І тут молодий граф, не витримавши мук непевності, зронив фразу, яка містила в собі признання.
— Річ у тім, моя люба Діано, що я потрапив у безвихідь. Потопельник, який уже захлинається й іде на дно, і той щасливіший за мене.
— Та ви ще зовсім дитина! — сказала вона. — Ну яке там у вас горе? Кажіть!
— Я по вуха в боргах і не бачу ніякого просвітку.
— Оце й усе? — сказала вона всміхаючись.— Справи з грішми завжди залагоджуються, так чи інак. Непоправні лише сердечні катастрофи.
Відчувши полегкість, що герцогиня відразу збагнула його становище, Віктюрнієн розгорнув перед нею барвистий гобелен свого життя за останні два з половиною роки; правда, розгорнув він його зі споду, але зробив це талановито і з почуттям гумору. Свою розповідь він оздобив поетичними прикрасами, до яких люди вдаються в критичні хвилини, і зумів надати їй відтінку витонченої зневаги до життя. Це було аристократично. Герцогиня слухала, як лише вона вміла слухати. Одну ногу вона поставила на ослінчик і сперлась ліктем на коліно. Її тендітні пальчики охоплювали гарненьке підборіддя. Вона, не відриваючись, дивилася графові у вічі і безліч почуттів спалахували за голубінню її зіниць, ніби блискавки поміж хмар. Чоло в герцогині було спокійне, рот не всміхався — вона вся перетворилася на слух, на увагу, і уста її безгучно ворушилися, ніби вона повторювала кожне слово коханого. А коли вас так слухають, ви не сумніваєтеся, що серце слухачки променіє божественною любов'ю. І коли граф запропонував цій жінці, чия душа нерозривно злилася з його душею, тікати разом, він не зміг не вигукнути: "Ви ангел!" — бо прекрасна Діана відповіла йому, ще й рота не розтуливши.
— Гаразд, гаразд,— сказала герцогиня, котра, зображуючи любовний екстаз, насправді заглибилася в якісь розрахунки, що їх вона не збиралася розголошувати.— Але ж ідеться не про мене, мій друже... ("Ангел", звісно, турбувався насамперед не про себе). Ідеться про вас. Звичайно, я згодна, ми втечемо звідси і що раніше, то краще. Влаштуйте все — я поїду з вами. Це просто чудово — покинути Париж і вищий світ. Я готуватимуся до від'їзду непомітно, щоб ніхто нічого не запідозрив.
Слова "я поїду з вами" були промовлені так, як промовила б їх у ті часи на сцені мадмуазель Марс70, змусивши затремтіти дві тисячі глядачів. Коли герцогиня де Мофріньєз таким урочистим тоном пропонує велику жертву любові, вона уже сплатила всі борги. Чи можливо після цього розмовляти з нею про нікчемні подробиці? Віктюрнієнові тим легше було приховати, якими засобами збирався він здійснити свій намір, бо Діана обачно ні про що його не розпитувала; вона, як висловився де Марсе, залишалася гостею на прикрашеному трояндами бенкеті, який кожен чоловік мав улаштовувати на її честь. Віктюрнієн пішов тільки тоді, коли домігся, щоб вона підкріпила свою обіцянку пестощами. Йому було легше зважитися на вчинок, який, звичайно, витлумачать погано, почерпнувши мужність у своєму щасті; до того ж він плекав надію,— і це додало йому відваги,— що тітка чи батько так чи інакше замнуть його "оборудку" або Шенель кінець кінцем знайде вихід. Зрештою, ця оборудка була для нього єдиною можливістю позичити грошей під родові маєтки. Маючи триста тисяч франків, вони з герцогинею щасливо заживуть у якому-небудь венеціанському палаці, де ніхто їх не знайде і де вони забудуть про весь світ! Подумки вони уже втішалися цим щасливим романтичним життям удвох!
Наступного ранку Віктюрнієн виготовив фальшивий — але зі справжнім підписом дю Круазьє — чек на триста тисяч франків і відніс його Келлерам. Келлери заплатили, бо в них були гроші на рахунку дю Круазьє. Але водночас вони попросили його в листі, щоб надалі він не давав грошових розпоряджень, не попередивши банк заздалегідь. Здивований дю Круазьє зажадав свій рахунок, який і було надіслано. Цей рахунок пояснив йому все: настав час омріяної помсти.
Узявши в Келлерів "свої" гроші, Віктюрнієн приніс їх до герцогині; вона сховала їх до шухляди й побажала сказати світському товариству останнє "прощай", побувавши в Опері. Віктюрнієн був замислений, неуважний, стурбований; до нього почало доходити, що він накоїв. Він подумав, що вечір, проведений у ложі герцогині, може обійтися йому надто дорого, що було б куди краще, надійно заховавши триста тисяч франків, сісти в поштову карету, з'явитися до Шенеля й розповісти йому про все. Але виходячи з театру, герцогиня кинула на Віктюрнієна ніжний погляд, що променився бажанням востаннє побувати в їхньому гніздечку, яке вона так любила. Граф був надто молодий, він поступився і втратив ще й ніч. Наступного дня він приїхав на третю годину в дім Мофріньєзів, щоб одержати від герцогині останні розпорядження й серед ночі виїхати з нею.
— А навіщо нам виїжджати? — сказала вона.— Я багато думала про ваш план. Віконтеса де Босеан і герцогиня де Ланже свого часу втекли з Парижа. Тому моя втеча видасться надто банальною. Ми сміливо зустрінемо грозу. Це буде прекрасно! І я певна, ми переможемо.
У Віктюрнієна потемніло в очах, йому здалося, що на всьому його тілі повідкривалися рани, і він стікає кров'ю.
— Що з вами? — вигукнула прекрасна Діана, помітивши в ньому вагання, якого жінки не прощають.
Розважливий чоловік на всі жіночі примхи повинен відповідати згодою, а потім непомітно підказувати жінці мотиви для протилежного рішення, вдаючи, ніби це її право — без кінця міняти свій вибір, свої погляди й почуття. Але Віктюрнієна вперше опанував шалений гнів, як то буває з людьми слабкими і схильними до поетичного світосприйняття, гнів, схожий на раптову грозу — з дощем, з блискавками, але без грому. Отже, граф повівся нешляхетно зі своїм любим ангелом, якому він вірив і заради якого поставив на карту більше, аніж життя,— честь свого роду.
— Так от до чого ми дійшли після майже двох років ніжного кохання! — вигукнула вона.— Ви зробили мені боляче, дуже боляче. Ідіть звідси геть! Я більше не хочу вас бачити. Я думала ви мене кохаєте, а ви до мене байдужі...
— Я до вас байдужий? — перепитав він, приголомшений цим звинуваченням.
— Ви, пане, ви!
— Як ви можете таке казати! — вигукнув він.— Та ви знаєте, що я задля вас учинив?