— Стюарде, йдіть униз і спакуйте мою постіль, — звелів той. — За решту я сам подбаю.
— Ідіть к бісовій матері, містере Нішіканто, і свою решту можете взяти із собою, — незворушно відмовив Доутрі й одразу, обернувшись до Старого Моряка, сказав шанобливо й заспокійливо: — Подержіть ще Кілені, сер. Я піду поскладаю ваші речі. Що б ви хотіли насамперед забрати?
Услід за ними спустився вниз і містер Джексон. Саме як усі п’ятеро в тривозі й поспіху складали що вартніше та необхідніше, кит ударив знов. Удар заскочив їх несподівано, і вони всі попадали на лівий борт. Із Нішікантиної каюти почулися зойки та прокльони: він бехнувся ребрами об край койки. Але його голос перекрили грюкіт і тріск на палубі.
— На цурпалки потрощить, — сказав капітан Доун, коли все стихло і він непевними ногами вже брався трапом нагору, притискаючи до грудей хронометра.
Віддавши його до рук одному матросові, він повернувся униз і вдвох зі стюардом виніс свою скриньку з речами. Потім допоміг стюардові винести скриньку Старого Моряка. Далі, вони обидва спустилися до комори під кают-компанією й стали передавати нагору, у руки знепокоєних матросів, харчові припаси — ящики з рибними та м’ясними консервами, мармеладом, сухарями, маслом, згущеним молоком і всілякими висушеними, концентрованими, стерилізованими продуктами в бляшанках, що ними в наш час живляться мореплавці.
Доутрі з капітаном піднялись на палубу і, звівши очі вгору, не побачили стеньг на гроті і бізань-щоглах. Грот-стеньга вже лежала впоперек розтрощеного люка до мисливського кубрика, а бізань-стеньга, простромивши бізань, зависла сторчма в дебелій парусині й розгойдувалася з борта на борт разом із вітрилом.
Поки матка, що так люто помщалася за своє горе, відпливала для розгону далі, вся команда "Мері Тернер" зібралась біля шлюпки, вивішеної за борт і готової до спуску на воду. На палу
бі громадились ящики з харчами, барильця з питною водою, матроські скриньки та торби. Видно було, що всього того припасу, збіжжя та людей забагато на один човен.
— Матроси нам потрібні — вони можуть гребти, — сказав Нішіканта.
— Але чи потрібні нам ви? — похмуро спитав Грімшо. — Така туша забагато місця займе, та й тварюка з вас велика.
— Мабуть, таки потрібен, — відказав лихвар, розстебнув сорочку так рвучко, що аж ґудзики повідлітали, й показав автоматичного кольта сорок четвертого калібру, почепленого в кобурі під лівою пахвою, колодочкою вперед, щоб можна було вмить вихопити правою рукою. — Мабуть, буду потрібен. Але зайвих ми не візьмемо.
— Як вам завгодно, — відповів фермер саркастично, однак рука його мимоволі стислась, ніби він душив когось за горло. —
Та й як харчів не стане, ви можете придатись — вагою, звісно, а не смаком. Але хто ж тут, по-вашому, зайвий? Чорношкірий? У нього-бо нема пістолета.
Та ці гречності перервав новий удар у корму, що строщив стерно.
— Скільки води? — спитав капітан помічника.
— Три фути, сер. Щойно міряв, — відповів той. — Я гадаю, сер, краще потроху вантажити човен. А як ударить знов, відразу спустити на воду, скинути решту припасу, посідати й швиденько відпливти.
Капітан кивнув головою.
— Доведеться поквапитись, — сказав він. — Будьте всі напоготові. Стюарде, ви стрибнете в човен перший, а я подам вам хронометра.
Нішіканта войовниче насунувся на капітана величезним черевом, розгорнув сорочку й виставив пістолета.
— Нас забагато на один човен, і стюард з нами не попливе. Чуєте, що я сказав? Затямте собі: стюард із нами не попливе.
Капітан спокійно подивився на великого кольта, а в уяві виразно побачив свій сан-франциський прибутковий будинок. Він знизав плечима.
— Шлюпка так чи так буде перевантажена всім оцим мотлохом. Добирайте собі товариство, як вам завгодно, але пам’ятайте, що довести її до землі зумію тільки я, отож якщо хочете ще коли побачити свої позичкові каси, то будьте зі мною обережніші. Стюарде!
Доутрі підійшов.
— Для вас, на жаль, у цій шлюпці місця не буде. І ще для двох-трьох.
— Слава богу, — зрадів Доутрі. — А то я вже боявся, що ви захочете взяти мене із собою, сер… Квеку, ти бери мій бебехи, тягай до другий шлюпка.
Квек заходився переносити клунки, а помічник востаннє зміряв рівень води в трюмі, доповів, що там три з половиною фути, і матроси почали складати в шлюпку за бортом що легше.
Один матрос, худорлявий, стрункий і сильний молодий швед, шести футів на зріст, вислоплечий, з блідо-голубими очима, білим лицем і лляним чубом, став помагати Квекові.
— Сюди, Великий Джоне — гукнув до нього помічник. — Твоя шлюпка оця. Помагай тут.
Високий скандинав зніяковіло осміхнувся й пояснив, затинаючись:
— Я… мабуть, попливу… зі стюардом.
— Нехай, нам легше буде, — вирішив Нішіканта. — Ще хто піде туди?
— Авжеж, — глузливо кинув йому в обличчя Доутрі. — Я гадаю, решта пива піде в мою шлюпку. Чи ви, може, заперечуєте?
— Та я вас!.. — заверещав Нішіканта, вдаючи розлюченого.
— Ти мене й пальцем не насмієш торкнути, кровопивце поганий, — відрубав Доутрі. — їх ти залякав, але я тебе не боюся! Краще ти мене стережись. Великий Джоне! Тягни в ту шлюпку оцей ящик пива й оті пів’ящика… Ну, спробуй тільки перечити, Нішіканто!
Єврей не насмів перечити й не знав, як йому повестися; його порятував із того збентеження крик:
— Ось вона знову!
Усі кинулися хапатися хто за що. Новий удар строщив ще кілька шпангоутів, і "Мері Тернер" важко хитнулася з борту на борт.
— Спускай! Хутко!
Капітанового наказа виконано вмить. Спущена з правого борту шлюпка загойдалася на воді, і в неї посипалася решта речей та припасу.
— Давайте вже поможу; сер, бо вам треба поспішати, — сказав Доутрі, взяв із рук у капітана хронометра й став напоготові, щоб передати його капітанові, щойно той зійде в шлюпку.
— Ходіть, Грінліфе, — покликав Грімшо Старого Моряка.
— Ні, щиро вам дякую, сер, — відповів той. — У другому човні, мабуть, просторіше буде.
— Кухар потрібен нам! — гукнув Нішіканта з корми шлюпки. — Іди сюди, жовтопика мавпо! Стрибай!
Невеличкий, старий, зморшкуватий китаєць видимо завагався — у який же човен йому сісти. Він поглядав то на гладкого лихваря з пістолетом, то на Квека й Доутрі з їхньою проказою й зважував, що страшніше, та ще прикидав, котрий човен безпечніший.