— Але ж усе це я вже бачив уві сні, минулої ночі!
Він упізнав і гайок, у якому ми зупинилися, і обриси крон та просвіти в листі, і колір річкової води, і вежі замку, і пагорки та узвишшя, і далечінь, і нарешті всі подробиці краєвиду, який сьогодні бачив уперше в житті. Обидва ми були ще дітьми, а надто я — адже мені тоді не виповнилося й тринадцяти років; і хоча Луї у свої п'ятнадцять іноді мислив, як геній, у ту пору ні він, ні я не могли брехати один одному навіть у дрібницях — така міцна була наша дружба. Якщо, завдяки могутності свого розуму, Ламбер і передчував значення деяких фактів, він був далекий від того, щоб оцінити їх у повному обсязі; отож спочатку він лише здивувався, та й годі. Я спитав, чи не бував він у Рошамбре в дитинстві. Моє запитання вразило його, але, поміркувавши, він відповів, що ні, не бував. Той випадок,— а таке трапляється уві сні з багатьма людьми,— засвідчив, що вже тоді у Ламбера пробудилися неабиякі здібності, бо на цьому окремому явищі він зумів побудувати цілу систему; озброївшись фрагментом думки, він створив усеосяжну теорію, як зробив колись Кюв'є23 у іншій науковій сфері.
Ми сіли під старим дубовим пеньком. Луї замислився на кілька хвилин, а тоді сказав:
— Якщо цей краєвид не приходив до мене — а таке припущення малоймовірне,— значить, я сам приходив сюди. Якщо ж я був тут у той час, коли спав у себе в алькові, то хіба це не доводить можливість повного відокремлення мого внутрішнього "я" від тіла? Хіба це не свідчить, що дух здатний у якийсь спосіб пересуватися в просторі або що існують духовні явища, подібні до пересування тіла? Ну а якщо мій дух і моє тіло змогли роз'єднатися під час сну, то невже мені не вдасться відокремити їх одне від одного, коли я не сплю? Я не бачу ніякого третього розв'язання між цими двома можливостями. Але ходімо далі, розгляньмо подробиці. Або розглянуті факти відбулися завдяки таємній силі, що приводить у рух іншу істоту, для якої моє тіло править за футляр, бо ж я бачив краєвид, нікуди не виходячи з алькова, а це спростовує безліч систем; або все сталося в якомусь нервовому центрі, де киплять почуття, центрі, назви якого ми ще не знаємо, чи в тому осередді мозку, де утворюються думки. Це останнє припущення породжує досить дивні запитання. Я ходив, я бачив, я чув. Рух не можна мислити поза простором, звук проявляється лише в кутках і на поверхнях, а забарвлення не сприймається без світла. Якщо вночі із заплющеними очима я бачив у собі забарвлені предмети, якщо чув звуки у цілковитій тиші й без тих неодмінних умов, за яких вони утворюються, якщо, перебуваючи в нерухомості, я пересувався в просторі, то, виходить, ми наділені внутрішніми здібностями, незалежними від зовнішніх фізичних законів. Виходить, дух здатний проникнути в матеріальну природу. Чому досі люди так мало замислювалися про явища, з якими ми стикаємося уві сні і які доводять, що людина живе подвійним життям? Хіба це явище не відкриває перед нами нової науки? — додав він, сильно ляснувши себе по лобі.— Та навіть якщо його й не можна покласти в основу нової науки, воно, безперечно, свідчить про наші необмежені можливості і, в усякому разі, доводить, що роз'єднання наших двох "я" — факт, над яким я давно міркую,— відбувається досить часто. Я знайшов нарешті доказ того, що наші приховані чуття переважають чуття зовнішні! Homo duplex!*. Але,— провадив він після паузи, висловлюючи сумнів мимовільним жестом,— можливо, і немає в нас ніяких двох істот? Може, ми просто обдаровані внутрішніми якостями, які можуть удосконалюватись, і, розвиваючи які, ми відкриваємо в собі здатність до активності, прозирання, світобачення, здатність, що про неї ми раніше й не підозрювали? У своїй любові до чудесного, породженій гордістю, ми схильні називати ці явища виплесками нашого другого поетичного "я", бо ми ніколи не розуміли їхньої суті. А так зручно обожествляти незрозуміле! О, повір, я плакав би, коли б довелося попрощатися з цією ілюзією. У мене потреба вірити в роздвоєність нашої природи і в Сведенборгових ангелів. Невже нові знання їх уб'ють? Адже дослідження наших невідомих здібностей вимагає начебто матеріалістичної науки, бо дух використовує, розділяє, оживляє субстанцію, але він не може зруйнувати її.
