— Вес правильно! Поля колгоспу "Дніпро" з пташиного льоту.
— Та ти придивись, придивись, безсовісний,— пригинала його до знімків Лисичка.— Це ж ти так сіяв! Дивись, які огріхи! Весь пан у латках.
— Все правильної — згодився Самусь.— Латки маються. Повітряні ями.
— Та які повітряні? Земля ж!
— Літак провалювався, і апарат втрачав різкість. От у вас і нолучилися латки на знімках, тітко Лисичко. Все правильної
— А може, й справді повітряні ями? — висловив сумнів і Грицько Грицькович.— Ми тут ще пе досвідчені, та й літак же не пристосований. Розкидати добрива чи там обробляти поля гербіцидами — це одне, аерофотозйомка ж — зовсім інше. Як, Зінько Федорівно? Може, для цього треба найняти вертоліт?
— Ось побачите, що у вас зійде!'—пообіцяла їм тітка Лисичка.— Буде вам вертоліт!
— А ти, кажеться-говориться, не пар парка! — заспокоїв її Зновобрать.— Самусь — передовий механізатор, не міг же віп ото допустити... Може, справді повітрнпі, як кажеться-говориться...
А як стало в полях сходити, па Світлоярськ упав цивілізаційпий шок, якому піддалася навіть тітка Лисичка, що днів зо три металася своїм "Москвичем" по свіжому асфальту сюди й туди, щоправда, роблячи несміливі спроби вивезти Зіньку Федорівну туди, де сходить найкраще, але спроби ті були занадто несміливі, бо засіяпе ще не зазеленіло як слід, а цивілізаційпий шок діяв па головпого агронома з силою майже такою, як па отого хлопця, що дочеппв до саморобного мопеда вихлопну трубу з гумового шланга.
А тоді сталася катастрофа! На буряковому полі, що починалося коло крайньої в Світлоярську хати Педана, не було сходів не на якійсь там латочці, а на ділянці в гектар або й півтора! Буряк сіяв Самусь. Педап мав до цього відношення суто географічно (бо поле починалося коло його хати), але Беданова дружина Га-линка — виробниче: не зійшло саме на її ланці. І Це вже був не аерознімок і пе повітряна яма! Тітка Лисичка і домоглася, щоб па поле виїхало правління колгоспу, Самуся кликати пе довелося, бо він теж був член правління і разом з усіма [міг досхочу, як заведено казати, помилуватися ділами рук своїх. Чорне поле посеред першої весняної зелені, поле без сходів, мертве й страшно — для хлібороба мов жива смерть перед очима. Всі мовчали, павіть тітка Лисичка пе могла мовити бодай слово, зате Самусь не розгубився.
— Все правильно,— спокійпо сказав він.— Кури.
— Які кури? — здивувалася Зінька Федорівна.
— Педапові,— пояснив Самусь.— От спитайте в Гальки. Галько, в тебе курей скільки?
Галинка Педапова була з правлінням, бо Ях її ланка!
— Курей? — нічого не розуміючи, подивилася вона на Самуся.— А що тобі до моїх курей? Ти он скажи, як буряк сіяв!
— То скільки, скільки? — не відставав од неї Самусь.
— Ну, дев'яносто дві курки і один півень. |
— І однії з усіма справляється? — поцікавився Зновобрать. !
— А в нас несучок три десятки, а то м'ясні все. Троє діток, ' треба ж зварити й приготовити, бо я в ланці, а Педан коло маниш...
— Свирйдопе Карповпчу, я протестую! — заявив Самусь. [
— Проти чого, кажеться-говориться? І
— Ви відходите од головного. Я все правління орієнтую, а ви | збиваєте. і
— Збиваю? |
— Аякже! Чули всі, скільки курей у Гальки? Дев'яносто дві , курки й нівопь! А ви питаєте, чому не зійшов буряк. |
— То чому я;? — тихо спитала тітка Лисичка.—— Чому?
