"Миломий" (хоч би ким він там був) зухвало вимагає, аби ми, не гаючи часу, надрукували його нісенітниці і "не барились зі сплатою гонорару". Ми не друкуємо й не купуємо таких дурниць. А втім, нема сумніву, що за ввесь той мотлох, який він грамузляє, радо вхопляться редакції "Горланя", "Ласуна" або "Нісенітниці".
Признатись, "Миломию" така оцінка видалась надто несправедливою. Та найприкріше вразило його слово ПОЕЗІЯ, надруковане великими літерами. Якою зневагою до поетичної творчості відгонили ці шість літер! Не менш суворо вичитали "Миломию" і в "Горлані", який надрукував буквально таке:
"Ми отримали надзвичайно чудне і образливе послання від автора (хоч би ким він там був), що підписався "Мило-мий", таким чином принизивши велич славетного римського імператора, який також мав це ім'я. У листі "Миломия" (хоч би ким він був) ми знайшли огидні і безглузді віршики про "небесних ангелів",— віршики, які могла витворити лише хвороблива уява таких божевільних, як, скажімо, Нат Лі чи "Миломий". І за всі ці дурниці нас смиренно просять сплатити гонорар. Ні, сер, не вийде! Ми не платимо грошей за абищо. Зверніться до редакцій "Гармидера", "Ласуна" або "Нісенітниці". Ці так звані періодичні видання охоче приймуть від вас будь-який літературний мотлох і не менш охоче пообіцяють сплатити гонорар".
Це було надто несправедливо щодо бідолашного "Миломия", та в даному випадку вістря сатири спрямовувалось проти "Гармидера", "Ласуна" і "Нісенітниці", які дошкульно названо періодичними виданнями, та ще й виділено ці слова курсивом, що мало б уразити ті журнали в саме серце.
Насипав перцю і "Ласун", який висловився так:
"Суб'єкт, який з неприхованим задоволенням називає себе "Миломиєм" (інколи ниці люди прикриваються іменами славетних небіжчиків!) переслав нам п'ятдесят-шістдесят рядків своїх віршиків, що починаються так:
Гнів твій, Ахілле невблаганний,
заподіяв грекам лиха незчисленні...
і т. д., і т. ін.
Маємо за честь шанобливо повідомити "Миломия" (хоч би ким він там був), що навіть перший-ліпший складач нашої друкарні може віршувати значно краще. В "Миломия" не все гаразд з розміром; йому слід навчитись підраховувати склади. У нас не вкладається в голові, чому саме він вирішив, що ми (ми, а не хтось інший) будемо безчестити сторінки нашого журналу такою безглуздою писаниною. Чесно кажучи, навіть "Гармидер", "Горлань", "Нісенітниця", котрі не гребують ніяким літературним мотлохом і можуть без вагань друкувати "Наспіви Матусі-Гуски" як оригінальний ліричний твір, навряд чи вхопляться за таку дурницю. І "Миломий" (хоч би ким він там був) іще насмілюється вимагати гонорар за свої безглузді вправи. Невже "Миломий" (хоч би ким він там був), не знає, невже не може збагнути, що ми не надрукуємо його, навіть коли він заплатить нам".
Учитуючись у ці рядки, я відчував, що стаю все меншим і меншим, а коли натрапив на те місце, де редактор глузливо називає мою поему "віршиками", зовсім занепав духом. Мені стало шкода бідолаху "Миломия". А втім, "Нісенітниця" виявилась ще менш милосердною, ніж "Ласун". Адже саме "Нісенітниця" написала:
"Той жалюгідний віршомаз, який підписується ім'ям "Миломий", такий небагатий на розум, що плекає надію, буцімто ми надрукуємо його безглузду, неоковирну й зарозумілу мазанину і сплатимо за неї гонорар. Ви можете скласти уявлення про цю писанину з таких більш-менш зрозумілих рядків:
О світло небесне! — град священний,
Первістку неба новонароджений...
Ми кажемо "більш-менш зрозумілих". А чи не пояснить нам шановний добродій "Миломий" (хоч би ким він там був), як це "град" може бути "священним"? До сьогодні ми були переконані, що град — це замерзлий дощ. А може, він роз'яснить, як замерзлий дощ може бути водночас "священним градом" (якщо таке можливо взагалі) і "новонародженим", адже цим останнім словом (якщо ми хоч трохи тямимо в англійській мові) називають немовлят віком до шести тижнів. Немає рації навіть дискутувати з цього приводу. Проте "Миломий" (хоч би ким він там був) виявляє нечуване нахабство, вимагаючи, щоб ми не лише надрукували ці вправи невігласа, а й неодмінно сплатили гонорар! Отакої! Ну й молодець! Слід було б провчити цього зарозумілого писаку і справді надрукувати його поетичні відкриття verbatim et literatim (1), так, як вони з'явились з-під пера автора. Важко придумати суворіше покарання, і ми б радо скористались цією нагодою, якби не думка про наших читачів, які, певно, помруть від нудьги. Радимо "Миломию" (хоч би ким він там був) у майбутньому пересилати такі твори до редакцій "Гармидера", "Ласуна" або "Горланя". Ці надрукують, будьте певні. Ці щомісяця друкують такий мотлох. Отож пересилайте туди, а нас ніхто не ображатиме безкарно".
(1) Дослівно (латин.).
Цей відгук остаточно поклав край моїм надіям, а щодо "Гармидера", "Горланя" і "Ласуна", то я не уявляю, як вони стерпіли таку наругу. їх набрали найдрібнішим міньйоном (саркастичний натяк: мовляв, подивіться, які ви маленькі та ниці, а МИ позираємо на вас з недосяжної висоти великих літер!). Це було занадто! їх зневажали, над ними знущалися! На місці цих журналів я б доклав усіх зусиль, аби притягнути "Нісенітницю" до відповідальності, і задля цього скористався б зі статті закону "Про захист тварин від жорстокого поводження". Щодо "Миломия" (хоч би ким він там був), то в мене остаточно увірвався терпець, і я більш не співчував йому. Він виявився звичайнісіньким дурнем (хоч би ким він там був) і отримав стільки стусанів, скільки заслуговував.
Попрацювавши зі стародруками, я впевнився, по-перше, в тому, що "найкраща політика — чесність", по-друге — що коли я не спромігся писати вірші краще за містера Дан-те, а також обох сліпців та інших представників допотопного письменства, то писати гірше за них неможливо. Проте я трохи оговтався і вирішив будь-що-будь написати якийсь "цілком оригінальний твір" (як інколи пишуть на обкладинках журналів). Я знову поклав перед очима як взірець блискучі вірші редактора "Ґедзя" на честь "Брильянтину Тама" і в запалі суперництва вирішив скласти оду на ту ж величну тему.
Перший рядок я написав легко і невимушено,— ось послухайте: