Іще одно. На Денисовій косі, кажуть, комки щороку збирають щось 40 000 пудів… Підрахуйте, скільки Гальперини можуть перин придбати, бо: "так ми ж народ тьомний". І не забувайте, що для того, щоб тую комку збирати, не треба навіть "світла" особливого: комка собі росте, сама на березі лягає, а ти тільки згрібай та пресуй…
Так навіть і для цього "ми народ тьомний" (трах! трах! трах!).
"БЕЗ ГОЛОСУ ВОВНА"
Щось ізнову з "правдою" непорядок…
Що вона за знак такий, що за тою "правдою" до Харкова почав народ частенько навідуватись?..
З гречкою, чи що, повикошували "правд}'" ту на ланах на широких на українських?
І виходить якась нісенітниця: щоб знайти "правду" на Харківщині, треба їхати аж до Харкова.
Хіба "праЕда" здалеку видніша, чи що?..
На Харківщині, в селі Ковалюхах, одібрали у селянина Соколовського "голос"…
Була людина з "голосом", а потім з ласки райвиборкому "охрипла"… На виборах тепер тільки сипить…
А через віщо його "охрипли"? Сказать, і людина ніби для "голосу" підходяща, а "голосувати" права не має…
Соколовський — бідняк… До шістнадцяти років — наймит… На початку революції — член Київської Ради депутатів. До 1920 року — інструктор Полтавського земвідділу. Хвороба… Тяжка праця… Торік — хліборобство в с. Ковалюхах, на наділеній землі… 1922 року проводить селянство Соколовського в сільраду… Декому з місцевих царків (так пише Соколовський), це не до вподоби, і його позбавляють права голосу. ВУЦВК відновлює його в правах. Біжучого року бідняцькосередняцькі лави висувають кандидатуру Соколовського в сільраду. На перевиборах виступає він і трохи проти гладить РВК, вказуючи на дефекти в роботі…
Через кілька часу нема в Соколовського "голосу"!
Нема…
Тиць сюди, тиць туди — нема. Має Соколовський вовночіску. Чеше вовну… Кустар, одне слово. Так от:
— Експлуататор. Фабрикант.
— Та помилуйте, я сам чешу, з найманої праці не користуюсь!
— Еее!
І нема в Соколовського "голосу"…
І запитує з сумом Соколовський (а за ним і ми):
— Чи всіх вовночосів позбавлено на Вкраїні голосу, чи тільки самого Соколовського?
Як же тепер бути? Раз я схочу чесать вовну, так, значить, бери свій "голос", загортай у папірець, неси до Хорольського РВК і кажи:
— Нате голос. Вовну збираюсь чесати. Так чи ні?
Соколовський має одну конячину… І пишуть:
"Соколовський дає в експлуатацію коня…"
Угу… Це значить, як повезе мене Йосип Явдокимович з роз'їзду до Лиману качки стріляти, так його "голосу" за це слід позбавити.
Експлуатує ж він коня!
Не їздитиму, хай вибирає Йосип Явдокимович раду, бо людина він усіма сторонами хороша… Ходитиму тільки…
Щось воно не те… Десь, щось, когось, комусь, чогось не тогось…
А Соколовський уже просить:
— Якщо на світі нема правди, вибийте з моєї голови міцну віру в силу революційної законності.
Бачите, що виходить?..
Таке, хоч кидай печене й варене та вибивай з голови віру… Давайте краще так робитимемо, щоб віра сама в голову влазила…
Для всіх краще буде…
ЩЕ ПРО ХВОРОБИ ЖИТЛОКООПЕРАЦІЇ
Согласний, товаришочки, согласний, що житлокооперація наша перебуває в статиці, а не в динаміці…
Согласний, товаришочки, согласний, що маса житлокооперативна малоактивна і дуже пасивна.
І з тим, товаришочки, согласний, що правління житлокоопів виконують свої обов'язки показьонному…
Обома руками підписуюсь і я під отаким діагнозом хвороби нашої житлокооперації…
Прааавильно!
Тільки ж дозвольте й мені, на підставі власного досвіду, поділитись з вами й своїми спостереженнями й додати дещицю до синодика житлокооперативних хвороб…
* * *
Дуже тяжка, затяжна й дуже болюча хвороба (просто житлокооперативний рак!) в житлокооперації— це ват е р… Спільний ватер в житлокооперативній квартирі…
Він, ватер, він валить житлову кооперацію, він точить її, як шашель могутнього дуба, рве її на шмаття, пускає їй кров і кидає її, знесилену, на поталу ворогів колективного життя радянського.
Він із тихого, спокійного вихованого члена житлової кооперації робить буйного опозиціонера, крикучого, шипучого, лютого, що потім сам говорить:
— Почуваю, що валю кооперацію! Але не можу! Зрозумійте, що не можу! Я їй говорю:
"Чи довго ви там сидітимете?" А вона мені:
"Сидітиму, — говорить, — до побєдного конца!.. Я вам не качка!"
Я тигрою налітаю на двері й б'ю їх коліньми. Вона в крик:
"Не лякайте женщину в такім положенію!.. Я жінка голови правління!"
"Гражданка, — кричу, — не я вас лякаю, а фізіологія моя вас просить!.. Пустіть, пожалуста!"
Сидить…
Тоді я біжу з дому… Я сварюсь з кондуктором на автобусі, я розштовхую по дорозі публіку… Я… я не можу так!
Я визнаватиму житлокооперацію тільки тоді, коли на кожного члена буде окремий ватер…
* * *
Друга тяжка хвороба житлової кооперації — це к у х н я. Кухня — це житлокооперативна саркома…
— Може б, ви, Маріє Петрівно, не ставили отут своєї каструлі, бо давно вже ж вам сказано, що це місце моє?
— А що вашому тому місцеві зробиться, коли моя на ньому каструля постоїть? Полиняє од того хіба ваше місце?
— Я ще раз прошу вас, Маріє Петрівно, заберіть ви звідси вашу каструлю, і взагалі хай ваш Петька не мочиться в коридорі… За дітьми доглядати треба.
— Я б прохала вас, Катерино Михайлівно, не вчити мене виховувати дітей, бо ще вопрос, хто мочиться…
— Хто мочиться?! Я мочусь?!
— Я не сказала, Катерино Михайлівно, що іменно ви мочитесь, я тільки говорю, що єсть такі, що мочаться.
— Подумаєш — муж бюстгалтер, так я вже й мочусь?!
— Прошу вас, Катерино Михайлівно, мене в ці справи не мішать… Я бухгалтер, це правда, я відповідальний робітник, це правда, але це ще не значить, що жінка всякого шофера може жмакать моє ім'я…
— Ааа?! Так я жінка "всякого шофера"?! …Тррррах!
— За що б'єш?! Ой! 1і!
— Граждане! Та будьте ж сознательні! Граждане!
— Пущай вона, стерва, будеть сознательна! Як у мене чоловік шофер, так я повинна буть сознательна, а як у неї бюстгалтер, так вона ні?!
Я визнаватиму житлобудівництво тільки тоді, коли на кожного члена буде окрема кухня…
* * *
Тяжка хвороба, товаришочки, в житлокооперації ще й ванн а…
— Це хто води у ванну напустив?
— Я напустила! Купаться буду.
— Ви напустили?
— Я напустила!
— Вона води напустила! Бачили?!