* Двоїста людина (латин.).
Луї замислився, посмутнів. Можливо, мрії юності здалися йому пелюшками, які скоро доведеться викинути.
— Зір і слух, безперечно, тільки футляри для чудесних інструментів,— сказав він, засміявшись із власного порівняння.
Розмовляючи зі мною про рай і пекло, він мав звичай розглядати природу як її володар; але, вимовляючи ці останні слова, насичені глибоким знанням, він ширяв над краєвидом сміливіше, ніж будь-коли, а чоло Луї, здавалося мені, ось-ось розколеться під натиском його генія; його сили, які я назву духовними, поки немає кращого терміна, так і струменіли крізь органи, призначені для їхнього вияву: очі Ламбера випромінювали мисль, його піднесена рука, його стиснуті тремтячі губи говорили, його палахкотючий погляд метав іскри. Та ось його голова впала на груди, ніби раптом стала надміру важка або знемоглася від надто бурхливого вияву почуттів. Цей хлопчик, цей титан думки похнюпився, потім узяв мою руку і стиснув її в своїй, що змокріла від жару, розпаленого в ньому гарячковим пошуком істини; помовчавши хвилину, він сказав:
— Я стану знаменитим! І ти теж,— швидко додав він.— Ми вдвох створимо хімію людської волі.
Яке шляхетне серце! Я визнавав його вищість, але він усіляко прагнув не дати мені її відчути. Він ділився зі мною скарбами своїх думок, дарував мені якусь частку своїх відкриттів і залишав мені у цілковиту власність мої нікчемні міркування. Завжди лагідний, як любляча жінка, він виявляв свої почуття сором'язливо, з тією душевною делікатністю, яка вносить стільки радості й блаженства в наше життя.
Уже наступного дня він почав писати працю, яку назвав "Трактат про волю". Внаслідок своїх роздумів він часто змінював і план твору, і метод дослідження, але перший поштовх, безперечно, дали йому події того знаменного дня — так відчуття електричного струму, що завжди виникало в Месмера24 при наближенні одного слуги, стало джерелом його відкриттів у магнетизмі, науці, колись захованій у глибині таємничого культу Ізіди, в Дельфійському храмі, у проваллі Трофонія і знову віднайденій цим дивовижним ученим безпосередньо перед Лафатером25, попередником Галля26. Осяяні тим раптовим спалахом, Ламберові ідеї набрали грандіозних пропорцій; спочатку він розібрався в кожній окремій істині, з тих, які сам відкрив, а потім, наче ливарник, сплавив їх у одне ціле. Півроку наполегливо працював Ламбер, аж поки його труди розбуркали цікавість наших товаришів і стали предметом жорстоких глузувань, що призвели до фатальних наслідків. Якось один з наших переслідувачів, котрий неодмінно захотів побачити рукописи, під'юдивши ще кількох мучителів, силоміць видер у нас із рук скриньку, де лежав неоціненний скарб, який ми обидва, і я, і Ламбер, захищали з нечуваною хоробрістю. Скринька була замкнена, і вороги не змогли відкрити її; але під час бою вони спробували її зламати, і ця чорна злість змусила нас підняти розпачливий крик. Кілька товаришів, натхнені духом справедливості, а може, вражені нашою героїчною обороною, радили дати нам спокій, ображаючи нас презирливою жалістю. Але тут, приваблений шумом битви, втрутився отець Огу, зацікавившись, чому виникла колотнеча. Вороги відірвали нас від виконання "пенсумів", і вчитель прийшов захистити своїх рабів. Щоб виправдатися, нападники сказали отцеві Огу про існування рукопису. Грізним голосом вихователь звелів віддати скриньку йому. Якби ми стали чинити опір, він, мабуть, звелів би розбити її, і Ламбер віддав йому ключ. Отець Огу взяв рукопис, погортав його, а тоді сказав, забираючи папери собі: