіла птиця! На шмаття! На шмаття! Ф'ю!
Скажи пароль!
Едгар Пахучий майоран.
Лір Проходь.
Глостер Що це? Який знайомий голос!
Лір А! Гонерілья з сивою бородою! Вони гладили
мене, як пса, і казали, що у мене сиве волосся в бороді, коли воно
було ще чорне. "Так",— казали вони, коли я говорив "так", і "ні",
коли я говорив "ні". "Так" і "ні" — це недобрі були божества. Ко-
ли дощ промочив мене і вітер змусив дрижати, коли грім гримів
не вщухаючи, хоч як я про те благав,— тоді я зрозумів їх, тоді
я їх збагнув. Геть, вони не хазяї свого слова, вона казали мені,
що я — все! Неправда, лихоманка сильніша за мене!
Глостер Знайомий голос, так! Невже король?
Лір Король! Король! Від голови до ніг!
"іПогляну — і дрижать мої раби!
Та не лякайся: я тебе прощаю.
У чім твій гріх? Перелюб? То нічого.
І птах дрібний, і мошка золота
У мене на очах перелюб чинять.
Благословення блудові, коли
Син Глостерів, народжений неправо,
Добріший був до батька, ніж мої
На ложі чесному зачаті дочки.
;Нехай цвіте розпуста, любострастя,
Бо маю я потребу в вояках!
Поглянь же на оту манірну пані,
Що на виду зима холодна в неї,
Що головою строго так хита,
Почувши тільки слово "насолода"!
Знай: ані тхір, ні ярий жеребець
До хтивості палкішої не здатні!
Так. Це з жіночим тулубом кентаври!
До пояса — це божі сотворіння, а що нижче — те від дияволи
Там — пекло, морок, сірчана безодня, вогонь, пара, сморід, заразгі
Пху, пху, пху! Дай мені унцію мускусу, любий аптекарю, щоб щ
прочистив собі уяву. Ось тобі гроші.
Глостер Дозвольте руку вам поцілувати.
Лір Я витру: тліном ця рука відгонить.
Глостер Зруйноване природи сотворіння!
О, світ увесь — нікчемний дим і прах!
Мене ти знаєш?
Лір Так, я добре пам'ятаю твої очі. Чому ти скоса
поглядаєш на мене? Шкода праці, сліпий Купідоне, я не полюблю.
Прочитай цей от виклик і придивись до писання.
Глостер Коли б сіяло в кожній букві сонце,
І то не міг би їх я прочитать!
Едгар
(убік)
Сказав би хто — я зроду б не повірив,
Від цього серце може розірватись!
Лір Читай.
Глостер Чим? Оцими западинами?
Лір Ого! Он ти що таке! Ні очей у лобі, ні грошей
гаманці! Очам твоїм тяжко, зате гаманцеві — легко. А проте ж ти
бачиш, що діється на світі.
Глостер Не бачу, а чую.
Лір Ти збожеволів! Людина і без очей може бачити,
що діється на світі. Подивись ушима; бачиш, як отам суддя при-
скіпався до нещасного злодіячки! Слухай-но, я щось шепну тобі,
Переміни місця: скажи тепер, хто суддя, хто злодій? Доводилось.
тобі бачити, як хазяйський пес бреше на жебрака?
Глостер Так, пане.
Лір І жебрак утікає від собачати. От тобі подоба
влади: слухайся собаки, вона — вища сила.
Злий посіпако, ти — залитий кров'ю!
Спинись! Нащо розпусницю ти б'єш?
Бий сам себе: ти сам ладен би був
Чинити з нею те, за що бичуєш.
Лихвар повісив шахрая! Лахміття
Нам одкриває злочини, а пишна,
Підбита хутром дорогим одежа
Приховує. Позолоти порок —
І суд зламає спис об позолоту.
Немає винних на землі, нема —
Я вам кажу! Стаю на захист їм,
Бо маю силу засклепить уста
Всім суддям. Ти, скляні купивши очі,
Вдавай, як ті політики безчесні,
Що бачиш ти, чого не можеш бачить.
Стягни-но чоботи мені! Сильніше!
Едгар Ох, правда з маячнею тут сплелась!
В безумстві — розум світлий!
Лір Хочеш плакать
Над долею моєю, то візьми
У мене очі. Знаю я: ти — Глостер.
Терпливий будь. Ми плачемо тепер,
Та знай: людина, ледве народившись,
Кричить і плаче. Слухай, прокажу
Тобі я проповідь.
Глостер О горе, горе!
Лір Ми плачемо, вродившися, бо мусим
Дурну комедію на світі грати.
Цей капелюш... Ага! Чудова думка —
Всім коням ноги повстю обмотать...
Я це зроблю, скрадуся до зятів —
І раптом: бий! бий! бий! бий! бий!
Входить дворянин із слугами.
Дворянин Беріть його!.. Сер, ваша доня...
Лір Що?
Нема рятунку! У полоні я!
В руках у долі іграшка нікчемна.
Глядіть, поводьтеся ж зо мною добре.
Я викуп дам. Та лікаря пришліть.
