Бувай здоров, мій дорогий!
Вельми відданий тобі Григ[орій] Сав[ич]
Якщо ти бажаєш, щоб я що-небудь зробив для тебе чи сказав преподобн[ому] отцю префектові.., напиши якомога швидше!
70
[Харків, місцевий] / 271 /
Χαι̃ρε σφύδρα, θύγατερ Σιών,
κήρυσσε, θύγατερ ‘Ιερουσαλήμ! etc.
Dominus enim tuus, licet est παλαιός κατά ‛ημέρας novus tamen est eo, quod paucissimis ac rarissimis insidet. Neque enim tales animae sunt qualeslibet, quibus tuus rex ille imperat. Sed et ipsae sunt novae, non ligatae spurcis servilibusque cupiditatibus, quales sunt lllae, quas non tuus iste καλούμενος ‛ο ών, sed alius non novus, sed vulgaris regit Χριστός ac nemini non communis, licet totum probe mundum et colluviem hominum moderatur. Sed illae taceant, quae de Edom sunt et de Idumaea: ex malo enim θησαυρω̃ mala proferunt, spirantes morticinas. Illam filiam, quam mater Σιών genuit (nolo natas de lacu miseriarum et de limo) pulchram, pulcherrima novaque spirantem haveo audire, gestareque oculis, quae tota spirat θυμιάματα. / 272 / Recens enim et nova fragrantia de spiritu illo exhalat, qui semper est vivus et antiquus tamen diebus. Te amat omnis similis anima, tuosque sequitur gressus, quaecunque et ipsa est ejusdem matris ‘Ιερουσαλήμ filia. At filia Edom licet indignatur, hoc tamen tacite id est serviliter facit, heram te esse probe sentiens et hoc ipso sese servam ostendens. Videt enim ex non vulgaribus non vulgaria admirandaque praemia novam inusitatamque gloriam, cum et rex ipse sit admirandus quia justus et mitis. Ego autemlicet raulta et confuse dixi, nunquam tamen animo non alloquor, nunquam non specto te. Quodsi paulum aversi visi sumus, tanto magis nunc exardescimus. Sed salutare tuis hodie γνησίοιζ te visum fuit, ή ψιλτάτη ψυχή μου τρισπόθητε Μιχαήλ, χαι̃ρε!
Σός Γρ[ηγώριος] ‛ο Σ[αββίν].
1764, nov[emberis] 8.
"Радій вельми, дочко Сіону,
Проповідуй слово боже, дочко Єрусалима!" та ін.
Адже господь твій, хоч і старий днями, в той же час новий, оскільки він живо мало в кому і рідко в кому. Це зовсім неабиякі душі, якими керує цей твій цар. Вони теж нові, не 342 пов’язані з нечистими і рабськими пристрастями, як ті душі, якими править не той твій, що називається сущий, а інший, не новий, а звичний Христос, не для всіх спільний, хоч він і править майже всім світом і всіма покидьками людства. Але хай мовчать ті, хто родом з Едома і Ідумеї, бо з поганого скарбу вони одержують погане і пахнуть мертвечиною. Але ту дочку, яку народила мати Сіону (я відкидаю народжених з озера зол і бруду), найкрасивішу, сповнену новими пахощами, — її я жадаю почути і побачити, її, яка вся пахне фіміамом, бо вона свіжа і новим жаром дихає від того духа, який завжди живий, хоч давній днями. Тебе любить всяка подібна до тебе душа і слідує твоїм стопам, бо вона і сама дочка тієї ж матері Єрусалима. А дочка Едома, хоч і гнівається, однак робить це мовчки, тобто по-рабському, добре відчуваючи, що ти пані, і тим самим показуючи себе рабою. Бо вона бачить, як з незвичайного походять незвичайні і дивні дари, бачить нову і незвичайну славу, тому що і сам цар гідний подиву, бо він справедливий і лагідний. Щодо мене, то хоч я багато що сказав неясно, однак я завжди з тобою в думках розмовляю і завжди бачу тебе перед собою. Якщо здавалось, що ми трохи були один одним незадоволені, то тепер ще більше палаємо любов’ю. Але я вирішив сьогодні вітати тебе з днем народження. О найлюб’язніша душе моя, тричі жаданий Михайле, радій!
Твій Гр[игорій] С[авич].
1764, листопада 8.
71
[Харків, місцевий; листопад 1764 р.] / 251 /
Carissime Michaël!
Mitto tibi duas, quas vocant — lapsus sum: tres στροφάς ποιητικάς, aptatas ad modulationem illam, quam dedicimus а degenere illo monachorum Καλλιστράτω. Has concinnavi, ut cum puero uno alterove non soli tibiis caneremus. Porro ne vana essent omnino verba, inserui aliqua de sententia divina planiuscule rudique, ut ajunt, Minerva, quae nos sernper et subinde respicere extrema docet. Nam haec primum in mentem sese obtulerunt, cum circumspicerem. Et mea quidem sententia nec cautus nec prudens nec callidus est putandus, qui hoc identidem non factitat. Hoc veteres sapientes factitarant, et hanc ob causam, ni fallor, Apollo τέσσαρα ω̃τα ’έχων, romanus autem Janus δισπρόσωπος fingebatur et pingebatur. Et si offenderis ethnica theologia, vide an non huc pertinet specula illa Habacum aut Pauli illa altitudo et longitudo. 343
Sed vale, carissime, ac nostras in domino nugas boni consule, ut soles. Ad te quando et qua parte diei venire jubes, veniam, sed per puerum significa.
Tuus Gregor[ius] S[abbin].
Найдорожчий Михайле!
Посилаю тобі дві, — ні, я помилився, — три так звані поетичні строфи, підібрані до мелодії, якої ми навчилися від відомого тобі недостойного ченця Калістрата. Я їх склав, щоб мати можливість співати з ким-небудь із хлопчиків, а не лише виконувати цю мелодію на флейті. Потім, намагаючись, щоб слова не були зовсім беззмістовними, я надав їм деякого релігійного змісту у стилі, як кажуть, простонародної мудрості, яка нас учить оглядатись завжди і раз у раз на наслідки. Останнє прийшло мені насамперед на думку, коли я підшукав потрібні слова. І, по-моєму, не можна вважати обережним, розсудливим того, хто не діє так само. Це практикували і давні мудреці, і, якщо не помиляюсь, з цієї причини Аполлона зображали і малювали з чотирма вухами, а римського Януса — дволиким. А якщо ти не гребуєш, язичеським богослов’ям, то зверни увагу, чи не сюди також відносяться відомі дзеркала Аввакума або висота і довжина Павлова.