А короп у таких випадках майстер iз вас поглузувати: тiльки-но ви до вудки, а вiн — смик! — i поплив... Потягло!
...Так скажiть, прошу вас, варт чи не варт вудити коропа, переживаючи отакi хвилюючi моменти?
Ми вже не говоримо про переживання, коли короп не зiрвався, а його привезено додому, замариновано, чи зафаршировано, чи просто засмажено!
I ви закусюєте та й розповiдаєте:
— От як ухопило! От як потягло! Та я не з тих, щоб упустити...
* * *
Ну, закусюйте собi на здоров'я!
1951
СОМ
Ви були коли-небудь на рiчцi, на Осколi, що тече Харкiвщиною нашою аж у рiчку Пiвнiчний Донець? Не були? Побувайте!
...За славним мiстом Енськом Оскiл тече повз радгосп, i радгоспiвський садок, як то кажуть, купається в рiчцi.
Заплава рiчки Осколу, де вiн у цьому мiсцi розбивається на кiлька нешироких рукавiв, заросла густими очеретами, кугою, верболозом i густою, зеленою, соковитою травою. Як увiйдеш, картуза не видко! Шумить заплава в травнi та в червнi...
Помiж очеретами та верболозом сила-силенна невеличких озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям з жовтогарячими квiтками-горнятами на довжелезних зелених батогах!
А скiльки там водяних лiлiй!
Озеречка тi з'єднуються одне з одним вузенькими єриками, такими вузькими, що ледь-ледь можна ними пропхнутися на невеличких човниках-довбанках з одного озеречка до iншого.
Дiвчатка, було, як сядуть на човника та як поїдуть по тих озеречках та по заводях, — цiлий човен водяних лiлiй понаривають i їдуть додому всi в бiлих вiнках, i човник їхнiй вже не човник, а нiби величезна довгаста бiла квiтка рiчкою пливе...
Дiвчатка їдуть та й спiвають i "Човника", i "Тихо-тихо", рiзних чудових пiсень дiвчатка спiвають.
"Тихенький вечiр на землю спадає", в садку заливаються солов'ї, до Осколу з пасовиська спускається колгоспна череда, а з рiчки лунає грайливе "Човник гойдається серед води" або зворушливо-нiжне "Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дiвка косу чеше..."
Чарiвна рiчка Оскiл...
А скiльки там диких качок!
Як, бува, пощастить вам у тих мiсцях побувати навеснi чи влiтку, сiдайте ви на човна-довбанку i пливiть єриком тихо-тихо, щоб весельце ваше анi плеснуло, анi булькнуло...
I вдивляйтеся в очерет. Ви обов'язково побачите, як помiж густим очеретом мелькає голiвка чирятка-мами, а навколо неї манiсiнькi чиряточка, мов мишенята, шмигають...
А далi — он пробирається качка-крижень з криженятами...
А болотяних курочок! Як на путнiй колгоспнiй птахофермi курчаток-леггорнят. Тiльки дикi курочки не бiлi, як леггорни, а рудувато-чорнувато-крапчастенькi, на довгеньких ноженятах. I ноженятами тими вони бiгають по зеленому лататтi, як по паркету. Зелене латаття пiд ними навiть не вгинається — такi вони легесенькi — болотянi курочки...
До плеса чи до озеречка ви пiдпливайте ще тихше, — щоб анi звуку, анi шурхоту. На озерце не випливайте, а зупинiться бiля нього i дивiться. Обов'язково побачите або бiлолобу лиску з лисенятами, або виводки чирят, крижнiв, широконосок...
Гуляють качатка, у теплiй водi купаючись...
Раптом тривожний мамин голос, тихе — ках! — i каченяток нема! Їх як злизало. Вони або пiрнули, або до куги, до очерету, до латаття попритулялися, поприкипали. I не дишуть! Небезпека минула, мамине заспокiйливе — ках! — i знову весела гра — купання серед озеречка.
Чарiвнi мiсця на рiчцi, на Осколi...
* * *
Тихо, тихо Оскiл воду несе...
— Якраз проти радгоспу рiчище в Осколу широченьке, вода чиста-чиста. Трохи лiворуч — велика ковбаня, цiле просто урвище пiд зверху тихою водою.
— Там така глибочiнь, що й дна не дiстанеш! Там нiхто нiколи дна ще не дiстав! Та куди там?! Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне! Їй-бо, правда! Пiрне з хрестом! Отака там глибочiнь!
Це так нам дiд Панько розповiдав.
— Боже вас борони там купатися! Втягує, вглиб утягує! закрутить тебе, завертить, бульк! — i нема чоловiка!
— А що ж воно, дiдусю, закрутить та завертить? Зверху ж нiби тихо.
— Та воно зверху вродi тихо, а пiд водою крутить. I крутить i вертить! Та то ще нiчого! Соми там живуть! Там такий один сом жив, що сохрани, господи, й помилуй! Ще за панiв було: сидимо ми з паном отут на березi... Нi, не так: пан сидить отут на березi, а я стою бiля пана. Вже сутенiло... Пливуть гуси. Великий табун панських гусей пливе! Коли це гусак як закричить — ге-ге-ге-ге! — та по водi крилами ляп-ляп-ляп! Гуси з криком усi врозтiч! Гусак ще раз — ге! — та крилами — ляп! — i нема гусака! Пiрнув пiд воду! А на тому мiсцi, де гусак плив, щось як ляпне по водi нiби чорною лопатою! Лясь! Тiльки хвилi водою пiшли. Я тiльки:
"Свят, свят, свят! Чорт, пане, чорт!" А пан у крик:
"Давай ружжо! Сом гусака ковтнув!" Де там давай, хiба туди ружжо дострелить, на отаку глибочiнь?! Про-о-пав гусак! Отакi соми бувають!
— Невже-таки сом гусака ковтнув?
— Не вiрите? А ви хiба книжки Сабанєєва не читали? Менi пан її читав.
— А хто такий Сабанєєв?
— А мисливець такий знаменитий колись був i рибалка, що книжки понаписував: i про рибальство, i про полювання, i про мисливських собак. Пан казав, що дуже хорошi книжки понаписував Сабанєєв. Професор вiн був, чи що... Так у тих книжках написано, що колись було впiймано сома вагою на 400 кiлограмiв! Он який сом! 25 пудiв сом! Не сом, а корова! Так що ви гадаєте, що вiн гусака не проковтне? Та ви послухайте, що далi з тим сомом було. Да... Вирiшили ми з паном, або, вiрнiше, пан зi мною, впiймати того клятого сома! От наказав пан ковалевi зробити величезного гака. Зробив коваль гака. Насталив його, загострив, принiс до пана. "Ну, Паньку, — пан мене питає, — а чим ми того гака наживляти будемо?" — "Не iнакше, — кажу, — паночку, як гусаком. Сом, — кажу, — вже поласував гусячим м'ясом, I на гусака вiн пiде обов'язково!" Наказав пан зарубати гусака чи гуску, я вже не докажу. Обскубли ту гуску, не розчиняли, а так цiлою трохи на вогнi пiдсмажили, — гуска сита була! — та й почепили на гака. Гака того ми прив'язали на два зв'язанi налигачi, прип'яли до осокора та пiзно ввечерi й закинули в Оскiл. Соми, як ви знаєте, полюють за здобиччю вночi. Вдень сом може вчепитися на гака тiльки випадково. Закинули, значить, ми гуску в Оскiл i посiдали на березi, над ковбанею. Сидимо, чекаємо. Нiч тепла, мiсячна. Тихо, тихо навкруги. Тiльки чути за садком, як Христя, що панськi корови пасла, голосно виводить: