Решта справ нашого друга, які він потроху мусив уладнати в більших і менших містечках, складалися не так щасливо, як воно бажалось. Деякі боржники прохали почекати з виплатою, інші лаялись, а дехто і зовсім не визнавав свого боргу. Згідно зі своїм дорученням він мусив декого позивати, треба було підшукати адвокатів, давати їм вказівки, виступати на суді і виконати ще багато інших неприємних справ.
Неприємно також було йому, коли його намірялися зустрінути з пошаною. Небагато знайшов він таких людей, котрі йому хоч що-небудь путнє могли сказати, і зовсім мало таких, з якими можна було сподіватися увійти в корисні комерційні стосунки. А тут, на лихо, пішли дощі, і подорож верхи по цій місцевості була зв'язана з нестерпними труднощами, тому він подякував богові, коли став наближатися знову до рівнини і біля підніжжя гір, на родючій долині, де текла тиха річка, побачив залите сонцем веселе містечко, в якому у нього, правда, не було ніяких справ, але саме через те він поклав пробавити тут кілька днів, щоб дати відпочити собі і конячці, яка через погану дорогу неабияк намучилась.
Розділ четвертий
Зупинившись в одному з готелів на площі, Вільгельм побачив тут дуже веселу чи принаймні метушливу картину. Велика трупа канатних танцюристів, стрибунів і клоунів, серед яких був і силач, приїхала сюди з жінками і дітьми, і, готуючись до публічної вистави, вони витворяли одне неподобство за другим та зчинили неймовірний рей-вах. То вони сварилися з господарем, то самі поміж собою, і якщо їхні сварки допікали до живого, то вияви їхнього задоволення були зовсім нестерпні. Вагаючись, чи залишатись, чи покинути готель, Вільгельм стояв біля воріт і дивився на робітників, які почали вже на площі будувати поміст.
До нього підійшла дівчинка з кошиком, що продавала троянди та інші квіти, і він купив собі гарний букет. Майстерно його перев'язавши, він милувався ним, коли раптом у другому готелі, що стояв збоку на тій самій площі, відчинилось вікно і з нього виглянула приваблива жінка. Хоч було й далеченько, проте він помітив, що привітна веселість оживляла її обличчя. Русяве волосся було недбало розпущене в неї на плечах. Вона, здавалось, придивлялася до незнайомого. Трохи згодом з дверей готелю вийшов хлопець в перукарському фартушкові і в білій курточці, підійшов до Вільгельма, привітався з ним і сказав:
— Дама в вікні звеліла запитати, чи не могли б ви, коли ваша ласка, уділити їй трохи з цих прекрасних квітів?
— Вони всі до її послуг,— промовив Вільгельм, віддаючи цьому спритному посланцеві букет і одночасно вклоняючись красуні, яка відповіла на його привітання і відійшла од вікна.
Замислившись над цією приємною пригодою, він пішов у свою кімнату нагору по сходах, аж раптом назустріч йому вибігло якесь юне створіння, що звернуло на себе його увагу. Дитині дуже личило її вбрання — коротка шовкова камізелька з вирізними іспанськими рукавами та вузькі довгі штанці з буфами. Довге чорне волосся було заплетене в кіски і закручене в кучері навкруг ГОЛОЯЇІ. Він здивовано глянув на це дитинча, не знаючи, хто це, хлопець чи дівчинка. Але став скоро на останньому. Він затримав її, коли вона повз нього пробігала, привітався з нею і запитав, чия вона, хоч і так легко було догадатися, що це член трупи стрибунів і танцюристів. Спозирнувши на нього скоса гострим поглядом чорних очей, вона вирвалась і, не відповівши йому, втекла на кухню. Піднявшися по сходах, він застав у просторому передпокої двох мужчин, які шермували на рапірах або, може, просто випробовували один одного на звинність. Як видно, один був із трупи, що зупинилась у готелі, другий на вигляд був не такий дикий. Вільгельм здивовано глянув на них, і не без причини, бо коли невдовзі потому чорнобородий здоровань покинув поле бою, другий вельми ввічливо запропонував рапіру Вільгельмові.
— Якщо візьмете мене за учня,— мовив Вільгельм,— то я радо відважусь на пару вправ з вами.
Вони почали шермувати, і хоча незнайомець куди краще шермував, ніж прибувець, проте ввічливо почав запевняти, що все залежить тільки від вправ. Справді-бо, Вільгельм таки довів, що й він свого часу вчився у доброго майстра.
їх розмова урвалася від гармидеру, який зняла строката компанія, вийшовши з готелю, щоб повідомити місто про свою виставу і зацікавити своїм мистецтвом. Попереду йшов тамбурист, за ним на коні їхав антрепренер, позад нього на такій само шкапині танцівниця, яка тримала дитину, прикрашену стрічками та блискітками. А далі йшла пішки решта трупи. Деякі з них легко і невимушено несли на плечах дітей в чудернацьких позах, була між ними також і юна, чорноголова, похмура дівчинка, яка знову привернула до себе Вільгельмову увагу.
Серед тичби людей, що тут з'юрмились, метушився паяц. То цілуючи яку дівчину, то ляснувши хлопця палкою, з жартами та смішками він тикав їм усім афіші і викликав непереможне бажання ближче з ними познайомитись.
В афішах були надруковані розмаїті фокуси артистів, особливо ж вихвалялися якісь мосьє Нарцис і мадемуазель Ландрінета, що, як головні персони, мали досить розуму не брати участі в процесії, щоб набути більше ваги та викликати більше зацікавлення.
Під час цього походу в вікні знову з'явилась прекрасна сусідка, і Вільгельм не забарився запитати про неї у свого співрозмовника, хто вона така, а той — назвемо його тим часом Лаерт — взявся познайомити Вільгельма з нею.
— Я і ця дама,— сказав він, сміючись,— це два уламки з одної театральної трупи, яка недавно тутечки зазнала краху. Краса цієї місцевості спокусила нас залишитись на деякий час тут і спожити зібрану готівку, а наш товариш пішов тим часом шукати для всіх якогось заробітку.— Лаерт зразу ж відпровадив свого нового знайомця до Фі-ліниних дверей і тут залишив на хвилинку, щоб купити в сусідній крамниці лагоминок.
— Ви напевне будете мені вдячні,— сказав він, вернувшись,— коли я справлю для вас таке миле знайомство.
Дама вийшла до них із кімнати в легких черевичках на високих закаблуках, з чорною мантильєю поверх білого негліже, що було і не зовсім чисте, але через те надавало їй домашнього і приємного вигляду. її коротка спідничка давала можливість бачити найповабніші в світі ніжки.