Сексон цілий день не одвішувала вікон, і Біллі прокинувся тільки присмерком. Не зважаючи на її вмовляння, він затявся встати з ліжка.
— Мені треба з'явитися на люди, — пояснив він. — Я не хочу, щоб з мене глузували.
Вона ледве вдягла його, і з великим зусиллям він вийшов з дому, щоб, бува, люди не сказали, наче Біллі так побито, що він вилежується в ліжку.
О, це були своєрідні гордощі, хоч і не подібні до жіночих. І Сексон думала: чи не вищі ці гордощі за її жіночі?
РОЗДІЛ XIV
Біллі мав дужий організм: за кілька днів він зовсім очуняв — опух спав, гуль не знати вже було, тільки синці під очима трималися цілих півмісяця, різко підкреслюючи білість його обличчя. За цей час трапилося чимало важливих подій.
З судом над Отто Френком не барилися. Присяжні — самі переважно купці та промисловці — визнали його винним і засудили до страти, що мала відбутися в Сан-Квентіні, куди Френка й перевезено.
Справа Честера Джонсона та чотирнадцяти його товаришів трохи загальмувалася, але наприкінці того ж таки тижня і її скінчили. Джонсона засуджено до страти через повішення, двох страйкарів на довічне ув'язнення, трьох — до двадцяти років. Решті присудили від двох до десяти років в'язниці і лише двох виправдали.
На Сексон ця звістка справила гнітюче враження. Біллі став ще похмуріший, але його войовничий дух не пригас.
— Де борня, там і смерть, — казав він. — Треба було цього сподіватися, але мене обурює вирок. За вбивство мали відповідати всі або ніхто. Коли винні всі, то всім мала припасти однакова кара. Треба було всіх повісити, як Честера Джонсона, або всіх помилувати. Цікаво знати, що в того судді у голові? Мабуть, він судить так, як та лотерея. Чи, може, на пальцях гадає, скільки кому дати?
Ну, чого він дав Джонні Блекові чотири роки, а Келові Гачінсу двадцять, а не навпаки?
Блека й Гачінса я знаю змалку. Вони водилися з хлоп'ячими ватагами з Десятої та Кірхем-стріту, а деколи і з моєю братією. Часом після школи ми ходили купатися на Сенді-Біч або до плавучих доків — кажуть, наче вода там завглибшки у шістдесят футів, тільки це брехня. Якось у четвер ми накопали на березі цілу гору мушлів, а в п'ятницю просачкували, щоб їх розпродати. І ми часто вибиралися на Скелястий мур ловити рибу та крабів. А раз, у день затемнення сонця, Кел зловив окуня — як ті двері завбільшки. Я зроду не бачив такого. А ось тепер Гачінс цілі двадцять років буде в'язнем. Ще добре, що він нежонатий. Якщо його раніш не зведуть у могилу сухоти, то вийде він на волю вже старим дідом… Гачінсова мати боронила синові купатися; а щоб перевірити, лизала йому волосся, коли він повертався додому. Якщо є солонкуватий присмак, хлопцеві перепадає добра хлоста. Але він був не вчорашній: поворітьма завше забігав до якогось сусіднього двору й полоскав голову під краном.
— А я часто танцювала з Честером Джонсоном, — зітхнула Сексон. — І жінку його, Кіті Брейді, знаю хтозна-відколи: ми працювали разом на картонажній фабриці. У неї має бути дитина, і вона перебралася тепер до своєї одруженої сестри у Сан-Франціско. Вона була страх гарненька, і хлопці до неї так і в'язли.
Суворі вироки, замість приголомшити робітників, ще гостріше їх розбурхали. Давня ніжність і закоханість Біллі, що начебто воскресли під час його недуги, коли Сексон так ревно доглядала чоловіка, тепер знову зникли, і він забув своє каяття, що брав був участь у матчі. Додому він приходив похмурий і мовчазний, а якщо розмовляв, то таким самим роздратованим тоном, як і Берт за останніх днів свого могіканського життя. Щораз частіше зникав він з дому і знов заходився пити.
Сексон втратила останню надію, а її хвороблива уява малювала страшні трагедії. Найчастіше ввижалося їй, що Білла вносять на носилках або що її кличуть до телефону в крамниці на розі і чужий голос сповіщає її, що Біллі у шпиталі або в трупарні. А коли сталося загадкове отруєння коней та вибухнув динаміт в особняку одного з магнатів тяглового транспорту, — серце Сексон почало потерпати від іншого жахливого привиддя: Біллі в'язень, у посмугованій одежі, або він сходить на шибеницю у Сан-Квентіні; а їхній маленький будиночок на Пайн-стріті тим часом облягли репортери та фотографи.
Проте жвава її уява зовсім виявилася неспроможною провістити те реальне лихо, що чатувало на неї.
Одного разу Гармон, ідучи на роботу, затримався на кухні й розповів Сексон про залізничну катастрофу, що сталася напередодні біля Елвайського болота: як перекинувся паротяг, і як машиніст, залишившись цілий та здоровий, не міг ніяк вибратися з-під нього й урятуватися від морського припливу, і як він благав пристрелити його. Біллі надійшов наприкінці розповіді, і Сексон, помітивши похмурий погляд його обважнілих очей, зрозуміла, що він добре напідпитку. Біллі хмуро втупився в Гармона і, не привітавшись ні з ним, ні з Сексон, сперся плечем до стіни.
Гармон відчув себе ніяково, проте вдав, що нічого не помічає.
— Я оце розповідав вашій дружині…— почав він, але Біллі брутально урвав його:
— Мене не цікавить, що ти тут розповідав! Але слухай, містере, як там тебе!.. Моя жінка надто часто стелить тобі постіль, і мені це не подобається.
— Біллі! — скрикнула Сексон, і обличчя їй спалахнуло з гніву, сорому й образи.
Біллі навіть не глянув на неї.
— Я не розумію… — почав Гармон ізнову.
— Просто мені твоя пика не до смаку, от що! — заявив Біллі.— І манджай на своїх двоїх, поки вони ще цілі. Забирайся відси. Геть! Це ти розумієш?
— Не знаю, що йому сталося… — похапцем промовила Сексон кочегарові.— Він мов не свій… Мені так соромно, так соромно…
Біллі обернувся до неї.
— А ти заткни пельку і не встрявай.
— Але ж, Біллі…
— Забирайся відси, як тебе там! А ти — гайда в другу кімнату!
— Слухайте-но, — озвався, нарешті, Гармон. — Дивно якось ви поводитеся з людьми…
— Я й так тобі занадто попускав, — шпигнув його Біллі.
— Але ж я справно платив вам за кімнату, хіба ні?
— А мені давно вже треба було скрутити тобі в'язи. Та й зараз ще, либонь, не пізно.
— Біллі, якщо ти посмієш тільки… — почала Сексон.
— Ти ще й досі тут? Якщо ти мені добром не заберешся, я тебе силоміць викину!