По цім пирі, який після наших поглядів про гостинність, не був зівсім величавий,— мусів рабін при-нимати інтересентів, давати ради і благословити.
Над вечером рабін від'їхав, а доперва тоді Етля зважилась вилізти з конопель і піти в хату. Вона бу-лаб і з голоду вмерла, а другий раз рабінови не показалася. Наймичка Ханя піднесла їй тайком дещо перекусити.
Рифка побачивши її стала на неї сварити, лаяти, та штовхати по жидівськи кулаками. Аж батько у це вмішався і оборонив дівчину від стусанів. Етля каже крізь сльози:
Ви справді хочете мене видавати за цього шім-панса в атласах?
Вус гайст шімпанс? — питає Рифка мала-меда.
— Ех вайс ништ. Епис гройс мис дус зан (певно щось великого).
Етля від разу перестала плакати, бо її страшно смішно стало.
— Шімпанс це є така малпа,— каже сміючись із свого дотепу,— малпи є ріжні, але цей ваш цадик на шімпанса похожий...
Маламед цим дуже обурився. Рифка вайкала і ломила руки, а Етля ще дуще сміялася.
Рифка товкла їй перед носом кулаком об кулак:
Ти виродна дочко, ти мене в могилу заженеш, ти стягнеш на нашу голову Боже прокляття... ти...
Штіль! — крикнув Хаім поморщивши брови, і вийшов з хати.
Маламед бачив, що буде мати богато праці з цьою упірною мов коза, шикси... А ця наука мала трівати цілий рік.
І так справді було. Етля начеб нарочно хотіла цей речинець проволочи і вчилася не радо. Повтаряла за маламедом слова наслідуючи його співучу інтонацію, з чого хотілось їй дуже сміятися, але при цім думала об чім иншім і нічого її голови триматися не хотіло. А як лише наука скінчилася, вона пряталася у який затишний куток, найкраще в огороді в коноплі, або між фасолю і читала Шілєра, Лєсінга, Гайне. Це розумієся були книжки єретицькі, заборонені і з ними мусіла вона скрива-тися. Усі книжки, які собі привезла зі Львова, вона сховала у одної своєї товаришки в місті і брала по одній до дому.
Наука, за яку її тепер заставили, мала так довго тревати, доки вчений маламед, а за ним і рабін з міста не скажуть, що вона вже настільки знає, що може стати достойною жінкою цадика Мозеса Зільберштока, сина Арона, сина Авраама і т. д., хто зна чи не з коліна Лєві.
При такій роботі застав її того четверга Андрій, коли хотів продати її батькови пшеницю і три штуки рогатої худоби. Андрій пустився виходити до сіней, як стрінувся з Хаімом на порозі. По привитанню приступили зараз до діла. Хаім сказав, що завтра пришле до Заріча свого шітера (спільника) і він купить худобу, а гроші — то Хаім заплатить на другий четвер, як Андрій туди переїздити-ме до міста. Згодилися і за пшеницю. На прикінці розмови Андрій хоч як спішився, не втерпів, щоб не спитати, хто є ця панна в другій кімнаті і чого вона так співає:
— Це моя найстарша дочка Етля. Ви її певно не памятаєте, як вона перед кількома роками тут жила. Вчилася кілька літ у Львові, а тепер вернула до дому, бо засватана за рабіна.
Це сказав Хаім з гордістю в голосі начеб хотів сказати: у нас бачите так, ми не Що будь...
Дай Боже в добрий час,— каже Андрій,— та що вона там так виспівує з цим старим жидом?
Вона не співає, а вчиться з ученим маламе-дом, якого я нарошно для неї спровадив...
Та кажете, що вона кілька літ у школі у Львові вчилася...
Це що иншого. Вона там вчилася науки світської, а не вчилася того, що треба знати жінці рабіна. Такою не може бути перша ліпша жидівка, то мусить бути раритна дівчина... цімес.
З цього впаде на вас велика честь. Це либонь у жидів більше значить, чим у нас, як вийде дівчина за попа заміж...
Що то піп? — обзивається Рифка, яка вийшла і цій розмові прислухувалася — галех, тай тільки, а у нас такий рабін це свята особа.
Ну помагай Біг! Та я, пане Хаім, мав до вас ще одно діло... Чи не моглиби ви мені виміняти якої доброї пшениці на насіння? Я бачив у корницького пана пшеницю американку і такої я хотівби собі роздобути. Я сам до його за цим йти не хочу, не хочу кланятись, а ви з ним торгуєте.
Добре, що ми зговорилися. Я матиму на другий тиждень пшеницю від корнецького пана, бо я там купив пятьдесять кірців і охотно вам проміняю на вагу кілько схочете. Чого би я для вас, пане Гороць-кий, не зробив? Ще поживем, то не оден інтерес з собою зробимо. Пшениця так якби вже у вас була...
Е! ще ні,— каже Андрій,— я сам сюди привезу свої чотири кірці і заберу собі від вас тамту.
Хаіма закликали зараз до гостей, він попрощався на борзі з Андрієм і пішов оставляючи його самого, бо Рифка ще перед цим вийшла. Андрій не втерпів, щоб ще раз не подивитись через відхилені двері на Етлю. І так на неї задивився, і так стояв довший час, аж в сінех зробився якийсь рух і він зараз вийшов. Цілу дорогу до Заріча стояв йому перед очима образ Етлі. Такої чудової краси він ще з роду не бачив.
В дома застав жінку в кухни при печі, як варила вечерю. Його обступили діти. Він став вибирати з ко-шіля гостинці і став роздавати дітям. Кожньому щось дісталося. Діти повиходили зараз до сіней. Для Зо-сі купив гарну хустку на голову.
— На тобі, Зосю, гостинця.
Вона поглянула з підлібя на хустку.
— Покладь на стіл, бо у мене мокрі руки... А що? хустка мусить бути якась не мудра, коли жадній з твоїх коханок не подобалася, тай мені її приносиш...
Андрія мов кропивою по лици спарив.
Жінко! ти знов зачинаєш?
Зачинаю, бо ти ще не скінчив і, мимо твойого
запевнювання, робиш своє далі.
Ти небого такого довоюєшся, що відтак гірко будеш жалувати.
Що? може вже візьмешся до кія? зачинай, чого відкладати? Ось на! бери за мою сиву косу і бий... Вона зсунула хустку з голови і наставила до його голову.
Андрій скипів ще душе. Хустку, яку держав ще в руці, порвав на куски і шпурнув в огонь. Відтак зняв з себе капоту, повісив на кілку в світлиці і пішов на оборіг спати. Вечері відрікся.
— Ні, я так далі не видержу. Вона у відьму перекидається... Чорт її опанував... Чого від мене хоче?
В цій хвилі станув йому знова перед очі образ гарної Етлі. З цим образом та усмішкою на устах він заснув.
Другої днини рано прийшов до його Хаімів шітеф, оглянув худобу, згодився за ціну і пігнав з собою.
Відтак став Андрій переглядати привезені від Миколи книжки. Одна з них найбільше його зацікавила, бо була навіть з ілюстраціями. Писалося у ній про Америку, від цього часу, як її відкрив Хрістоф Колюмб, що там виробляли Іспанці, як вона дісталася Англійцям, як відтак Американці по визвольній війні прогнали англійський уряд та завели свої порядки, як тамтуди в послідних літах став напливати народ та заселювати великі пусті простори...