Всі підводять руки догори. Сліпченко зробив був рух до своєї рушниці, але зупинився і також підняв.
Слідом за юрбою вводять Марка з піднятими догори руками в супроводі трьох большевиків з револьверами і рушницями.
1-й БОЛЬШЕВИК. (До Сліпченка.) А-а, вот он, старый пес! Попался, стерва? А кто еще тут есть? (До Панаса.) Ты кто?
2й БОЛЬШЕВИК. Да што їх розпитуваться много. Усіх на одну шворку та й гайда!
3-й БОЛЬШЕВИК. (До Панаса.) Ты — кто, я спрашиваю?
ПАНАС. Хіба ви не бачите?
1-й БОЛЬШЕВИК. (Дивиться на верстат.) Рабочий?
ПАНАС. Робочий.
1-й БОЛЬШЕВИК. (Побачивши Арсена.) А-а, раненый вильный козак?
СОФІЯ. Это не вильный козак. Это гимназист. Его ранила пуля через окно. Посмотрите. Он сидел дома. Мальчик.
2-й БОЛЬШЕВИК. А ти хто ж така, заступниця?
СОФІЯ. (Мовчки оглядає його з ніг до голови й одвертається.)
1-й БОЛЬШЕВИК. Подожди, товарищ. Невинных не трогать.
3-й БОЛЬШЕВИК. Ну, скорее, нечего! Сказано, этих двух. Черт с ними, с другими. Ну, марш за нами.
СЕРЕД БОЛЫЫЕВИКІВ. Идем, идем! (Надо скорее. Украинцы захватять.)
СОФІЯ. Куди ж ви ведете їх?
2-й БОЛЬШЕВИК. А тобі какое дело? Хочеш з ними? Ходім!
1-й БОЛЬШЕВИК. (До Сліпченка.) Ну, идем! Ведите того.
СОФІЯ. (До 1-го.) Послушайте, товарищ, куда вы ведете их?
МАРКО. Та що ти питаєш їх? Хіба ти не бачиш, з ким ти говориш?
СЕРЕД ЮРБИ. Та што там за разговори?
— Марш! Веди їх!
— Да прикончить здесь и баста.
— Стреляй их всех, буржуев!
1-й БОЛЬШЕВИК. Товарищи! Помнить, что мы не разбойники! Слышите? Перваго сам застрелю! (До Софії.) Это ваш отец и брат?
СОФІЯ. Да.
1-й БОЛЬШЕВИК. Мы их арестовали за контрреволюционное выступление против рабочих и крестьян. Они будуть судимы революционным трибуналом.
СОФІЯ. Мне можно следовать за вами? Я знакома с товарищами Гринбергом и Семянниковым. Я сегодня приехала из Петрограда. Вы можете отвести их к товарищу Гринбергу?
1-й БОЛЬШЕВИК. Та што за разговори такі? Там гайдамаки набіжать, а ми тут з буржуями мармалади... веди їх к чортовій матері, а то тут же перестреляю всіх, як собак.
1-й БОЛЬШЕВИК. Ну, идем! (До Софії.) Следовать можете. Но... я Вам не советую.
СЛІПЧЕНКО. Прощайте, діти! Мамі там ска... (Його штовхають у спину прикладом, і він заточується й майже вибіга в сіни.)
СОФІЯ. (До Христі.) У тебе є якесь пальто? Хустка?
ХРИСТЯ. (Ридаючи.) Там... там... у... сінях... на вішальці... а хустка на... скрині...
СОФІЯ. Добре...
ПАНАС. Чекайте, я з вами! (Біжить у сусідню кімнату, вибігає й прибігає у сіни з шапкою й піджаком, на ходу одягається.)
ХРИСТЯ. (Голосно ридає.)
Коли в сінях стихає, в кімнату обережно входить Білянкевич. Він немов винюхує, озирається, усе розглядає. Зупиняється і, скоса дивлячись на вікно і прислухаючись, ледве помітно вдоволено посміхається.
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
Велика кімната, канцелярія. Канцелярські столи, шафи, етажерки. На стіні великий портрет Шевченка.
В стіні ліворуч вікна на двір. В задній стіні двоє дверей. Одні ближче до вікон, другі в передпокій. В стіні праворуч також двері в другі покої.
В кімнаті страшенний розгардіяш: шибки повибивані, долі валяються подерті папери, канцелярські книжки, порозливано чорнило, деякі стільці й столи побито, перекинуто. Біля дверей передпокою стоїть на варті красногвардеєць. На столах, підклавши книжки під голову, сплять двоє других красногвардейців. Біля вікна стоять инчі двоє й дивляться на двір. Надворі чується залп.
1-й КРАСНОГВ. Готово! Пришили. Больше не встанеть, сукин сын.
2-й КРАСНОГВ. Носом так и клюнул в стенку.
1-й КРАСНОГВ. Стой! Ведуть офицера! А-а, чортова душе, трусишся? Ач-ач, як ноги підгинаються. О, о, хапається за бариньку, за бариньку. А тій якого чорта там нада?
2-й КРАСНОГВ. Жена, должно быть. Видишь, просит... Жалко, стало быть.
1-й КРАСНОГВ. Жалко? А нас чом не жаліла, як вони по мордах нас били та розстрілювали? Нехай тепер... А-а, руки хапає цілувать. Так її, прикладом, падлюку. Верно, оттак, ногою. До стєнки ставай, чого там руки цілувать. Правильно. Умліла. Оттак краще.
ВАРТОВИЙ. Крикни им, Корниенко, чтоб... Куда? Куда? Сюда нельзя. (Хоче спинить Софію, яка швидко входить.)
СОФІЯ. (Показуючи папірця.) У мене пропуск. Сюди має зараз прийти товариш Грінберг. Мені його треба бачить.
ВАРТОВИЙ. А ви кто будете? Из украинцев или наших?
СОФІЯ. І з українців, і з ваших.
ВАРТОВИЙ. Гм! Чудно. Таких мы вон куда отправляем. (Хитає в напрямі вікон.)
СОФІЯ. Не знаєте, хутко має прибути товариш Грінберг?
ВАРТОВИЙ. Я твоего дурацкого языка не понимаю, говори по-человечески!
Двері в задній стіні ліворуч одчиняються. Звідти виходить офіцер, за ним С і н і ц и н, одягнений в штатське, молодий, білявий, в синій косоворотці.
СІНІЦ. (Голосно.) Свободен! Двух провожатых! Провожатые!
1-й КРАСНОГВ. (Починає будить тих, шо сплять.) Провожатые, вставай. Слышь?
ОФІЦЕР. (Сяє від радости.) Благодарю вас, товарищ! Не беспокойтесь, пожалуйста, я и без провожатых.
СІНІЦ. (Сердито.) Провожатые! Спят, черт бы их побрал. Провожатые!
ПРОВОЖ. (Встають, похмуро чухаються, беруть рушниці й кажуть офіцерові:) Ну, идем! В середину становись, куда лезешь! (Виходять.)
СІНІЦ. (До вартового.) Следующаго! Много их еще там?
ВАРТОВИЙ. Есть порядочно. Вот тут какая-то. (Показує на Софію.) Товарища Гринберга хочет видеть.
СІНІЦ. Вам товарища Гринберга? Пропуск есть?
СОФІЯ. Єсть. (Показує папірець і хоче подать.)
СІНІЦ. (Маха рукою.) Не надо. Подождите. Он сейчас должен приехать. (Вартовому.) Следующего. (Іде до себе.)
ВАРТОВИЙ. Сейчас. Закурить надо. (Закурює.)
1-й КРАСНОГВ. (Сміється.) А той офицерик зрадів, що свободен. Я, каже, і без провожатих. А того й не знає, що тут-то й вся штука в провожатих. От вони його проведуть, куда надо, і буде вже свободен. (Дивиться в вікно.) Ану, чи вже вивели до стєнки?
2-й КРАСНОГВ. Сейчас выведут.
ВАРТОВИЙ. (Гукає в двері до передпокою). Следующий! Живо!
З передпокою впихають молодого хлопця, гімназиста. За ним, видираючись з оук красногвардейців, вбігає мати його, жінка років 38—40, ще не стара.
ВАРТОВИЙ. (Одпихаючи її.) Куда? Куда? Нельзя! Какого черта пускаете, сволочи? Нельзя, говорю.
МАТИ. (Хапаючи його за руки, трусячись, напівбожевільна угодливо посміхаючись.) Я нічого, я нічого. Я постою тут. Это мой сын. Он гимназист. Коля, проси прощения. Проси прощения. Колечка, синочек мой единственный!