— Все правильно. З'їли Педанові кури.
— Кури? Та ти здурів? — засміявся Зновобрать.— Де це баче— І но, щоб курка їла бурякове насіння!
— Ви не бачили, а я от бачив,— сказав Самусь.— В Одарії Трохимівни он по історії проходили — так там кози й вівці всю | Древню Грецію з'їли. :
— Ну, товаришу Самусь, це вже ви щось не те,— не стерпів Гридько Грццькович.— Такі відкриття: то кури буряки у вас їдять, то вівці Грецію. Де ви бачили таких овець?
— Кажу ж: в історії. Ви звикли до всього передового, а в історії всяке бувало. Передові кози та вівці, може, й пе з'їли б Древ-пьої Греції, а відсталі з'їли.
— То мої кури, по-твоєму, теж відсталі? — підійшла до Самуся Галинка, а всім було відомо, що коли ця жіночка отак іде з тобою на зближення і коли в неї звужуються очі, то добра не жди, бо в такі хвилини задкує від неї й сам Педан. Самусь теж па всяк } випадок позадкував. !
— І ти посіяв бурячок, а вони його склювали? — допитувалася [ Галинка, далі наступаючи на Самуся. і
— Все правильно. Склювали.
— І ти це доведеш?
— А й доведу!
— Як же? Моя"е, ловитимеш кожну курку й напихатимеш їй у рот бурякового насіння?
— Доведу, доведу! — погукував Самусь, відходячи па безпечну відстань і від Галинкп, і від усього правління.
— Ну що ти йому скажеш, отакому? — зітхнув Зновобрать.— Підсій, Лисичко, може, ще доженуть ці бурячки всіх інших.
45
Допитливі читачі вже, мабуть, помітили, що тут усе відбувається на передньому плані, або, як кажуть у театрі, на авансцені. На задньому плані — непробивна пітьма. Справа пе в поді-
ях: їх автор мав в запасі скільки завгодно, добре знаючи, що тільки в багатому подіями й змінами житті люди набувають своєрідності й тих властивостей, якими, зрештою, різняться між собою. Отож подій у автора задосить і для переднього, і для заднього плану. Ллє як бути з темною непроглядністю психологічних ситуацій? Можна перелічити всі причини, які призвели до того, що Самусь лишив незасіяним добрпй шмат бурякового лану, можна описати кожен крок цього чоловіка, проаналізувати кожен його вчинок і кожне слово, але незмога витлумачити мотивів поведінки, бо тут Самусь, на превеликий жаль, попри своє прізвище, да-Ілско не самотній і діє за відомим принципом: "Іван киває на ІПетра".
Ну, скажи, як воно було, визнай свій гріх, покайся, тобто по-самокрптпкуйся, пообіцяй виправити помилки, засій той клапоть за власний рахунок, будь чистий совістю перед людьми й перед собою. Хай уже письменники вдаються до неправди, щоб подобатися, бо їм кортить подобатися завжди і всім і будь-якою ціною. А ти ж передовий механізатор, про тебе найвищої думки сам і товариш Багатогаласу, сільське й колгоспне керівництво нікому по дозволяє тебе дискредитувати. І ось замість розкошувати такими вигодами найбільшого сприяння чоловік вдається до викрутів, вигадує курей, що клюють бурякове насіння (що може бути пе-іапетитніше]), то вводить нову класифікацію овець на передових ! і відсталих, порушуючи прийняту в науці ознаку класифікації цих і домашніх тварин за довжиною, формою і оброслістю їхнього куприка (вочевидь, не пір'ям, а вовною). Після цього вся наша повага до Самуся неминуче пропаде і навіть вівці мали б заплакати над його подальшою долею в цій розповіді, бо вівці, па відміну від своїх родичів кіз, володіють здатністю плакати, наділені під природи так званими сльозовими залозами, яких кози за невідомі гріхи позбавлені.