— Що сказав би ваш дядько, цей святий чоловік? Адже він нас чує вигукнув Шенель.
Пані дю Круазьє не відповіла, але по щоках у неї скотилися дві великі сльозини.
— Ви вже одного разу стали причиною смерті бідолашного юнака і вічної скорботи його матері,— провадив Шенель, бачачи, що влучив у найдошкульніше місце, і готовий зовсім розбити серце цієї жінки, аби лише врятувати Віктюрнієна,— то невже ви захочете довести до смерті й панну Арманду, а вона й тижня не проживе, якщо родину буде збезчещено! Невже ви прагнете згубити й бідолашного Шенеля, вашого колишнього нотаря, який власними руками уб'є молодого графа у в'язниці, перш ніж йому оголосять обвинувальний вирок, а потім накладе на себе руки, щоб самому не сісти на лаву підсудних за вбивство?
— О мій друже, годі! Годі! Я на все готова, аби тільки затерти цю справу, але я по-справжньому взнала пана дю Круазьє лише кілька хвилин тому. Вам я можу в цьому признатися. Я не бачу виходу...
— А якби вихід знайшовся?
— Я півжиття віддала б, аби він знайшовся,— відповіла пані дю Круазьє і рішуче похитала головою, ніби підтверджуючи цим своє палке бажання знайти сподіваний вихід.
Подібно до першого консула, який на полі битви під Маренго на п'яту годину вечора зазнав майже цілковитої поразки, а о шостій здобув перемогу завдяки відчайдушній атаці Дезе і грізному натиску Келлермана78, Шенель, уже ні на що не надіючись, раптом угледів можливість перемоги. Треба було бути Шенелем, старим досвідченим нотарем, колишнім управителем, колишнім дрібним клерком у метра Сорб'є-старшого, потрібне було прозріння, яке приходить лише у хвилини розпачу, щоб стати рівним Наполеонові й навіть вищим за нього: бо цього разу йшлося не про битву під Маренго, а про битву біля Ватерлоо, і Шенель збирався одержати перемогу, тільки-но побачивши пруссаків.
— Пані, я добре знаю вас, адже я вів ваші справи протягом двадцяти років; ви — гордість місцевої буржуазії, як д'Егріньйони — гордість тутешньої аристократії; так от, порятунок цієї родини у ваших руках. А тепер скажіть мені, чи дозволите ви зганьбити прах вашого дядька, розтоптати честь д'Егріньйонів і гідність бідолашного Шенеля? Чи хочете ви довести до згуби панну Арманду, яка плаче з горя? Чи, навпаки, ви готові спокутувати свої гріхи, потішити своїх предків, управителів герцогів Алансонських, і заспокоїти душу нашого незабутнього абата? О, повірте, якби він устав з могили, то наказав би вам зробити те саме, про що благаю я вас навколішках!
— А що мені зробити? — вигукнула пані дю Круазьє.
— Ось вони, ті сто тисяч екю, — сказав Шенель, витягши з кишені паку асигнацій.— Візьміть їх — і все буде скінчено.
— Якщо річ тільки в цьому і якщо я не накличу неприємностей на чоловіка...
— Ви зробите йому тільки добро. Ви врятуєте його од вічних мук ціною легкого розчарування тут, на землі.
— А він не буде скомпрометований? — спитала вона, дивлячись на Шенеля.
І Шенель зрозумів, які думки тривожили бідолашну жінку. Пані дю Круазьє доводилося вибирати між двома Божими заповідями, одна з яких наказувала жінці в усьому підкорятися своєму чоловікові, а друга — берегти вірність престолу й церкві. Вона бачила, що чоловік заслуговує осуду,— й не сміла його осуджувати; вона хотіла б урятувати д'Егріньйонів — і не наважувалася діяти всупереч чоловіковим інтересам.
— Аж ніяк,— поквапився відповісти Шенель.— Ваш колишній нотар присягається вам у цьому на святому Євангелії...
Шенель віддав д'Егріньйонам усе, що мав, і йому лишилося тільки пожертвувати ради них спасінням душі, й він пішов на такий ризик, сказавши жахливу неправду. Але він не мав іншого виходу. Треба було або ввести в оману пані дю Круазьє, або примиритися із загибеллю. Тут-таки він продиктував пані дю Круазьє розписку в одержанні ста тисяч екю, помітивши її п'ятьма днями раніше, ніж було подано в контору Келлерів фатальний чек, бо йому згадалося, що саме в ті дні дю Круазьє виїздив у дружинин маєток, щоб зробити там деякі розпорядження.
— Покляніться,— сказав Шенель, коли пані дю Круазьє взяла гроші, а він — розписку,— підтвердити слідчому, що ви справді одержали цю суму у вказаний день,
— Але ж це буде брехнею.
— Спасенною брехнею.
— Я повинна порадитися із своїм духівником, абатом Кутюр'є.
— Гаразд,— відповів Шенель,— але обіцяйте керуватися в цій справі лише його порадами.
— Обіцяю.
— Не повертайте панові дю Круазьє грошей раніше, ніж ви дасте свідчення слідчому.
— Гаразд,— сказала вона,— і хай Бог дасть мені силу постати перед судом людським і обстоювати там брехню.
Поцілувавши пані дю Круазьє руку, Шенель велично випростався — він був тепер схожий на одного з пророків, намальованих Рафаелем у Ватікані.
— Душа вашого небіжчика дядька тепер возрадується. Ви навіки спокутували гріх, який колись учинили, поєднавшися шлюбними узами з ворогом престолу і церкви.
Ці слова справили надзвичайне враження на богобоязку душу пані дю Круазьє. А Шенель подумав, що непогано б наперед заручитися підтримкою абата Кутюр'є, її духовного навчителя. Він знав, з якою впертістю борються за торжество своїх поглядів люди благочестиві, а надто коли ці погляди стали їхніми переконаннями, і вирішив якомога скоріше залучити церкву на свій бік.
Не гаючи часу, Шенель з'явився в дім д'Егріньйонів, розбудив панну Арманду, розповів про всі події цього вечора і попросив її завтра поїхати в єпископство й доставити його превелебність на поле битви.
"Господи, ти повинен урятувати рід д'Егріньйонів! — подумки вигукнув Шенель, повільною ходою повертаючись додому.— Тепер усе зведеться до поєдинку в суді. Нам доведеться мати справу з людьми, чиїми діями керують пристрасті та міркування вигоди, і ми можемо всього від них домогтися. Дю Круазьє скористався з відсутності королівського прокурора, який нам відданий, але перебуває тепер у Парижі — бере участь у засіданнях палати. Не зовсім зрозуміло, яким чином їм пощастило прибрати до рук його старшого помічника, і той відразу передав справу до суду, навіть не порадившись із своїм начальником. Завтра вранці треба буде проникнути в цю таємницю, промацати грунт, і якби мені пощастило розплутати всі нитки змови, то я, мабуть, знову поїду до Парижа і через герцогиню де Мофріньєз спробую попросити допомоги у високих осіб".