* І нині, і завжди (латин.).
Уривок
Мій коханий ангеле, який чарівний вечір ми провели учора! Скільки скарбів у твоєму дорогому для мене серці! Отже, твоє кохання так само невичерпне, як і моє? Кожне слово несло мені нові радощі, а кожен погляд робив їх ще глибшими. Спокійний вираз твого обличчя відкривав безмежний обрій для наших думок. Атож, усе було нескінченним, як небо, і ніжним, як його голубінь. Витончені риси твого любого обличчя відбивалися не знаю вже якими чарами у твоїх лагідних рухах, у кожному твоєму жесті. Я добре знав, що ти вся — чарівність, що ти вся — любов, але я не уявляв собі, наскільки розмаїті твої чари. Все поєдналося, щоб розбудити в мені палке жадання, щоб спонукати мене просити першої ласки, в якій жінка завжди відмовляє, безперечно, лише для того, щоб примусити коханого викрасти її в неї. Але ти, дорогоцінна душе мого життя, ти ніколи не знатимеш, скільки ти можеш дати моєму коханню, але даватимеш, можливо, не усвідомлюючи цього сама. Ти правдива, і тому скоряйся тільки своєму серцю. Як твій ніжний голос зливається з лагідною гармонією прозорого повітря і безхмарного неба! Ні пташиного щебету, ні подмуху вітерцю — пустеля і ми! Нерухоме листя навіть не тріпотіло, залите чудовими барвами надвечірнього сонця, в яких поєднувалися світло й тіні. Ти відчула цю небесну поезію — ти, в якій поєдналося стільки почуттів! — і так часто звертала погляд у небо, аби не відповідати мені! Ти, горда і сміхотлива, скромна і деспотична, ти, яка цілком віддаєшся душею і думкою, але уникаєш найцнотливішої ласки! Дорогоцінне кокетство серця! Вони ще бринять у моїх вухах, ще перекочуються там і грають, ці невимовно ніжні, схожі на дитячий лепет слова, які не були ні обіцянками, ні зізнаннями, але залишали коханню осяйні надії, не затьмарені ні страхом, ні тривогами. Який цнотливий спогад на все життя! Як пишно розцвіли квіти, народжені в глибині душі! Вони можуть зав'янути від будь-якої дрібнички, але нині все допомагає їм буяти і розквітати! Так буде завжди, правда ж, моя кохана? Згадавши вранці живі й свіжі почуття, що в ту мить звучали приглушено, я відчув у душі блаженство, яке дало мені зрозуміти, що справжнє кохання — це океан вічних і завжди нових почуттів, у який занурюєшся з дедалі більшою насолодою. Кожен день, кожне слово, кожна ласка, кожен погляд повинні віддати данину колишнім радощам. Атож, серця достатньо благородні, щоб нічого не забувати, повинні з кожним ударом жити всіма минулими втіхами, як і тими, що їх обіцяє майбутнє. Ось про що я колись мріяв, і сьогодні це вже не тільки мрія. Хіба не зустрів я на землі ангела, який дав мені спізнати всі радощі, щоб, можливо, винагородити мене за те, що я витерпів стільки страждань? Ангеле небесний, я вітаю тебе поцілунком.
Я посилаю тобі цей гімн, що вихопився з мого серця, я повинен був проспівати його тобі. Але він надто недосконало висловить мою вдячність і вранішні молитви, що їх моє серце кожного ранку посилає тій, яка переказала мені все євангеліє серця одним божественним словом: "Сподівайся!"