Я ранений: аж видно навіть мозок.
Дворянин Вам буде все.
Лір Усе — мені одному?
Ох, від плачу солоний весь я став!
Слізьми моїми можна б поливати
Осінній порох...
Дворянин Володарю добрий...
Лір Умру відважно я, немов жених,
Без жалю й сліз. Не треба сумувати.
Панове, я — король. Вам це відомо.
Дворянин Ви — владар наш, і всі ми — ваші слуги.
Лір Що ж, оце життя. Ану-бо, доганяйте. Ну, ну, щ
Лір вибігає. Слуги біжать слідом за ним.
Дворянин І злидаря в такому стані жаль;
Коли ж король так мучиться — немає
Тут слів людських. У нього є дочка,
Що змиє пляму чорную з природи,
Яку зробили інші дві дочки.
Едгар Низький уклін вам, рицарю шляхетний!
Дворянин Кажіть мерщій, чого вам треба, сер.
Едгар Чи справді буде битва незабаром?
Дворянин Це знає всяк, хто тільки має вуха.
Едгар Скажіть, будь ласка, близько вороги?
Дворянин Так, близько і на нас ідуть поспішно.
Едгар Спасибі, сер. Це все?
Дворянин Хоч королева
Іще тут справу має, та війська
Вже рушили.
Едгар Спасибі, сер, спасибі!
Дворянин виходить.
Глостер О, відберіть, боги, дихання в мене,
Щоб знову я спокусі не піддався
Свій вік собі самому вкоротить!
Едгар Ви, батьку, добре молитесь.
Глостер А що
Ти за людина?
Едгар Бідний чоловік,
Покірний долі. Чоловік, що вміє,
Стражданням навчений і лихом битий,
Буть милосердним. Дайте руку, пане,
Я заведу вас до житла.
Глостєр Спасибі.
Нехай боги тебе благословлять!
Входить О с в а л ь д.
Освальд Попалась пташка! От і нагорода!
Ця голова безока мов зумисне
Сотворена, щоб збагатить мене!
Ну, зраднику старий, мерщій молись!
Добуто меч, кінець тобі прийшов!
Глостер Сильніше вдар, будь другом!
Едгар заступається за Глостера.
Освальд Ти, мугир,
Ти смієш зрадника обороняти?
Геть, бо хвороба, що його заїла,
На тебе перекинеться. Геть руку!
Едгар
(підроблюючись під селянську мову)
Овва, мосьпане, відступлюсь, аякже!
Освальд Пріч, бо здохнеш, як пес!
Едгар Ласкавий паночку, ідіть собі, куди йдете, і да-
йте пройти людям простим. А коли б мені оце й умерти, то не
так-то вже й скоро. Не лізь-бо до старого, не сікайся, кажу тобі,
а то я спробую, що міцніше: твій череп чи мій кулак. Я, хло',
по-простому.
Освальд Геть, стерво!
Б"ються.
Едгар Ось я тобі перелічу зуби, мосьпане. Ану, під-
ходь! Овва, який страшний!
Б'ються. Освальд падає.
Освальд Ти вбив мене, підніжку! Забери
Мій гаманець — і тіло поховай,
Як хочеш жити на землі щасливо.
Листи, що маю, Глостеру Едмунду
Віддай: він десь у таборі британськім.
Ох, смерть яка невчасна!
(Умирає)
Едгар Ти мені
Відомий добре, підлий посіпако
Лукавої своєї господині!
Глостер Що? Вмер?
Едгар Сідайте, батьку, відпочиньте.
Загляну я тим часом до кишень:
Листи, що він казав, мені ще можуть
Стать у пригоді. Він умер. Шкода,
Що від руки моєї. Ну, ламайся,
М'яка печатко! Тут нема ганьби:
Щоб ворогів думки недобрі знати,
Ми часто розриваєм їм серця,-
То що вже нам ці клаптики паперу.
(Читає)
"Згадай, як ми присягались одне одному. Ти маєш багато нагод
убити його, і ти це зробиш, аби тільки хотів. Коли він вернеться
переможцем — усьому край: я буду бранкою, а його постіль —
моєю в'язницею. Визволь мене з ненависного тепла цієї постелі;
його місце буде тобі нагородою за твій подвиг. Твоя дружина,-
хотіла б я написати,— з відданістю й любов'ю, Гонерілья".
Будь проклята, мінливосте жіноча!
Убити мужа чесного — і взять
Мойого брата на подружнє ложе!
В оцей пісок зарию я тебе,
Розпусників посланче нечестивий,
А герцогові дам цього листа
Під слушний час, щоб відав він про змову,
І розповім за смерть твою.
Глостер Король
Спав з розуму. Яка ж міцна у мене,
Нещасного,' на плечах голова,
Що стільки може витримати муки!
Ох, краще божевілля, щоб не знати,
Не бачити жахливої безодні,
Щоб стратить пам'ять, живучи в химерах!
Барабанний дріб віддалік.
Едгар Давайте руку. Чути барабан...
Ходімо! Я вас заведу до друзів.
Виходять.
СЦЕНА 7
Намет у французькому таборі.
