Тихо стало в хаті. Місяць несміло, блідо проглядає крізь мутні шибки. Анна ще не лягала спати. Вона сперла голову о вікно, а лікті о варцаби і довго стояла, тяжко задумавшись. Над чим вона думала? Бог знає. Може, переходили поперед її очима її літа молоді, невеселі, сирітські. Може, пригадувалася її серцю яка перша, щаслива, безталанна любов, бо в очах закрутилися дві сльози, а з уст ледве чутно полилася сумна думка:
Шуміли верби в Поповій Дебрі,
Та й лозовоє пруття;
Люблю тя, дівча, люблю, серденько,
Про людей не візьму тя.
Не так про людей, не так про людей,
Отець-мати не велить...
Мене за тобов, мене за тобов
Само серденько болить!
— Жінко, ти, каланнице моя неприторонна! Що ти, вибралася миші ловити, чи що? Чому спати не йдеш? — обізвався Гнат.
Анна схаменулася, обтерла сльози і клякла до молитви.
Молилася довго, горячо, простими, сердечними словами.
Знадвору долітало іржання коней, яких конюхи гнали на пашу, то жалібний голос сопілки, то деркання деркачів у траві. Загавкала собака і затихла. Заклекотів запізнений бузько на сусідовій хаті. А на вигоні прощалася Горпина зі своїм любком.
— Горпино, серце, зажди ще хвилечку! Ми ще й не наговорилися.
— Ні, Митрику, нема коли, мама будуть сварити. Ти знаєш, які вони! Добраніч тобі! А завтра...
Не докінчила, хопила коновці з водою і побігла до хати.
— Еге, завтра,— шептав за нею Митро.— Хто знає, яке те завтра буде.
Довго поглядав з вигону на Лесишину хату, а далі й задумався.
"Чи не дармо я її люблю? Чи віддасть ї стара Лесиха за мене?" — подумав він. Серце йому стислося, коли погадав про свою бідність.
— Треба робити, заробляти щосили, а чи що з того вийде?.. Таке-то наше гречане. . .
Зітхнув важко, витяг сопівку з-за пазухи, заграв, затилікав, та так дрібно та тужно, немовби в тім голосі тонула вся його надія на тихе щастя.
— Гірка моя доле! — прошептав Митро і повернув у свій вигін до бідної, вербами обсадженої хатини, де жила його стара мати. З-між густих зелених верб чути було по хвилі парубоцький голос, що виводив пісню:
Ой ще кури не піли,
Кажуть люди: день білий!
Ой вийди, вийди, хороша дівчино,
Поговори зо мною!
Лолин, у червні 1876