V
О невже, серце моє кохане, невже немає більше перешкод?! І ми вільно належатимемо одне одному щодня, щогодини, щомиті, завжди? І ми зможемо втішатися щастям у всі дні нашого життя, як тепер утішаємося лише крадькома і в рідкі хвилини! Невже справді? Невже наші почуття, такі чисті, такі глибокі, наберуть чарівливої форми незліченних ласк, про які я мріяв? Твоя маленька ніжка роззується для мене, і ти вся будеш моєю! Це щастя убиває мене, пригнічує. Моя голова надто слабка, вона розламується під натиском думок. Я плачу і сміюся, я марю. Кожна втіха, мов розжарена стріла, пронизує мене й обпікає. В моїй уяві ти з'являєшся перед моїм захопленим, затуманеним зором у незліченних і примхливих образах, створених любострастям. Усе наше майбутнє життя ось тут, переді мною, із своїми бурхливими потоками, годинами відпочинку, радощами; воно кипить, розливається, засинає; потім прокидається молодим, свіжим. Я бачу обох нас разом, ми йдемо однією ходою, живемо однією думкою, завжди серце біля серця, розуміючи одне одного, чуючи одне одного, як ото луна підхоплює звуки і повторює їх через простір. Чи можна прожити довго, отак щомиті пожираючи своє життя? Чи не помремо ми у перших своїх обіймах? І що це буде, адже вчора увечері наші душі уже злилися в ніжному поцілунку, який забрав усі наші сили, короткому поцілунку, який став розв'язкою усіх моїх бажань, безсилим виразом стількох молитв, що чаїлися на самому дні мого серця як докори сумління і вихоплювалися з моєї душі тільки під час нашої розлуки? І я, той, хто ховався в кущах живоплоту, щоб підслухати твої кроки, коли ти поверталася в замок, я зможу милуватися тобою скільки захочу, коли ти що-небудь робитимеш, сміятимешся, розважатимешся, розмовлятимеш, ходитимеш! Яка безмежна радість! Ти не знаєш, яку втіху я відчуваю, коли бачу, як ти ходиш туди-сюди! Треба бути чоловіком, щоб збагнути всю глибину цих відчуттів. Мати радіє менше, коли спостерігає, як грається або спить її дитя, ніж радію я, милуючись кожним твоїм рухом. Я кохаю тебе всіма своїми чуттями водночас. Принадність кожного твого жесту щоразу нова для мене. Мені здається, я всі ночі дихав би твоїм диханням, я хотів би проникнути у всі твої справи, бути субстанцією твоїх думок, бути тобою. Нарешті я зможу ніколи з тобою не розлучатись! Жодне людське почуття не потурбує більше нашу любов, нескінченну у своїх перетвореннях і чисту, як усе, що єдине; нашу любов, неозору, як море, неосяжну, як небо! Ти моя! Ти вся цілком належиш мені! Тепер я зможу заглядати у глибінь твоїх очей і бачити там дорогу мені душу, яка то ховається, то з'являється, зможу вгадувати кожне твоє бажання! Моя кохана, послухай, зараз я скажу тобі те, чого досі не зважувався сказати, але в чому сьогодні можу признатися. Я відчував у душі якусь сором'язливість, що не давала мені повністю виразити свої почуття, і я намагався убрати їх у форму думок. Але тепер я хотів би оголити своє серце, сказати тобі про те, якими палкими були мої мрії, як бурхливо кипіло шанолюбство моїх почуттів, роздратованих самотою, в якій я жив, завжди розпалених сподіванням щастя і розбуджених тобою, такою досконалою у своїх формах, такою привабливою в манерах! Та хіба можна висловити, як хвилююся я в передчутті невідомого блаженства, що його дає володіння коханою жінкою, коли дві душі, поєднані коханням, зливаються в безумному пориві! Знай же, моя Поліно, я годинами перебував у заціпенінні, породженому силою твоїх палких жадань, поринаючи у відчуття незнаної ласки, як падають у бездонну прірву. В такі хвилини усе моє життя, мої думки, мої сили плавилися й зливалися в те, що я називаю жаданням, бо не знаходжу слів, якими міг би виразити це п'янке марення почуттів. Тепер я можу тобі признатися, що в той день, коли я, виявивши жалюгідну розважливість, яка змусила тебе засумніватися в моєму коханні, відмовитися взяти твою руку, простягнуту мені таким чарівним рухом, я був під владою одного з тих нападів божевілля, коли чоловік здатний на вбивство, щоб оволодіти коханою жінкою. Атож, коли б я відчув ніжний потиск, який ти мені запропонувала, так само виразно, як відлунював у моєму серці твій голос, я не знаю, куди привело б мене шаленство моїх жадань. Але я можу мовчати і довго страждати. Навіщо говорити про ці печалі, коли мої марення скоро стануть дійсністю? Отже, тепер мені буде дозволено перетворити наше життя на безперервну ласку! Люба моя, кохана, бувають такі відблиски на твоїх чорних косах, що я годинами із слізьми на очах милувався б тобою, дорогоцінний мій скарбе, якби ти не казала мені, відвертаючись: "Годі! Мені ж соромно!" Отже, завтра про наше кохання стане відомо всім! О Поліно, серце моє стискається, коли я думаю про те, що треба буде знести погляди сторонніх, цікавість юрби. Поїдьмо у Вільнуа, житимемо далеко від усього. Я хотів би, щоб жодне створіння з людським обличчям не заходило до святилища, де ти станеш моєю; я навіть хотів би, щоб після нас воно не існувало, щоб було зруйноване. Атож, я хотів би сховати від усього живого в природі щастя, яке можемо зрозуміти, відчути тільки ми двоє, щастя, таке незглибиме, що я кидаюсь у нього, аби померти — бо це безодня. Не лякайся сліз, які зросили мого листа — це сльози радості. Моє єдине щастя, отже, ми ніколи більше не розлучимося!"