Л і р спить на постелі. Лікар, дворянин та інші біля нього.
Входять КорделіяйКент.
Корделія Мій любий Кенте! Як нагороджу
Тебе за добрість? Ані сил моїх,
Ані життя не вистачить на це!
Кент У вашому визнанні — нагорода
За все найвища, королево. Я
До ваших вух доводив тільки правду.
Корделія Твоя одежа дух мені смутить,
Лихі часи нагадуючи серцю.
Вдягнися краще.
Кент Не беріть у гнів,
Що в вигляді такому я з'явився.
Коли б мене дочасно упізнали,
Було б недобре. Тож прошу і вас
Мене тим часом нібито не знати.
Корделія Хай буде так, мій добрий лорде.
(До лікаря)
Ну,
Як там король?
Лікар Він спить іще, міледі.
Корделія О праведні боги! Пошліть йому
Бальзам цілющий на душевні рани
І сивому, що з горя став дитям,
Верніть ви міць і розум проясніть!
Лікар Чи не збудить його, вельможна пані?
Він довго спав.
Корделія Чиніть, як каже вам
Наука ваша. Спить в одежі він?
Дворянин Так, ми йому наділи чисту одіж,
Як він запав у сон тяжкий, міледі.
Лікар Його ви не лишайте, королево:
При вас його належиться збудить —
І певен я, що він спокійний буде.
Корделія Гаразд.
Музика.
Лікар Міледі, станьте ближче. Хай
Гучніше грають.
Корделія Милий батьку мій,
Коханий батьку! Хай мої уста
В уста твої здоров'я переллють!
Нехай цілунок мій уб'є отруту,
Яку піднесли інші дві дочки!
Кент О добра і ласкава королево!
Корделія Коли б ти навіть їм не був отцем,
І то в них жаль повинен був збудити
Цей сніг, що голову твою вкриває.
Цій голові — боротися з громами
Та з бурею? Страдальнику цьому
Вночі блукати голими степами?
Ворожий пес, що покусав мене,
І той би грівся в мене при вогні
Такої ночі. А тобі, мій батьку,
Мій батьку нездужалий, довелось
Шукати захисту в хліві свинячім,
З бродягами валятись на соломі!
О горе, горе! То ще дивина,
Що ти й життя із розумом не втратив!..
Прокинувся! Заговоріть до нього.
Лікар Ні, краще ви заговоріть, міледі.
Корделія Як маєте себе, королю наш?
Чи ви здорові, владарю ласкавий?
Лір Навіщо ви покликали мене
Із домовини? Ти — душа блаженна,
А я прикований до вогняного
Страшного кола, сльози по щоках
Течуть моїх, як олово гаряче.
Корделія Королю, ви мене впізнали?
Лір Так,
Ти —дух, я знаю. Ти давно померла.
Корделія Ще він далеко десь блука думками!
Лір Де був я? Де тепер? Що? День і сонце?
Ох, скільки мук зазнав я! Я б помер
Від жалощів, побачивши людину
В такій нарузі! Що мені сказать?
Ці руки — чи ж мої вони? Мої,
Від шпильки боляче. Проте не знаю.
Де я і що мені.
Корделія Королю, гляньте
І руки наді мною простягніть,
Благословляючи. Ні, ні, королю,
Не вам хилить коліна перед мене!
Лір Прошу тебе, не смійся з мене. Я —
Довірлива, недужа, беззахисна
Стара людина. Я боюся навіть,
Чи не зламався розум мій. Здається,
Тебе я знаю, знаю і його.
(Показує на Кента)
А де ж я, де? Що на мені за одяг?
Де ночував я? Ви, проте, не смійтесь.
Ладен я присягтись, що ця ось дама —
Моя Корделія, моє дитя.
Корделія Я, я, королю!
Лір Дай мені торкнутись
Твоїх очей. Так, сльози, теплі сльози!
Не плач. Коли у тебе єсть отрута —
Дай, вип'ю я. Дві інші без причини
Мене образили — у тебе є
Причина.
Корделія Ні, нема!
Лір Де я, скажи?
У Франції?
Кент У власнім королівстві.
Лір Благаю вас не кривдити мене.
Лікар Утіштеся, міледі. Шал страшний
Минувся, і єдина небезпека —
Це спомини про горе пережите.
Візьміть його до себе, заспокойте.
Корделія Королю, чи бажаєте пройтися?
Лір Прошу тебе не гніватись на мене,
Забути все, пробачити мені.
Старий я, донечко, і нерозумний.
Лір, Корделія й слуги виходять.
Дворянин Чи правда тому, що герцога Корнуельського
вбито?
Кент Суща правда, сер.
Дворянин Хто ж веде його війська?
Кент Кажуть, Глостерів незаконний син.
Дворянин А Едгар, його вигнаний син, нібито в Німеччи-
ні з графом Кентом.
Кент Багато чого люди говорять. А ми дбаймо за своє,
війська вже підступають.
Дворянин Кривава буде битва. Прощайте, сер.
(Виходить)
Кент Справдиться незабаром задум мій.
Чи сяк чи так — усе розв'яже бій!
(Виходить)