Ще здалека я побачила Михайла Михайловича, що поволі наближався... Він був білий з голови до ніг. Я підійшла ближче і дзвінко розсміялася. Розсміявся і Михайло Михайлович: він був схожий на снігову статую.
— Я певна, — сказала я,—що таких божевільних, як ми, не знайдеться більше в цілому світі.
Тим часом сніг сипав і сипав...
Ми бачились на цей раз не більше п'яти хвилин. Прощаючись, Михайло Михайлович сказав:
— Ну, я тепер піду додому і буду працювати: у мене є настрій.
Я теж повернулася додому з почуттям тихої радості, якогось втихомирення і заспокоєння... І довго ще перед очима стояла біла постать Михайла Михайловича, з його добрим і ласкавим поглядом темних очей.
* # *
Настав 1909 рік. Михайло Михайлович, як і раніше, почував себе недобре: нервувався, скаржився на серце. Тяжкі враження 1907 і особливо 1908 року, посилена робота в бюро і "Просвіті*1 надломили і без того кволий організм Михайла Михайлові ча. Але, не зважаючи на хворість, він у цей час працював над досить великим оповіданням "Дебют", яке Й закінчив цього року.
Михайло Михайлович відчував, що йому потрібно негайно відпочити не тільки фізично, а й морально. Він задихався в сіренькому оточенні маленького провінціального міста, в вузькому колі осіб, що йому надокучили; необхідно було поринути хоч на короткий час у широкий світ, відчути пульсування іншого життя, освіжитися зустрічами з новими людьми.
Михайло Михайлович дуже любив сонце. Він не раз називав себе "сонцепоклонником". "Мій бог — сонце", — писав і говорив не раз він мені. Мрія про подорож на південь опановує ним.
Грошей у нього, як і завжди, не було. Проте, це бажання було у нього непереможне, і вихід був знайдений. У нас в бюро була каса взаємодопомоги. Михайло Михайлович був постійним її боржником: сплачуючи раніше взяту позику, він тут же знову брав аванс. Ця каса допомогла йому і цього разу. Крім того, він одержав аванс за оповідання "Дебют*.
їхати Михайло Михайлович вирішив на Капрі, де жив на той час О. М. Горький, — через Львів, Відень, Рим, Неаполь. Цей маршрут, крім Капрі, був трохи знайомий йому,— він проїжджав ці міста в 1905 році, а у Львові був ще раніше, за юнацьких літ.
Виїхав Михайло Михайлович не зовсім здоровим: він перед самим від'їздом захворів на бронхіт.
З першого ж закордонного міста починається круговорот сили вражінь— радісних, підбадьорюючих і в той же час стомливих. Із Львова він пише мені:
"Уже третий день, как я заграницей, и эти дни, как и все время, пока я не выеду из Австрии, наиболее утомительны. Дело в том, что я, к сожалению, пользуюсь здесь большой известностью и со мною так возятся, меня все время окружает такая масса народа, что я смущен и утомлен."
У Відні і Кракові Михайло Михайлович був теж оточений увагою, яка, хоч була і приємна, але в той же час стомлювала його. Вдачею він був дуже скромний, та, до того ж, у себе на батьківщині не звик бачити такого ставлення до себе: увагою земляків Михайло Михайлович не був збалуваний. Багато дехто в Чернігові не знали його, як письменника, і не читали його творів.
Напередодні від'їзду Михайла Михайловича ми умовилися, що через те, що закордоном спальних вагонів немає, він, щоб не стомлюватися, вночі їздити не буде. Цю обіцянку Михайло Михайлович виконав лише тому, що під час зупинок оглядав міста:
"Эти остановки на один день, в сущности, утомляют, так как желаешь как можно лучше использовать время и больше увидеть. Я совсем отказался бы от них, если бы не стеснялся нарушить данное тебе обещание не ездить ночью. А как только сделаешь перерыв на ночь, хочется остаться и на день.41
З ненаситною жадобою вбирає в себе Михайло Михайлович красу і чарівність пам'яток стародавньої культури, музеїв, чудес архітектури. Всі його листи сповнені цим зачаруванням.
Ці зупинки по дорозі зле відбилися на здоров'ї Михайла Михайловича.
Так само нерозсудливо веде себе Михайло Михайлович і на Капрі. Краса південної природи захопила його цілком. Він пише з Капрі схвильовані листи, признаючись, що в нього не вистачає слів описати все, що його вражає:
"Я попал в земной рай. Более удачного места для отдыха не умею и представить себе. Не верится, чтобы на земле было такое чудо, как Капри."
Але використав він цей земний рай для відпочинку дуже погано. Жадоба до краси, непереможне прагнення якнайбільше побачити і пережити примушує його допізна засиджуватись, багато ходити, — тобто все те, що було згубним для його серця.
Другого дня по приїзді на Капрі, Михайло Михайлович пішов знайомитися з Горьким. Він був у захваті від гостинногоприйому, який виявили до нього Горький та його сім'я. Візит у Горького був дуже тривалий — від 2 годин дня до 11 години ночі, і проходив у хвилюючих розмовах про літературу.
Зюдом Михайло Михайлович пише, що він близько зійшовся з Горьким:
"Мы сжились, сдружились на чужбине, много имеем общих интересов, много ведем бесед на близкие нам латературные темы."
У Горького Михайло Михайлович зустрічається з цікавими людьми — артистами, письменниками, художниками, знайомиться з скульптором Гінцбургом, Буніним, Луначарським та іншими. Горький влаштовує для нього цікаву ночну ловлю риби.
Загалом же подорож на Капрі, не зважаючи на втому, дуже освіжила Михайла Михайловича. Навіть фізично він трохи за цей час зміцнів: загорів, помолодів, став життєрадісний і не такий нервовий.
Проте, з холодами Михайло Михайлович знову почав хворіти: кашляв, скаржився на серце і нерви.
Сіреньке, одноманітне життя Чернігова після барвистих капрійських вражінь особливо важке було для Коцюбинського. Він знову почав скаржитися, що йому не пишеться, що немає настрою працювати. Але все ж працював уперто.
В листопаді я взяла відпустку й виїхала у Вільно до своєї приятельки. Михайло Михайлович писав мені з Чернігова: ^
"Очень трудно переношу твое отсутствие и чувствую себя прескверно. Три дня был даже болен* нервы и боль в груди. Хуже всего, что болезнь мешает мне работать. Я уже совсем было приготовился к работе и не мог начать. Теперь мне лучше и сегодня начинаю*.
Як завжди, він, починаючи нову працю, заздалегідь хвилювався за якість роботи. Тоді ж він пише: "Боюсь за успех работы и так хочу, чтобы она удалась мне".