Одне слово, все було добре та гаразд…
А потім раптом загули:
— Краму немає!?
— Галіфе!?
— Чумарки!?
— Ухналю нема!? Ситцю нема!? Манафактура дорога!? Кому ота пудра потрібна!?
— Куди ревізійна комісія дивиться!? Отак усе пішло: колесом…
Голова якось на засіданні правління не видержав і сказав промову:
— Кооперація — це дуже хороший шлях до соціалізму! О! А перо вставлять!
Підтримав і секретар:
— Прошу слова до постановки питання! Куди вставлятимуть?
Ухвалили резолюцію.
А тепер скажіть мені, люди добрі, як на вашу думку: яким способом можна вийти з такого становища?
Вищезгадане правління вийшло з того становища й вийшло з честю. Не догадаєтесь?
Дуже просто.
На другий день після отого засідання правління виїхало з того села до міста аж три підводи.
А через день ті три підводи повернулись до села… Що вже радості було! Привезли! Голубочку привезли…
Пляшечки біленькі, голівки в них черзоненькі, вона, голубочка, як слізонька! І пішло:
— Мені б оце на штани! Твину якби! А то свічу вже, свічу, як електрикою!
— Нема, товаришу, твину! Візьми пляшку! Вип'єш, так не то що з дірками, а голим вулицею підеш!
— А тобі ситцю? Та візьми та випий! В очах у тебе як найкращий ситець буде!
— Ревізійна комісія? Давайте, хлопці, по чарці! Тоді й ревізуватиметься як слід!
І пішло в тому кооперативові все як по маслу. Правління веселе… Ухвалили оце резолюцію:
"Беручи під увагу, що кооперація є єдиний шлях підвищити наш добробут, ухвалюємо:
Ой я п'яна, Та й хилюся".
Дуже хороше село зробилось… І дуже в ньому кооперація поширилася. Не село, а весілля!
Хто ще на такий шлях не став? Поспішайте!
Та тоді на кооперативних вивісках лозунг новий напишемо.
Намалюємо кооперацію, а під нею підпис:
"ОЙ ВИПИЛА, ВИХИЛИЛА!"
ОТАКА МАТИ…
Жила та була собі на селі вдова старенька, а в тої вдови старенької та був собі сип удалець, молодий молодець…
Удова собі жила та й жила, до старості літ дожила, а неписьменності так і не ліквідувала.
— Куди вже нам? Хай молодші…
А хоч і неписьменна та вдова була, а любила, як чоловік їй вичитував було про вшестя, чи про Сарахвима Сарівського, чи про мироточиву голову чудотворную.
Підіпре було вона підборіддя долонею, схилиться й слухає…
Любила вдовиця написане послухати… От ударила революція… Помер старий…
Підріс син-удалець, молодий молодець, і став у сільській Раді за діловода…
Прийде було син-удалець, молодий молодець, додому із справами, сяде за стіл, на палець поплює й папірці різні перегортає…
А стара вдова край столу сидить, пряде прядиво коноплянеє…
— Почитав би ти, синочку, мені про що-небудь про цікаве!.. Як помер старий, ніхто мені вже й не вчитає ніколи, а сама не втну.
— Що ж я вам, мамо, прочитаю? Нема ж у нас ні про вшестя, ні про Сарахвима Сарівського, ні про мироточиву голову чудотворную…
— Нема, синку, нема… Ще старий, царство йому небесне, покурив, як ото бомаги не стало… Так почитай хоч щонебудь… Пишете ж ви там у сільраді, от і мені б почитав, що ви там понаписували…
— Так ми, мамо, протоколи пишемо.
— От би й притиколів тих почитав, а я б таки й послухала…
— Ото які ви, мамо… Ну, слухайте, коли так уже вам забажалося… От вам один протокол:
Слухали: Постановили:
Про те, що вікна в школі Вжити рішучих заходів, повибивані.
— Шибок, значить, синку, в школі катма?
— Ну да, мамо!
— Що ж ви вирішили там?
— Вжити рішучих заходів.
— Іч, як тепер… А помоєму б, отак краще було б: "Повставляти шибки в школі".
— Так то повашому… Ну, слухайте далі:
Слухали: Постановили:
Про культосвітню роботу. Вжити рішучих заходів щодо
поглиблення культосвітньої роботи на селі.
— Іч, як… "Вжити рішучих заходів щодо поглиблення"… Оті мені "рішучі заходи"… Хіба б не можна написати толком, що треба зробити, щоб оту саму, як пак її, справу налагодити?
— Та що ви, мамо, розумієте?
— Так я ж і кажу, що не врозумію, що ви там понаписували.
— А як же ж ви хотіли б?
— А так… Що треба робити, те й напишіть, а не одписуйтеся так, аби одписатися…
— Конкретная ви, мамо, женщина.
— Не знаю, яка вже я там, а пишіть толком, а то слухати не буду…
І одвернулась…
ОБЛІК
Довелося мені побувати (може, думкою, а може, й не думкою) в одній із семирічних шкіл на одній із станцій південних залізниць.
Був вечір якраз того дня, коли кінчався шкільний триместр…
В учительській кімнаті за столом сиділа методична трійка і закінчувала облік шкільної праці.
В кімнаті від підлоги й до одвірок, так аршинів на два з половиною завтовшки лежали облікові картки семи різних форм…
Шкільний сторож, старий залізничник, зігнувшись у три погибелі, власною спиною держав ті картки, щоб, бува, не посунулись і не засипали методичної трійки… Сторож стогнав, кректав і весь час прохав у голови методичної трійки:
— Підсобіть, Іване Семеновичу, бо задавлять!..
Голова повертав до діда стомлене обличчя, дивився на нього благливими очима і кволо кидав:
— Подержте, дєдушка, самі… Ще ж тільки сімсот карток розглянули… 2000 ще залишилось… Кріпіться, голубчику…
Один із членів трійки весь час проказував:
— Сім на дев'ять — сорок вісім! Сім на дев'ять — сорок вісім! Ізане Семеновичу, так же — сорок вісім?
— Сорок вісім! Я прислухався.
— Товариші, кажу, сім на дев'ять — шістдесят три буде! Одпочиньте трішки, а то щось у вас вигляд такий, що не тільки сім на дев'ять, а п'ять на п'ять у вас не вийде… Чого це ви так, хай доля криє?
— Картки облікові переглядаємо! Працю, сказать би, шкільну підсумовуємо на підставі розпорядження Дорожнього методичного бюро від 4.1 — 26 року № 75…
— А хіба тяжко?
— А ви порахуйте самі: триместр має п'ять підтем, на кожну підтему маємо сім карток… Тридцять п'ять, значить, карток на тему (триместр)… Клас має шість ланок, що повинні ці картки разом з учителями заповнювати… Кожний клас, отже, має запевнити (6x35) двісті десять карток протягом одного триместра… А класів — 7 основних та 6 рівнобіжних… Всі класи за триместр пишуть (210x13) дві тисячі сімсот тридцять карток. Оці 2730 карток наприкінці триместра мусимо переглянути ми, методична трійха… Коли покласти на кожну картку одну хвилину, треба для цього сорок п'ять з половиною годин безперервної праці… Це як тільки поверхово переглянути… А як зупинятися та обговорити кожну картку… Як по-вашому?