— Гавр не побачить мене навколішках,— сказав полковник лейтенантові.— Дюме, я беру твої шістдесят тисяч франків по шість процентів на рік.
— Вистачить і трьох, полковнику.
— У такому разі обійдемося без процентів,— сказав Шарль Міньйон тоном, який не допускав заперечень.— Ти будеш моїм компаньйоном у новому ділі. "Модеста", яка мені вже не належить, відпливає завтра, капітан бере мене з собою. Тобі я доручаю свою дружину й дочку. Писати я не буду. Немає вістей — значить добрі вісті.
Дюме як справжній лейтенант не поставив своєму полковнику жодного запитання щодо його намірів.
— Здається мені,— сказав він Латурнелеві значущим тоном,— полковник уже розробив план кампанії.
Наступного дня, вдосвіта, він провів свого патрона на корабель "Модеста", що відпливав до Константинополя. Стоячи на кормі, бретонець запитав у провансальця:
— Які будуть ваші останні розпорядження, полковнику?
— Гляди, щоб жоден чоловік не наблизився до Шале! — вигукнув батько, ледь стримуючи сльози.— Дюме, оберігай, як сторожовий пес, мою найменшу дитину! Смерть тому, хто спробує збезчестити мою молодшу дочку! Не бійся нічого, навіть ешафота, я зійду на нього разом з тобою.
— Робіть своє діло спокійно, полковнику. Я все зрозумів. Повернувшись додому, ви знайдете Модесту такою ж невинною, якою доручили її мені, або я буду мертвий! Ви знаєте мене і знаєте наших вівчарок. Ніхто не підступиться до вашої дочки. Пробачте за багатослів'я.
І два солдати міцно обнялися — вони навчилися цінувати один одного посеред сибірських снігів.
Того ж таки дня "Гаврський вісник" надрукував на першій сторінці таке жахливе і чесне повідомлення, складене з простих і рішучих фраз:
"Банк Шарля Міньйона припиняє виплати. Але нижчепідписані особи, яким доручено ліквідацію банку, зобов'язуються заплатити по всіх його боргових зобов'язаннях. Від сьогодні провадиться дисконт термінових векселів. Продаж земельних володінь банкіра цілком покриє поточні рахунки.
Це повідомлення має на меті захистити честь банкірської фірми Шарля Міньйона, а також не допустити підриву кредиту на гаврській біржі.
Пан Шарль Міньйон відплив сьогодні вранці на кораблі "Модеста" до Малої Азії, надавши нижчепідписаним усі повноваження для розпродажу його майна, включаючи і нерухому власність.
Дюме (уповноважений з ліквідації банківських зобов'язань).
Латурнель — нотар (уповноважений з розпродажу будинків і земель банкіра).
Гобенгейм (уповноважений з ліквідації торгового майна) ".
Латурнель завдячував своє процвітання доброті пана Міньйона, який у 1817 році позичив йому сто тисяч франків на купівлю найкращої нотаріальної контори в Гаврі. На той час цей бідолаха уже десять років прослужив старшим клерком і досяг сорокарічного віку, не маючи ні статку, ні впевненості в тому, що йому не доведеться бути клерком до кінця своїх днів. Він був єдиною людиною в Гаврі, чия відданість Шарлю Міньйонові могла рівнятися з відданістю Дюме. Бо спритний Гобенгейм скористався з ліквідації, щоб заснувати власну банківську контору — поступово всі ділові зв'язки пана Міньйона перейшли до нього. Тим часом як на біржі, в порту, в домах і конторах усі одностайно висловлювали щирий жаль з приводу нещастя, яке спостигло Шарля Міньйона, і не скупилися на хвалу цьому бездоганному, порядному і доброму чоловікові, Латурнель і Дюме, мовчазні й діяльні, наче мурахи, продавали, обертали на гроші процентні папери, сплачували борги, завершували ліквідацію. Вількен висловив готовність купити віллу, міський дім і одну з Міньйонових ферм — нібито в пориві великодушності. Латурнель зумів скористатися з цього пориву і злупив з Вількена добру ціну. Багато людей хотіли навідати пані Міньйон та її дочку, але обидві вони, скоряючись розпорядженню Шарля, перебралися в Шале того самого ранку, коли він поїхав, хоча в перші хвилини не знали про його від'їзд. Боячись, щоб горе близьких не похитнуло його рішучості, мужній банкір поцілував на прощання дружину й дочку, коли вони ще спали. Того дня в передпокої дому Міньйонів було залишено триста візитних карток. Та минуло два тижні, й ніхто більше не згадував про родину нещасливця,— як і передбачав Шарль,— і тоді обидві жінки зрозуміли, що наказ полковника був мудрим і сповненим гідності. Дюме призначив уповноважених у Нью-Йорку, Лондоні й Парижі. Він пильно стежив за ліквідацією трьох філій банку, що стали причиною його краху, і з 1826 по 1828 рік зумів виторгувати п'ятсот тисяч франків — восьму частину капіталу Шарля; згідно з розпорядженням патрона, написаним у ніч від'їзду, він на початку 1828 року перевів усю цю суму через банк Монжено у Нью-Йорк на рахунок пана Міньйона. Все це було зроблено з суто військовою точністю, за винятком одного пункту: Дюме не вилучив з цієї суми тридцять тисяч на особисті потреби пані Міньйон та її дочки, як звелів йому Шарль. Натомість бретонець віддав пані Міньйон двадцять тисяч франків, які виторгував, продавши свій міський дім. Чесний касир міркував так: чим більше в полковника буде грошей, тим скоріше повернеться він додому.
— Іноді можна пропасти, не маючи напохваті тридцяти тисяч франків,— сказав він Латурнелю, якому й продав дім, знаючи, що мешканці Шале завжди знайдуть там притулок.
Так відбилася на знаменитому банку Міньйона криза, що з 1825 по 1826 рік налетіла, мов шквал, на найважливіші торгові біржі й розорила також, якщо читач пам'ятає, чимало паризьких банкірів, серед них і голову комерційного суду. Зрозуміло, що цей страшний крах, який завершив десять років безтурботного буржуазного щастя, мало не звів у могилу Беттіну Валленрод, адже вона знову мала розлучитися з чоловіком і знову нічого не знати про його долю, мабуть, не менш небезпечну й мінливу, ніж доля бранця, засланого в далекий Сибір. Але це горе, що його вона відверто оплакувала, було не таке страшне, як ще одне горе — нестерпне, зачаєне на самому дні душі, горе матері, яка тужить за своєю безталанною дитиною. Тяжким каменем придавив їй серце надгробок, недавно поставлений на маленькому інгувільському кладовищі, з написом на ньому:
БETTIНА КАРОЛІНА МІНЬЙОН
Відійшла у віці двадцяти двох років.