— Ви не дуже мене жаліли,— сказав Вільгельм,— і здається, й досі вірні своїм принципам.
— Як же можна жаліти,— мовив Ярно,— коли отакий юнак з багатьма хорошими нахилами йде геть у хибному напрямку.
— Пробачте,— сказав на те Вільгельм,— ви ж зовсім заперечили в мені наявність усяких сценічних здібностей, але признаюсь вам, хоч я і цілком зрікся цього мистецтва, проте не вважаю себе за повного нездару на сцені.
— А для мене,— мовив Ярно,— ясно як день, що хто може грати лише самого себе, той не артист. Хто не може перевтілитися в дух і постать багатьох образів, той не заслуговує на це ім'я. Ви ось, наприклад, дуже добре грали Гамлета і деякі інші ролі, з якими узгоджується ваш характер, ваша постать і настрій у певний час. Це досить було б, скажімо, для аматорського театру або для того, хто не бачить перед собою іншого шляху. "Але треба берегтися таланту,— вів далі Ярно, зазирнувши у пергамен,— якого не маєш надії досконало розвинути. І хоч би скільки ви намагалися, а наскінчу, коли зрозумієте справжнє мистецтво, то візьме вас прикрий жаль, що марно розтринькали час на таке партацтво".
— Не читайте більше! — сказав Вільгельм.— Говоріть далі, я вас дуже прошу, розповідайте мені, ясуйте! То, виходить, абат поміг мені в "Гамлеті", підіславши привида?
— Авжеж, бо він запевняв, що це єдиний засіб вилікувати вас, якщо ви взагалі можете видужати.
— І через те він залишив мені покривало і порадив утікати?
— Атож, він сподівався навіть, що після "Цамлета" вся ваша хіть до театру пропаде. Запевняв, що ви після цього не ступите і на поріг театру, а я казав навпаки, і вийшло, що мав рацію. Ми ще того ж вечора по виставі сперечалися про це.
— І ви бачпли, як я грав?
— Звичайно,бачив!
— А хто ж грав привида?
— Цього я й сам не можу сказати. Можливо, абат, а може, його брат-близнюк. Здається, брат, бо він трохи вищий за абата.
— То, виходить, і у вас є таємниці один від одного?
— Друзі можуть і повинні мати таємниці один від одного, а проте один для одного вони не становлять таємниці.
— Мені аж у голові баламутиться від цієї плутанини. То з'ясуйте ж мені, що ж він за один, що йому я так багато зобов'язаний і маю зробити стільки докорів.
— Те, що робить його для нас цінним,— мовив Ярно,— що йому до певної міри дає владу над усіма нами, то це вільний і гострий зір, дарований йому від природи, яким він прозирає всі сили, що живуть у людині, кожна з яких може по-своєму розвиватися. Більшість людей, навіть і кращих,— обмежені істоти, кожна цінує в інших і в собі лише певні особливості. Тільки їх вона підтримує, тільки їх розвиває. Зовсім навпаки робить абат. Він усе охоплює розумом, все хоче знати, до всього має бажання і всьому ладен сприяти. Але я тут мушу знову заглянути в пергамен,— правив Ярно.— "Тільки всі люди складають людство, тільки всі сили сукупно складають світ. Ті сили приходять часто в зіткнення між собою і, поки вони намагаються знищити одна одну, природа їх стримує і знову відтворює. Від найменшого, первісно-тварипного потягу до ремесла, до найвищих художніх утворів, від дитячого белькотання і вигуків до найдосконаліших ораторських виступів і співів, від найпершої колотнечі між хлопчаками до грандіозних воєнних заходів оборони і загарбання цілих країн, від легкої прихильності і симпатії до най-сильнішої пристрасті і найміцнішого поєднання, від найпростішого відчування свого буття в теперішності до най-тонших передчуттів і сподівань найвіддаленішого духовного існування,— все це і багато іншого лежить у людині і мусить бути розвинене, але не в одній, а в багатьох. Кожний хист важливий, і його треба розвинути. Коли один сприяє красі, а другий користі, то лише вони обидва складають людину. Корисне сприяє саме собі, бо його створює натовп, і ніхто не може без нього обійтися, але прекрасному треба сприяти, бо його творить мало хто, а потрібне воно багатьом".
— Досить! — скрикнув Вільгельм.— Усе це я вже читав.
— Ще лише кілька рядків,— мовив Ярно,— тут я цілком бачу абата: "Одна сила панує над іншою, але жодна не може утворити другу. В кожному обдарованні тільки й лежить сила удосконалення. Так небагато людей розуміють це, навіть і з тих, хто хоче повчати й діяти".
— Цього я також не розумію,— сказав Вільгельм.
— Про цей текст ви ще не раз почуєте від абата. Отже, треба ясно бачити і закарбувати в пам'яті, що в нас є і що ми можемо в собі розвивати. Будьмо справедливі до інших, бо ми лише настільки гідні поваги, наскільки уміємо поважати інших.
— Бога ради! Жодної сентенції більше! Я почуваю — це погані ліки для пораненого серця. Скажіть мені краще з вашою жорстокою одвертістю: чого ви чекаєте від мене і як, в який спосіб хочете принести мене в жертву?
— За кожну підозру, запевняю вас, ви потім будете прохати в нас пробачення. Ваша справа пробувати й вибрати, а наша — вам допомагати. Людина лише тоді щаслива, коли сама обмежить свої безмежні прагнення. Тримайтеся абата, а не мене, думайте не про себе, а про те, що вас оточує. Учитесь, наприклад, збагнути Лотарієві прекрасні риси, як його погляди нерозривно зв'язані між собою, як він завжди йде вперед, як він розвивається і кожного пориває за собою. Куди б він не прийшов, він вносить із собою цілий світ. Його присутність оживляє і радує. А погляньте на нашого доброго лікаря! Це зовсім протилежна натура. Коли Лотаріо у своїй діяльності має на меті ціле й далеке, то цей звертає свій ясний погляд на речі найближчі, він скорше постачає засоби до діяльності, ніж її розвиває і оживляє. Його діяльність цілком схожа на добре господарювання, а впливи непомітні, бо він кожному сприяє в його колі. Лікареві знання — це безнастанне збирапня і витрати, одержування і віддавання вроздріб. Лотаріо за один день, можливо, міг би зруйнувати те, що лікар нагромаджував роками, але він же міг би надати іншим такої сили, яка створила б у сто разів більше зруйнованого.
— Сумна це справа,— сказав Вільгельм,— думати про переваги іншого такої хвилини, коли сам із собою в пе-згоді. Такі міркування до лиця спокійній людині, а не тому, кого хвилюють пристрасті і непевність.
— Спокійно й розумно міркувати ніколи не завадить, а коли ми звикнемо думати про переваги інших, то непомітно ставимо й свої на відповідне їм місце, і тоді легко відмовляємося від усякої хибної діяльності, до якої пас вабить паша фантазія. Звільніть душу свою від усяких підозрінь і страхів! Он іде абат; будьте привітні до нього, поки ще більше не переконаєтесь, як повинні бути вдячні йому. От баламут! Він же йде між Наталією і