Що було робити? У Мілані цей француз давно б поклав свою голову на плаху. Але Рим — південне місто, непередбачуване й небезпечне. Та й з погляду закону він вчинив неправильно, що створювало додаткову перевагу його супротивникові.
— Гаразд, — сказав він. — Подача звукового сигналу, можливо, й справді була зайвою, хоча ви мене певною мірою спровокували.
— Я наполягаю на повному вибаченні, — зажадав Кордл.
Зі сходу пролунав грім: тисячі радянських танків вишикувалися в бойовий порядок на рівнинах Угорщини, готові дати відсіч довгоочікуваному вторгненню НАТО у Трансильванію. У Форджі, Бриндизі, Барі вимкнули водопостачання. Швейцарія закрила свої кордони й розпочала мінування залізничних тунелів.
— Гаразд, вибачте! — заволав міланський бізнесмен. — Мені прикро, що спровокував вас і взагалі народився на світ! Вибачте, ще раз! А тепер, може, ви підете й дасте мені померти спокійно?!
— Я приймаю ваше вибачення, — сказав Кордл. —Сподіваюсь, ви не образились на мене?
Він повернувся до своєї машинки, тихенько наспівуючи, й поїхав під захоплені вигуки мільйонів глядачів.
Світ, що висів на волосині, був врятований.
Кордл доїхав до арки Тита, зупинив авто й під звуки тисяч труб пройшов під нею. Він заслужив свій тріумф не менше, ніж сам Цезар.
Боже, упивався він, який я був огидний!
У лондонському Тауері, у Воротях Зрадника, Кордл наступив на ногу молодій дівчині. Це поклало початок їхньому знайомству. Дівчину звали Мевіс. Вона приїхала з Шорт-Гілз, Нью-Джерсі. У неї було чудове довге темне волосся; вона була струнка, мила, розумна, енергійна й мала почуття гумору. У неї були невеликі недоліки, які в нашій історії не відіграють жодної ролі. Кордл почастував її кавою, і решту тижня вони провели разом.
Здається, я надто нею захопився, сказав собі Кордл на сьомий день і одразу зрозумів, що висловився неточно. Він був палко й безнадійно закоханий.
А що почувала Мевіс? Невдоволення його присутністю вона не виказувала. Цілком, можливо, що відповідала йому взаємністю.
У той момент Кордла осяло прозріння. Він усвідомив, що тиждень тому наступив на ногу своїй майбутній дружині й матері двох його дітей, яких ще належало народити й принести до затишного будиночка в кількох рівнях із надувними меблями, розташованого десь у Саміті, штат Нью-Джерсі, або, можливо, Мілбурні.
Мабуть, вголос це звучить непривабливо й провінційно, але Кордл справді цього прагнув і не виявляв ніяких претензій на космополітанство. Зрештою, не всі з нас можуть жити, як капітан Фера. Як не дивно, далеко не всі навіть прагнуть цього.
Того дня Кордл і Мевіс поїхали до резиденції маршала Гордона в Белгравії на виставку візантійської мініатюри. Захоплення Мевіс візантійською мініатюрою видавалося тоді Кордлові цілком безневинним. Колекція була приватною, але дівчина через місцевого менеджера компанії "Евіс" якось організувала запрошення.
Вони підійшли до резиденції, яка містилася у жахливому будинку часів Регентства в Хадлстон-М'юз, і подзвонили. Двері відчинив дворецький у повній парадній вечірній уніформі. Вони показали запрошення. Погляд дворецького і його піднята брова недвозначно показали, що їхні запрошення належать до розряду другосортних, призначених для простих смертних, надокучливих шанувальників мистецтва, що приїжджають по 17-денних путівках економ-класу, а не до поважних гравірованих атласних шедеврів, що їх приносять таким людям, як Пабло Пікасо, Джекі Онасис, Норман Мейлер, Чарлз Горе та іншим рушіям і володарям світу.
Дворецький промовив:
— О так... — Два слова сповнені похмурого змісту. Його обличчя зморщилося, як у людини, до якої
несподівано завітав Тамерлан з полком Золотої Орди.
— Мініатюри, — нагадав йому Кордл.
— Так, звісно... Але боюся, сер, що сюди не пускають людей без піджака й краватки.
Стояв задушливий серпневий день, і на Кордлі була лише спортивна сорочка.
— Мені не почулося? Піджак і краватка?
— Такі правила.
— Невже один раз не можна зробити виняток? — попросила Мевіс.
Дворецький похитав головою.
— Ми повинні дотримувати правил, міс. Інакше... Він не закінчив фразу, але його презирство до вульгарного стану мідною плитою зависло в повітрі.
— Безумовно, — приязно посміхаючись, промовив Кордл. — Отже, піджак і краватка? Зараз ми це влаштуємо.
Мевіс поклала руку йому на плече.
— Ходімо, Говарде. Зайдемо якось іншим разом.
— Дурниці, кохана. Позич-но мені свій плащ... Він зняв із Мевіс білий дощовик і напнув на себе,
розриваючи його по шву.
— Ну, приятелю, ми пішли, — поблажливо сказав він дворецькому.
— Боюся, що ні, — промовив той голосом, від якого зав'яли б артишоки. — У всякому разі, лишається ще краватка.
Кордл чекав цього. Він витяг свою вологу полотняну носову хустку й зав'язав навколо шиї.
— Ви задоволені? — посміхнувся він з виглядом Пітера Лора у ролі містера Мото — єдиного героя, якого він пам'ятав.
— Говарде! Ходімо!
Кордл чекав, посміхаючись дворецькому, який вперше за своє життя почав хвилюватися.
— Боюся, сер, що це не...
— Що "не"?
— Це не зовсім те, що розуміють під піджаком і краваткою.
— Ви хочете сказати, — почав Кордл пронизливо неприємним голосом, — що ви експерт з чоловічого одягу, а за сумісництвом відчиняєте двері відвідувачам?
— Звісно, ні! Але це імпровізоване вбрання...
— До чого тут "імпровізоване"? Ви гадаєте, що до вашого огляду треба готуватися три дні?
— Ви вдягнули жіночий плащ і брудну носову хустку, — наполягав дворецький. — Гадаю, нам більше нема про що говорити.
Він збирався зачинити двері, але Кордл швидко промовив:
— Тільки зроби це, голубе, і я притягну тебе до суду за наклеп і образу особистої гідності. Це серйозні обвинувачення, в мене є свідки.
Довкола Кордла вже зібралася невелика, але зацікавлена юрба.
— Це смішно, — мовив дворецький, намагаючись виграти час. — Я зараз викличу...
— Ув'язнення у "Вормвуд-Скрабс" насмішить вас іще більше, — сказав йому Кордл. — Я переслідуватиму вас у судовому порядку й доведу справу до кінця.
— Говарде! — закричала Мевіс.
Він скинув її руку й лютим поглядом змусив дворецького застигнути на місці.
— Я мексиканець, хоча, можливо, моя чудова англійська й ввела вас в оману. У моїй країні чоловік радше переріже собі горло, ніж залишить таку образу без відповіді. Ви сказали жіночий плащ? Hombre, коли я надягаю його, він стає чоловічим. Чи ви натякаєте, що я тагісоп, як тут у вас кажуть — гомосексуаліст?!