КАРНИЙ КОДЕКС
Найголовніші статті кодексу карного суть: конокрадство, копокрадство, рибокрадство, вівцекрадство, курокрадство, бакалієкрадство, бакшокрадство, садкокрадство і взагалі крадство…
Конокрадство карається смертельним боєм… Характерна особливість цієї кари та, що вона накладається колективом, гуртом, скопом.
— Бий і ти!
— Не хочу!
— Бий, бо й тобі те, що тому злодію, буде… Відповідатимемо — так усі!..
І бий, значить…
Кінчається кара здебільшого "вищою мірою соціального захисту":
— На січеники!
На перешкоді цьому артикулові стоїть міліція: не дає бить…
Копокрадство (красти копи)… Обвинувачений стоїть:
— Та я!.. Та я!..
— Клади, іроде!..
— Та я… та я…
— Клади, кажу, копи на воза. Обвинувачений кладе на воза копи.
— Наклав?.. Давай рубель!.. Лягай на воза зверху!..
І цупко притягається обвинувачений рублем… Аж кісточки пищать…
— Гей!.. їдь, ідоле!
Рибокрадство (трусити ятери)… Обвинувачений стоїть.
— Роздягайсь!
— Та я…
— Роздягайсь! Поринай десяток раз підряді Поринає…
— Одягайсь! Додомуі
Цієї кари вживають ранньою весною, коли тільки крига рушила…
Теплої години — другий спосіб: кара веслами або ятерами.
Вівцекрадство. Обвинувачений одягається у нечинені овечі шкури й з оркестром цеберок, чавунів і інших "духових струментів" на рисях проводиться селом.
Бакалієкрадство. Кара, як і попередньому, але замість овечих шкір, обвішується його торбинками, лантухами, пакетами, обмазується дьогтем, обсипається цукром, сіллю, крейдою…
І по селу.
А в цеберки та в чавуни тільки:
— Трам! Трам! Трам!
Курокрадств о… Гине не обвинувачений, а курка, розбита дощенту на голові в обвинуваченого.
Бакшокрадств о… Кавуни, дині. Кара кийком. Іноді вила… Старий спосіб, про який ще циган розповідав.
— Що то, — каже, — сила божа: раз блиснула, а на спині три смуги…
"Блиснув" його дядько виламитрійчатками якраз під час блискавки.
Садкокрадств о… "Солона" кара… Рушниця набивається сіллю й "пужається"… Щемить дуже довго й дуже-таки щемить. Після цього і груші, і яблука дуже солоні…
А взагалі крадство карається здебільшого способами фізичного "впливу".
"ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС"
Об'єкт до суперечок цивільних здебільша ниви й межі… Присуд пишеться найчастіше навильником або лушнею по ребрах у обвинуваченого…
* * *
Забуваються ці "кодекси", вже із моди виходять… Не так часто вже їх ви надибаєте… Проте вони ще й досі є…
І дуже часто вони переплутуються із справжніми судовими радянськими кодексами… Тільки тоді вже "обвинувачений" виступає як позовних, а бувший "суддя", як обвинувачений…
Сидить здебільша бувший "суддя".
ПОШТИ ЩО Й ЗДРЯ…
— Та воно б оце й нічого, та дуже ж таки кепсько, бо земля пошматована…
— А скільки ж у вас землі?
— Та десятин із вісім…
— А як же вона у вас пошматована?
— Та, мабуть, шматків на п'ятнадцять, коли не більше.
— Та невже?
— Та ось навмисне давайте порахую: на плавнях — півдесятини; на пісках біля Псла — четверть; на хуторах — півтори десятини; на материзні — десятина; під горою… за горою… біля дороги… за дорогою… під лісом… за лісом.
Біля… за… під… на… Біля… за… під… на…
— Ну та й що?
— Ну та й те… На осьмину за большак поїдеш — день. Поки сюди та поки туди… А воно верстов вісім… А воно волами… Поки туди — півдня; поки звідти — день… Волочити — день… Косити — день… Возити — день… А воно тільки ж осьмина… Та в другім місці… Та в третім місці. А воно їх у мене п'ятнадцятеро тих місць.
— Так чого ж ви землеустрою не проводите?
— Думали!
— Ну?
— Записалося чоловіка з двісті п'ятдесят!
— Ну?
— А ті не хотять…
— А чого не хотять?
— Та земля не однакова… Там чорноземля, там супісок, там солонці, там суглинок.
— Так що?
— Так якби ж земля вкупі…
— Землеустрій…
— Так земля не однакова…
— А ви знаєте, що нема землі скверної, а є хазяїн скверний?
— Та як же так?
— А так… Правильна сівозміна… Угноєння… Просапні… Пари…
— Так якби ж земля однакова…
— Культурне господарювання…
— Так земля Не вкупі…
— Землеустрій…
— Так земля не однакова…
— Культурне господарювання…
— Так якби земля вкупі…
— Землеустрій…
— Так…
А Дем'ян Федорович сидить, цигарку крутить: — А помоєму, так пошти що й здря ото воно розпатякує. Робили б, та й усе! А то не розуміє, що йому краще, а що йому гірше — й балакає… І сплюнув…
"ТЕМНА НІЧКА-ПЕТРІВОЧКА"
Ех же ж і тюкають темної нічки та й петрівочки. Отак:
— Тюууу.
Так те "тюуу" рве, як пострілом, чорну запаску ночі полтавської, стрічкою мчить поміж кущами, помЬк деревами гаю кучерявого, гонить луками, через Псьол перестрибує, б'є об кручу і, знесилено об кручу вдарившись, знов до гаю повертається і лягає в спориші таким кволим, таким стомленим:
— Тюуууу…
То так темної нічки-петрівочки.
То тоді, коли хата-читальня ставнями зачинена, коли в хаті-читальні миші книжки "читають", а на лаві за столом сидить домовик і політосвітню справу провадить…
Тоді страшно в хаті-читальні…
Тоді, боже борони, навернутися до неї, бо там сидить "сікалялявовахо" — таке страшне, таке волохате, таке чорне, таке таємниче, що "гонить і хлопців, і дівчат от хати-читальні, вигонить їх і з хат, і з комор на колодки, що за церквою"…
А там, на колодках, гармонія грає, там беруться за руки і товчуть спориш молодими ногами, бо не можна не товкти, бо не можна встояти, коли з дворядної летить таке зазнобисте:
Полькипольки Та й кадрелі…
Тоді в хатічитальні й у сельбуді домовик повний хазяїн. Він сидить, розвалившись, на лаві, єхидно хихикає й благословляє темну нічку ще й петрівочку за те, що вона зробила його володарем цієї політосвітньої установи.
Він, домовик, нікого тоді не боїться, ні до чого не прислухається, бо він знає, що ніхто ні в хатучитальню, ні в сельбуд не зазирне ні вдень, ні вночі, бо й удень, і ніччю — щільно ставні там позачиняні…
А темна нічка та й петрівочка цупко село обіймає, до гармонії прислухається, зорями підморгує і реєструє по народних судах "справи про аліменти"…
І коли ляжеш ночі такої на вогку траву під кущем волохатим і вслухаєшся, то чується тобі регіт щасливий, і гармонія чується, і "тюууу", і пісня, і зітхання, і обіцяння, і заприсягання…
— А далі що? — у нічки питаєшся.
— А далі комора, — нічка говорить.