Раптом я-а-а-ак звересне!
Та я-а-ак брязне відром, та я-а-а-ак побіжить назад у хату!!!
Наче та скажена Анхвіса! Такого кіна Миколка з Найдою навіть не сподівались!
За кілька хвилин Товстуха знов обережно висунулась із Будиночка. Покрадьки наблизилась до лавки. У напівтемряві опудало було дуже людиноподібно.
— Агов, чоловіче! Що ви тут робите?
"Чоловік" мовчав.
— Прошу пана, це, мабуть, якась хвальсихвікація! Ви, мабуть, переплутали адресу!..
"Панові" — хоч би що!
— Громадянине, нащо мені ваші хвестивалі?! Забирайтеся з мого подвір’я!
"Громадянин" і не думав слухатись.
Миколка з Найдою лежали на землі у сховку, собака скавулів од сміху, Миколка пирскав, затуляючи рота рукавом.
Жінка підійшла ближче.
— Якщо ви свататись, то можете відразу набрати собі гарбузів! Ми з Анхвісою — хвеміністки й кавалерів не приймаємо!
"Кавалер" нахабно шкірився з-під ганчір’я.
— Хвлегматик якийсь, чи що?.. Чи — хванатик-маньяк?.. Чи просто заснув?.. — Товстуха обережно поторсала "гостя" за плече. — Я зараз викличу міліцію!
"Хванатик" тільки ще нижче звісив голову.
— Може, вам погано? Може, вас до хвармацевта?
Миколка з Найдою аж качалися від реготу.
Мабуть, Товстуха вирішила зміряти "хворому" пульс, бо взяла його за рукав.
Пальто зсунулося, з-під нього посипався бур’ян.
Але Товстуха й тепер не второпала, в чому річ. Вона сварила "негідника", що насмітив у щойно прибраному Дворикові!
Аж коли гарбуз упав із палиці і погуркотів асфальтом, до неї почало доходити.
— Ах о-о-о-он воно що-о-о-о!!! — аж заспівала з несподіванки. — То це все — хвікція? То це — чиїсь дурні хвокуси?
Товстуха пірвала дрючка, якого висмикнула з того-таки "чоловіка", і метнулась до огорожі.
— Ану, де-е-е тут ті ахверисти?!! — верещала мало не на всю Вулицю.
Підозрював же Найда, що вона — скажена!
Тож вони з Миколкою ґав не ловили. Ноги-лапи на плечі — й гайда!
В Халабуді ще довго обговорювали пригоду, передражнювали Товстуху і сміялись, аж падали, аж надривали животи.
— "Хоч ваші черевики дуже ґламурні, але шапочку можна було підібрати моднішого хвасончику!" — кривлялась хлоп’яча тінь супроти свічки.
— …"Не хвилюйтесь, прошу пана, хвармацевт вам причепить голову назад!"
— …"Забирайтесь, шановний, бо зараз нацькую на вас Анхвісу! Як скажу своїй кицунечці: "Хвас!" — із вас тільки зернята посиплються!.."
Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з курячим ароматом, він робив це весело.
Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!
А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову його притягне.
ПОМСТА
Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.
За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою? Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак лишився навіки — як на його собачому серці?
Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.
Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те мовчання — таки про неї, про Чіксу.
Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна — занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.
Однак час урешті настав.
У ці дні Миколка з Найдою приходять до Школи зарання. Похолоднішало, і в Халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину зітлілу од Вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на Пустирище.
Таких "ранніх пташок" щоранку назбирується в шкільному дворі чимало. Прибиральниць і Завгоспа не видко. Навіть Школу ще зачинено. Хлопці борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата, хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.
Але щоранку і дівчата, і хлопці, найменші й найстарші, завмирають та забувають про все на світі, коли до Школи підвозять Чіксу.
Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів.
Павою пливе центральною алеєю через усе широченне Дворище до шкільних Дверей.
У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз новий рюкзак і через два — нова мобілка.
Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.
І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама.
Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь. Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних, Чіксиних штанів.
Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.
Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні, скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там забула!..
Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи "есемеску", легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув… — І відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.
Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивованої уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не вітаючись.
А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі часом грається Товстушина кицька Анхвіса.
Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі, повитріщалися на процесію.
Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.
Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.