Праця йде скоро. Москалі копають, як у гарячці. Раді, що не погибли, як їх товариші.
Ще кілька ударів джагана і дзвінкий луск розлягається під землею — залізні двері. Скоро відгребують решту землі і пробують їх відчинити.
"Мотре Василівно! — гукає Чечель.— Є ви там? відчиняйте!"
"Нема ключів",— відповідає Мотря.
"Кажіть — виважити двері!"
Виважили, і на Чечеля повіяло свіжим повітрям.
* * *
"Ви ще й полонених привели?" — запитує Мотря, побачивши москалів.
"До роботи здадуться",— відповідає Чечель. Каже їм зав'язати очі й відвести туди, де козаки й міщани пильно біля валів працюють. Він знає, що москалі підкопу не залишать. Якщо вони ще раз спробують висадити замок, так раніше вилетять самі. Якраз там, де застукав москалів, значиться, не під мурами замку, а під валом, закопує бочівку пороху і рівцем попід землю проводить льонт поза залізні двері. Решту підкопу каже завалити землею і перед залізними дверми ставити мур. "Скоро, скоро!"
І принаглювати не треба. Знають в чім діло.
Скінчена праця, відходять. В потайнику залишається варта. Вартові дістають наказ пильно наслухувати. Як почують глухі удари під землею, негайно запалити льонт.
Таким чином небезпека для Батурина на якийсь час відсунена.
Чечель скріплює варти на тій частині замкових мурів. Каже, щоб пильно стежили, чи москалі не пішлють до підкопу нових людей. Бо й це можливе, хоч не дуже правдоподібне. Або догадаються, що сталося, або погадають собі, що земля обірвалася і засипала копачів. Так чи інакше — не вдалася проба, і на тім самім місці вдруге її робити не треба, тим більше, що наближається ранок.
Сіріє...
ГРЕЦЬ
Настав осінній, мрячний ранок. За якоюсь густою і мокрою занавісою готовилося щось невідоме — як у театрі.
За Сеймом чути було придавлений гул і гамір. Тисячі людей суєтилися. Іржали коні і скрипіли вози.
Деколи полями пролітав гук пострілу, відгомоном відбився від мурів замку і ніби прилипав до них. Може, московські вістові знаки давали, що нові скріплення надходять, а може, офіцер карав на місці непослушного солдата: Ще, ще, і — тихо. Імла.
Деколи з-поза тієї занавіси висуваються люди, піші й кінні. Наближаються до ріки. Напувають коней, снуються вздовж берегів, під'їздять до мостів.
Батуринці пильно стежили за кожним рухом ворога. Не лиш ті, що на вартах стояли, але й міщаци. Як побачили щось замітне, давали Чечелеві знати.
Годі було провірити всі вісті, бо "в страху великі очі". Люди бачили й те, чого не було. Верболозові корчі брали за відділи ворожі, котрі окружують город, шум ріки—за тупіт надходячого війська.
Диякон невтомно ходив по місту, і де тільки появлялася його висока стать— збиралися люди, особливо жінки й діти. Потішав їх то словами зі Святого Письма, то жартами.
"Що чувати?" — питалися його.
"Питаєте рибу, що чувати в полі,— відповідав.— Хіба ж я полковник? Я звичайний диякон. Буде, що Бог дасть. Чого турбуватися?"
Залунали постріли. Народ збентежився. Втікали і диякона тягнули за собою.
"Лишіть. Без Божої волі волос мені з голови не впаде, а як Бог схоче, то мене куля і в церкві знайде".
Сердюки на замок бігли. Народ до них. "Де стріляли? Хто почав? Наші, чи ворог?"
Москаль під охороною ночі переправився через Сейм і здалеку обходив Батурин. Наші зауважили це й почали пальбу. Якогось московського майора вбили.
"Як здохне лис, то кури не плачуть,— жартував диякон.— Лиш даром не стріляйте, діти! Мушкет без куль і кочерги не вартий".
Знов сміх.
Імла, як занавіса, піднімалася вгору.
Показався табір, котрий безнастанно суєтився. Поодинокі частини зміняли позиції в міру того, як вождь зміняв свій план облоги. Особливо піші, бо на кінні полки прийде черга щолиш тоді як здобудуть твердиню. Вони, гордощі Меншикова, тепер стоять по свободах і хуторах круг Батурина, дожидаючи наказів. Так само під час ночі уставлено й замасковано гармати. Їх і не видно. Для звичайного ока, бо Кенігзен вже здебільшого знає, звідки сподіватися перших пострілів. Перед його бистрим оком не скриється жоден рух ворога. По тім, куди і як перебігають московські гармаші, він догадується, де стоять батареї. Відповідно до того і свої справляє. Нема чого дурити себе, нема чого сподіватися несподіваного випадку, переговори скінчені, треба числитися з тим, що, як тільки піднесеться мряка, москалі почнуть обстріл.
Так само не дурить себе Чечель. Він уже обійшов усі становища, розглянув ворожі позиції і негайно заряджує всілякі зміни, відповідно до того, як через ніч змінив свої плани ворог. Тільки невправному оку здається, нібито москалі стоять там, де і вчора. Чечеля не підведеш. Він добре знає хитрощі воєнні. У війні не все побіджує лев, часом над ним бере перемогу лисиця, хитрощам покоряється хоробрість. Скрити свої наміри, щоб ворог не догадався про наші плани,— це головна річ. А друге — заставити його робити те, що нам пригоже, щоб він ускочив у яму, яку ми вигребли для, нього.
Хочеш посуватися на схід, кажи на заході направляти дороги, почуваєш себе доволі сильним, щоб кинутися на ворога, то до останньої хвилини вдавай слабого, збираєш свої сили докупи, так посилай поодинокі частини направо й наліво, нібито ти гадаєш сколювати неприятеля, маєш сильний табір, так стягни його, ніби він менший і слабший, ніж у дійсності. І навпаки. Коли ти його ослабив, так розтягни, буцім він більший і сильніший зробився.
Це останнє запримітив тепер Чечель.
Табір Меншикова, здавалося, виріс через ніч. Але Чечель дуже добре бачив, що війська в ньому менше.
І він довго пильно стежив за тим, куди це військо пішло. Під охороною темної осінньої ночі і мрячного світанку переправилися поодинокі частини через Сейм і зайняли становища перед Батурином із супротивного боку. План Меншикова ясний. Вдавати, що він усі свої сили звернув проти замку, а між тим з противного боку вдарити на місто і здобути його. Міщани, заскочені нечайно, попадуть у розпучливу тривогу, настане паніка, треба буде перед втікачами відчинити замкові ворота, а з того скористають москалі, щоб в цей мент виконати рішаючий приступ і здобути твердиню.
Чечель хоче недопустити до того. Треба в першу чергу показати ворогові, що батуринці вгадали його намір і що їх неприготованими не заскочиш. Чечель скликав своїх старшин на раду. Не прийшли, а прибігли на його визвання. Перше враження, яке вони робили, це було завзяття. Про те, щоб здавати "президію" і мови не було. Здавалося, що коли б хто вихопився з такою гадкою, то його роздерли б на шматки, як зрадника.