Цілком зрозуміло, що свідчення Аркадія Аполлоновича, інтелігентної та культурної людини, що була свідком неподобного сеансу, свідка кваліфікованого й тямущого, який чудово змалював і самого таємничого мага в масці й двох його помічників-негідників, який чудово запам’ятав, що прізвище мага саме Воланд, — значно посунули слідство вперед. Порівняння ж свідчень Аркадія Аполлоновича зі свідченнями інших, серед яких були деякі дами, що зазнали наруги після сеансу (та, в бузковій білизні, що так вразила Римського, і, на жаль, ще багато інших), і кур’єр Карпов, якого посилали у квартиру № 50 на Садову вулицю, — власне, відразу визначило те місце, де слід шукати винуватця всіх цих подій.
У квартирі № 50 побували, і не раз, і не лише оглядали її надзвичайно ретельно, але й вистукували стіни в ній, перевіряли димоходи від камінів, шукали криївок. Однак усі ці заходи жодних наслідків не дали, і в жоден з приїздів на квартиру в ній нікого виявити не змогли, хоча цілком очевидно було, що в квартирі хтось є, попри те, що всі особи, які в той чи інший спосіб мали відповідати за перебування в Москві чужоземних артистів, рішуче і категорично твердили, що жодного чорного мага Воланда в Москві немає і бути не може.
Зовсім ніде він не реєструвався, без чого неможливе його прибуття, нікому не показував свого паспорта чи будь-яких інших паперів, контрактів і угод, і ніхто про нього нічогісінько не чув! Завідувач програмного відділення видовищної комісії Китайцев клявся і божився, що жодної програми вистави ніякого Воланда щезлий Стьопа Лиходєєв йому на затвердження не присилав і нічого про прибуття такого Воланда Китайцеву не телефонував. Так що йому, Китайцеву, цілком незрозуміло і невідомо, яким чином у Вар’єте Стьопа міг допустити подібний сеанс. Коли ж казали, що Аркадій Аполлонович на власні очі бачив цього мага на сцені, Китайцев тільки розводив руками і закочував до неба очі. А вже по очах Китайцева можна було бачити і сміливо казати, що він чистий, як кришталь.
Той самий Прохор Петрович, голова центральної видовищної комісії...
До речі: він повернувся у свій костюм негайно після того, як міліція увійшла в його кабінет, на шалену радість Анни Річардівни та на великий подив міліції, що її даремно розтурбували. Ще раз до речі: повернувшись на своє місце, у свій сірий у смужку костюм, Прохор Петрович цілком схвалив усі резолюції, які костюм накладав під час його нетривалої відсутності.
...так ось, цей самий Прохор Петрович якнайрішучіше нічого не знав про жодного Воланда.
Заходило, воля ваша, щось несосвітенне: тисячі глядачів, усі службовці Вар’єте, врешті Семплеяров Аркадій Аполлонович, найосвіченіша людина, бачили цього мага, так само як і триклятих його асистентів, а водночас будь-де відшукати його ніяк не можна. Що ж, дозвольте запитати, він крізь землю провалився, чи що, після свого бридкого сеансу, або ж, як твердять декотрі, зовсім не приїздив до Москви? Але якщо стати на першому, то без сумніву, що, провалюючись, він прихопив із собою весь провід адміністрації Вар’єте, а якщо на другому, то чи не випливає, що сама адміністрація горезвісного театру, вчинивши попередньо якесь неподобство (згадайте-но лишень розбиту шибку в кабінеті й поведінку Бубнового Туза!) без сліду втекла з Москви.
Треба віддати належне тому, хто очолював слідство. Щезлого Римського розшукали на диво швидко. Варто було тільки зіставити поведінку Бубнового Туза на таксомоторній стоянці біля кінематографа з деякими датами часу, як-то, коли закінчився сеанс і коли саме міг зникнути Римський, щоб негайно дати телеграму в Ленінград. Через годину надійшла відповідь (надвечір у п’ятницю), що Римського виявлено в номері чотириста дванадцятому готелю "Асторія", на четвертому поверсі, поряд з номером, де зупинився завідувач репертуару одного з московських театрів, який гастролював на той час у Ленінграді, в тому самому номері, де, як відомо, сіро-блакитні меблі з золотом і чудові ванні апартаменти.
Римського виявили в шафі для одягу чотириста дванадцятого номера "Асторії", куди він сам заховався, його негайно арештували і допитали в Ленінграді ж. Після цього в Москву надійшла телеграма з повідомленням про те, що фіндиректор Вар’єте перебуває у нестямі, що на запитання він путніх відповідей не дає чи то не бажає давати і просить лише про одне, щоб його заховали в броньовану камеру і надали йому озброєну охорону. З Москви телеграмою було наказано Римського під охороною приставити & Москву, внаслідок чого Римський у п’ятницю ввечері таки виїхав під такою охороною вечірнім потягом.
Надвечір у п’ятницю ж віднайшли і слід Лиходєєва. В усі міста було розіслано телеграми-запити про Лиходєєва, і от з Ялти надійшла відповідь, що Лиходєєв перебував у Ялті, але вилетів аеропланом у Москву.
Лише на слід Варенухи не пощастило натрапити. Відомий геть-чисто всенькій Москві славетний театральний адміністратор як у воду впав.
Тим часом довелося морочитися з пригодами і в інших місцях Москви, поза театром Вар’єте. Довелося з’ясовувати дивовижний випадок зі службовцями, що співали "Море славетне" (до речі: професор Стравінський зміг їх повернути до нормального стану протягом двох годин, роблячи їм якісь підшкірні впорскування), з особами, які подавали іншим особам або установам замість грошей казна-що, а також з особами, які потерпіли від цього.
Зрозуміло, що найнеприємнішим, найскладнішим і найтаємничішим з усіх цих випадків був випадок викрадення голови покійного літератора Берліоза просто з труни в грибоєдовській залі, доконане серед білого дня.
Дванадцятеро людей здійснювали слідство, нанизуючи, як на спицю, окаянні петлі цієї головокрутної справи, які розсипалися по всій Москві.
Один зі слідчих над’їхав у клініку Стравінського і насамперед попрохав надати йому реєстр тих осіб, котрих було приміщено в клініці протягом останніх трьох днів. Таким чином, було віднайдено Никанора Івановича Босого і бідолашного конферансьє, якому відривали голову. Ними, проте, цікавилися мало. Тепер уже легко було констатувати, що обоє вони стали жертвами тієї самої ватаги, очолюваної цим таємничим магом. Але ось Іван Миколайович Бездомний слідчого зацікавив надзвичайно.