— Кармен Сільва писала новели,— перебив його репортер. Але Нісон Швальб не розгубився і провадив далі:
— Але ж вона розуміється й на драмах. Ну, то наш Лео з'явився до неї, прочитав кілька монологів. Королева була так захоплена, що своїм коштом віддала його вчитися у найбільші румунські театри. Але юний Рафалеско завжди прагнув до єврейської сцени. "Я,— казав він,— син єврейського народу і мушу,— сказав він,— служити своєму народові, а не кому іншому". Одного чудового ранку він подався з єврейською мандрівною трупою, що блукала тоді по Румунії з міста до міста. Директором тієї трупи був відомий актор і високовчений драматург Гольцман, знаменитий автор славнозвісного твору "Уріель Акоста"...
Тут репортер мусив його знову спинити:
— Пробачте мені, містер Швальб, автор "Уріеля Ако-сти" не Гольцман, а Карл Гуцков.
Однак Нісон Швальб не з тих, хто розгублюється:
— Я знаю, що автор Карл Гуцков. Я маю на увазі перекладача на єврейську мову.
— Прошу тисячу разів пробачити,— ще раз перебив йому мову впертий репортер.— Перекладач "Уріеля Ако-сти" не Гольцман, а Йозеф Лернер.
Нісона Швальба важко було збити з пантелику:
— Знаю, що Лернер. Лернер був перший перекладач. Але Гольцман не був задоволений цим перекладом, він одного разу просидів цілу ніч і переклав усю п'єсу знову, спеціально для Рафалеска, йому це дуже добре вдалося. Ніхто ще так не перекладав "Уріеля Акосту", як Гольцман, і ніхто ще не виконував цю роль так, як Рафалеско. Це ви можете зрозуміти з такого факту. У Відні одного разу нобачив Рафалеска в ролі Уріеля Акости Зоненталь, великий Зоненталь. Він розплакався, як мала дитина, і сказав, що годі — більше він ніколи не гратиме цієї ролі! І що ви думаєте? Він додержав слова: до самої смерті більше не грав, щоб я так мав чуже добро.
Американські репортери не з лякливих дітей. Вони знають, що таке блеф. Вони тільки прикрасили трохи все, що почули від Нісона Швальба, тобто дещо вони відкинули, дещо додали, і вийшла дивовижна біографія.
Наступного дня Рафалеско розгорнув газету й прочитав свою біографію з таким кричущим заголовком:
"НОВА ЗІРКА НА ЄВРЕЙСЬКІЙ СЦЕНІ!
КАРМЕН СІЛЬВА ЗАХОПЛЕНАІ КОРОЛЕВА КОРОНУЄ ЮНУ ЗІРКУ/
ЗОНЕНТАЛЬ ЛЛЄ СЛЬОЗИ/"
На нашого юного героя напав такий сміх, що його насилу заспокоїли.
Розділ 32 У "КІБЕЦАРНІ"
"Кібец" * — це єврейсько-американське слово, створене на американському грунті в колах єврейської преси та єврейського театру.
Щоб перекласти це слово нашою мовою, я мушу вдатися до цілого ряду слів та понять і спробую це пояснити так:
Займатися "кібецом" означає: обмінюватися ущипливими словами, розпускати плітки, лихословити про людину в її присутності, в'їдатися в печінки, залазити з брудними чобітьми іншому в тельбухи, допекти до живої душі, морочити голову, вціляти в самісіньке око, сипати солі на рани, висотувати жили, патрати кишки, здирати шкіру, жерцем пожирати, доводити до сказу, вбивати ласкавими словами, заганяти живцем у могилу, цілуючи, труїти скаженою слиною. О, наша мова, хвалити бога, досить багата. Погано лише те, що всі ці поняття, зібрані докупи, не відтворюють цілком... одного-єдиного слова "кібец", яке тільки на дуже своєрідному американському грунті могло зрости й розквітнути. А коли так, то я боюсь, що мені важко буде перекласти й пояснити вам, що таке "кібе-царня".
"Кібецарня" — це такий клуб чи кафе в дев'ятому районі Нью-Йорка, куди збираються певні кола інтелігенції, що мають діло з літературою, театром і політикою.
Це переважно люди різних таборів і всіляких партій, здебільшого — противники, часто-густо — конкуренти й майже всі без винятку — запеклі вороги. Не тільки смертельні вороги, які ненавидять один одного, вони не можуть дивитися, ба навіть слухати прізвища одне одного. Ні. Це такі запеклі вороги, що коли б хтось із них, наприклад, віддав богові душу, інший пішов би навприсядки коло його могили.
У певний час збираються ці люди в "кібецарні", сідають кожний на певному місці біля свого столика, оточені своїми прибічниками та однодумцями. Кожен замовляє собі що-небудь, закурює сигару, і починається "кібец", тобто починають нібито в доброму гуморі обмінюватися — від столика до столика — компліментами, ущипливими слівцями, жартами, дотепами та плітками, теревенять, перетирають один одного на зубах, піддають надто гострій і перебільшеній критиці, мимохіть наступають один одному на найболючіший мозоль, з насолодою спостерігаючи при цьому, як противник кривиться, міниться на виду, сіпається, мало не дістає апоплексію. І це все робиться жартома, з люб'язною усмішкою або з гучним реготом.
"Кібецарня" — це своєрідне пекло, де люди смажаться на повільному вогні. Це своєрідна парня, де один одного шмагають віником. Тут, у "кібецарні", впадають у крайності, фабрикуються думки й репутації, стверджуються кар'єри письменників, акторів та митців. "Кібецарня" висловлює свою першу прихильну чи негативну думку коротко й гостро. "Кібецарня" ухвалює свій вирок — пан чи пропав. Вона ставить штемпель: "ол райт" або "під три чорти".
Тепер, коли ви вже знаєте, що таке "кібецарня", запрошуємо вас зайти туди разом з нами на деякий час.
Було це перед обіднім часом, тоді, коли друге в світі місто найбільше вирує: всі захоплені ділами, всі галасують, метушаться, купують, гендлюють, кудись поспішають. Одно слово, це киплячий казан.
Незважаючи на те, що ділове життя міста саме кипіло, в "кібецарні" було повно. Коло всіх столиків сиділи впритул, так що голці ніде було впасти. Синюватий дим завис у повітрі — хоч ножем його протинай. Усі гомоніли, торохтіли, плескали язиками. Коротше кажучи, присутні завзято займалися "кібецом".
Біля одного столика сиділи три особи. Вони пили пиво і так захопились розмовою, що нічого не чули, хоч саме в цю хвилину їх персони були центром загальної уваги й найгостріших кпин. Ці троє безперестанку просторікували, розповідали всякі нісенітниці, вихвалялися один перед одним і брехали, не моргнувши оком. З тих трьох, що перевіряли один одного в брехні, двоє — наші добрі знайомі ще з старого світу, з Лондона.
То були вони, наші найкращі приятелі містер Кламер і Нісон Швальб. Тепер лишається нам ще познайомитися з третьою особою. Це вже не лондонець, а справжній американець. Американця можна впізнати за версту. Зовсім інший вигляд, інша вимова, інші манери, інше поводження. Наскільки англієць засмучений, сповнений спліну й меланхолії, настільки американець жвавий, веселий янкі з розумним гострим поглядом, вільними приємними манерами, з чужими, але золотими зубами.