— Гопки там вибиватимеш?
— Може, й гопки. Кажу ж тобі: міг би й сам. Через товариша Крикливця — раз плюнути. Але пе хочу. Зробиш?
— Та я це тобі й без "Марго"!
— Ну, а дві "Марго" від мене — подарунок! Та які ж книжки! В коліикорі. Зелененькі. Папір — лощений. Запевши© — ні в кого таких.
— Ну ж, кики-брики! А я триногу протарабанив по всьому району!
— Триногу? Яку триногу?
Але в Рекордиста Івановича теж були свої професійні таємниці, в які зась було проникати навіть такому впливовому чоловікові, як Іван Безтурботний.
Процедура дарування пс зайняла надто багато часу. Безтурботний підійшов до сейфа (два сталеві куби сургучного кольору, поставлені один на другий), відімкнув верхню половину, відчинив товстелезні сталеві двері, запустив руку вглиб, аж Рекордист Іванович мимоволі видовжив шию і, напруживши свій молодий зір, шугнув поглядом навздогін за тією рукою у сподіванні вивідати таємниці всіх добровільних товариств району. Та хоч яке зірке око мав Рекордист Іванович, нічого, окрім пляшки "Екстри", двох пляшок чеського пива, двох тараньок і аркуша паперу, він у сейфі не побачив. Були там ще два примірники "Королеви Марго", але їх Безтурботний якраз видобував з глибин сейфа, так що обсте-ження сховища можна було вважати проведеним.
— Кики-брики! — розчаровано протягнув Рекордист,— А я думав...
— Що ти думав?
— Думав, раз тобі сейф поставили, так там секретні документи...
— У нас тут секретів від народу пемас і не повинно бути,— повчально мовив Безтурботний.— У пас усе, брат, на гласності тримається. Ти думаєш, я ці дванадцять "Королев" захарлав? Ось список. Відомість". Кожен одержує і розписується. Розписуйся й ти.
— Так тут же за одну, а ти мені дві даєш!
— Абп пе навпаки. Може, я тобі свою віддаю. Розписуйся! І Але Рекордист Іванович по розписався, поки пе одержав обох "Королев" і пе перекопався, що вопи справжні, що сторінки не повиривані, не засмальцьовані і що тираж відповідний...
— Иу, дають! — сказав він захоилепо.— Оце врізали! А кажуть, паперу немає.
У Світлоярську є така приказка: ліпше собака без хвоста, піж хвіст без собаки. Але здасться, вона тут не зовсім доречна, тому облишимо ці осоружні дванадцять примірників і згадаємо все-таки про наших головпих героїв.
І 54
Самусь був обсміяний, зганьблений, його примусили заплатити Педанові за дев'яносто дві курки й чорного півня, тітка Лисичка записала на його рахунок пересів буряків,— такого з передовим механізатором ще не було ніколи. Може, кінець Самусеві?
— Ще наплачетесь без мене! Ще згадаєте Самуся незлим, тихим словом! — покрикував Самусь перед Безкоровайппм, погрожуючи кинути комбайн, і хай, мовляв, косить пшеницю хто хоче. Але Безкоровайний пібп тільки й чекав такої пустої похвальби. Він спокійно заявив, що за місяць підготує з своїх гуртківців-шко-лярів п'ять комбайнерів і п'ять ПОМІЧПИКІВ.
— Комбайнерів за місяць? — зареготав Самусь.— Все правильно. Курям на сміх.
— Тим, що тп потравив,— буркнув Безкоровайшій.— Під час війни за три місяці офіцерів готували. Танкістів і артилеристів. А там ішлося не про косовицю хлібів, а про життя людське і смерть.
Гриша, довідавшись про сутичку між Самусем і Безкоровайппм, зголосився помагати бригадирові механізаторів.
— Чулп? Професор-хехосор! — кривив красиві різьблені губи Самусь, сидячи з Щусем-лісником у холодочку за хатою і безтурботно вмегелюючи Олелині пундпки-мундики, що з них особливого згадування вимагають: борщ з голуб'ятами, пшеппчш товченики з курчатами, смажені липи завбільшки з ночовки, вареники з вишнями й з майським медом.
— А ти чув, дядьку Василю? — запихаючись варепиками, роз-плямкувався Самусь.— Цей голоцмоппк Левепців заявляє, що він відкрив Котю. Я йому кажу: паша радянська дівчина — це тобі пе Америка* щоб ти її відкривав. А віп своєї: я перший! Все правильно, кажу. А що в минулому робили з усякими першовідкривачами? Кидали в каталажки, тяглп иа шибештці, палили на вогнищах, щоб не баламутили иарод. От і вибирай, і все правильно.
— Ти вибирай вареники, де менше тіста,— порадив спокійно Щусь,— воно тоді в животі легше. Олелю! Що там у тебе ще?
— Та буде, буде! — задзвеніла з-за хати циганка, яка сьогодні догоджала Самусеві з такою старанністю, ніби хотіла відшкодувати його приниження, якого зазнав з Педаповими півнем і курми. Самусь розкошував, нахабнів і возносився в гордині, навіть у гадці не маючи, що ця ласкава іі гостинна циганочка може завдати йому такого удару в спину, якого ще не завдавав ніхто. Бо саме тоді, як Щусь із своїм гостем, смикнувши по кухлику відомої в помірних широтах рідини, взялися тьопати борщ з голуб'ятами, Котя. випхана матір'ю з обійстя, вирушила па лісниковому човні у загадково-небезиечне плавання по дніпровських затоках і розташувалася в човні з такою передбачливістю, що сама опинилася на чардаку, тобто на носі, а на кормі сидів не хто інший, як Гриша Левенець.
Усе сталося несподівано як для Гриші, так і для Коті. Олеля не відстала від них, поки не зіштовхнула доньку в човен, тоді звеліла Гриші: "Спихай!" — і мерщій зникла.
Сонце в той день пекло, нарило, ніби аж душило. Промені відскакували від мертвої поверхні води, били в обличчя. Спека простягала свої жовтогарячі руки з такою пожадливістю, що Котя забула про своє "відчепись", безпорадно стояла посеред човна, ждала, коли ж Грпша зіпхне, щоб пливти, спробувати знайти прохолоду десь посеред вод, між лозами, очеретамп, зеленими заростями.
— Ну, чого ж ти? — нетерпляче гукнула вона хлопцеві. Гриша пхнув човен, стрибнув у нього, налетів спрожогу на
Котю, щоб не впасти, обхопив її руками і тицьнувся дівчині в шпю. "Пе цілуй мене у вухо!" — тріпнула вона головою і, здасться, здригнулася, але він сам здригнувся і пе помітив Котпного здригання. А таке не прощається ніколи. Що вдієш: навіть колп ти вже навчився на слух визначати щонайменші порушення в роботі комбайнового чи тракторного мотора, це ще не означає, що так само вмієш вловлювати зміни в ритмах дівочого дихання. Котя — це тобі пе трактор і пе комбайн.
— Сідай, хлопче, і бери весло! — звеліла дівчина.— Чи ти хоч умієш?
Він мовчки підкорився. Коли циганка пхала їх до води і до човна, і в човеп, Грпша вже ладеп був подумати, що нарешті йому падапо перевагу, хоч і пе знав ким: матір'ю чп дочкою. Тепер непевність зпов шматувала йому душу, і, не дуже вміло брьохкаючи в теплій воді веслом, віп подумав, що цпгапка підлаштувала це катання, щоб подратувати Самуся. Геометрії після школи Грпша ще не забув і добре пам'ятав таку фігуру, як трикутник.