— Доброї ради я послухаю, так справді буде краще. Нуте, люди, ховайтесь за городки, а як татарва надбіжить, тоді враз!
Уходників зараз наче мітлою змів. Поставали на конях поза городками, держачи напоготові рушниці та луки. А там від табору гнався Журавель за татарами, наступаючи їм на п'яти. Як уже татари опинилися поміж городками, їх привітали звідсіля стріляниною, а відтак з великим криком кинулися на них зі списами.
Татар розбито. Ще дехто ганявся за втікачами, поки Журавель не наказав вертатися. Того дня забрали у татар багато коней.
VIII
Від того часу уходники мали спокій. Недобитки, що вернулися після розгрому до своїх, розказували, що уходників над Інгульцем небезпечно зачіпати.
Зараз-таки уходники взялись справляти те, що попсувалося. Поправили надпалені фігури і прибрали побо-євище.
Всі визнали, що до перемоги спричинився найбільше Тарас Партиченко. Він першим помітив татар і запалив фігуру, хоч за це вислухав догану. Він згодився піти до городків, наражаючи себе на велику небезпеку.
Тараса поважали і високо цінили його розум та дотепність.
— Як шкода, що покійний Партика не живе, а то він радів би і гордився б такою дитиною.
Але Тарас не гордився тими похвалами. Він знав, що виконав лише громадський обов'язок, і так повинен кожний зробити. Він радів, що при цих двох сутичках з татарами багато чого навчився. Тепер обдумував свій досвід. Що бачив своїми очима — то не те, що думав про боротьбу з татарами, що знав про неї від людей. Тарас вирішив, що найкраща зброя проти татар — це добрий спис. Але списом треба вміти орудувати, а цього канівці не вміють. Хто їх цьому навчить? Тарас вибрав собі з-поміж своїх ровесників Трохима і Прокопа, вони почали вправлятися в орудуванні списом. Дійшли до того, що спис у їх руках був легеньким мов пір'я, що вміли ним управляти на всі боки — відбиватися, наступати. Коли вже почували себе певними, почали вчити того самого й інших хлопців, і опісля Тарас наважився заговорити про це з отаманом Журавлем.
— Я б думав, отамане-батьку, щоб у нас завести своє військо. Без цього ми не можемо бути безпечні, не можемо певно в нашому таборі сидіти. Я придивився, як наші уходники з татарами б'ються — у них є добра воля і завзяття, та нема вправності. Через те боротьба непевна, і дарма люди дають себе калічити, а то й убивати.
— А як би ти, сину, хотів військо завести? Скажи, не соромся. Ти мудрий, хоч ще молодий, ну, кажи!
— Це повинні б старші, а не я. Я б за дозволом старшини хотів зробити це з ровесниками та парубками, а то й старшим не завадило б навчитися...
— Чи так, як ти робив у Каневі та й тут на пасовиську?
— Так самісінько. Ось, коли ласка, подивись, батьку, що списом можна зробити і як він у мене в руках ходить.
Він узяв спис у руки і показав, що вміє.
— Еге ж. Митець ти, небоже, і небезпечно проти тебе кому-небудь зі списом ставати.
— Те саме можна робити шаблею, а тоді одна сотня вправних козаків розіб'є дві тисячі татар.
— Добре, синку, я розпоряджуся, що ти маєш навчити воєнного ремесла і молодших, і старших, всі мусять тебе слухати, наче мене самого. Дай нам, Боже, таких уходників більше, а тоді орди не злякаємося. В тому лише біда, що в нас тепер багато праці і не буде на це часу.
— Я думаю лише про неділі й свята.
— Це вже інша справа, і так воно зробиться. Справді, роботи було багато. Цілими днями від ранньої
зорі до вечора чути було в таборі стукіт сокир та дзижчання пил. Такий же стукіт по лісу, де рубали дерево на будівлі, яке відтак звозили волами.
Багато хат було вже в зрубі, на інших клали вже і пошивали покрівлі; жінки місили глину і мастили стіни, ставили печі. На великій площі копали криниці і ставили високі журавлі.
Полонені татари пристали до громади і працювали разом з усіма. Вони ходили вільно, а на ніч збиралися в окремім великім шатрі. їм і на думку не приходило тікати. А той татарин Мустафа, що його зловив Тарас, дуже з Тарасом заприятелював, учився пильно української мови і християнської молитви, його звали тепер Максимом, і він цим дуже гордився. Максим, як уже було сказано, вмів шити кожухи, робити стріли, луки, а до того ж знав добре орудувати арканом і ловити коней. Цієї штуки він учив хлопців, коли ходив з ними коней пасти.
Нетерпляче ждав Тарас найближчої неділі, коли то він розпочне вчити старших. Журавель додержав слова і наказав старшим учитися орудувати зброєю в Тараса і його молодої сотні хлопців. Уходники це прийняли і від того дня кожної неділі і свята пополудні вправлялися. Тарас поділив людей на сотні і спершу підучив вибраних сотенних отаманів.
Наближалася осінь. Звезли хліб з полів, поскладали скирти. Сіно лежало в стіжках. Урожай був добрий, не було чого голоду боятися. Але хат збудували не більше як половину, і люди мусили тиснутися взимку в них. На зиму обіцяли собі звезти увесь будівельний матеріал з лісу...
Тарас думав увесь час, як би селище забезпечити так, щоб його татари не могли здобути. Про те саме думав Журавель зі старшиною.
— Ну, що ж, Тарасе, — спитав раз Журавель, — як там з твоїм військом? Оборонимось від орди?
— Того всього замало, батьку. Ми мусимо подбати про те, щоб перед більшою силою захиститися. Максим розказував мені, що татари виходять не раз з силою і в двадцять тисяч. А тоді вони нас змели б відразу, мов порошинку, ми б не витримали.
— Чи не хочеш ти збудувати тут замок?
— На це в нас сили нема. Замку нам не треба, але окопати селище глибоким ровом та обгородити вал частоколом, то це було б нам під силу і було б добре.
— І я над цим думав, — та звідкіля стільки робочих рук узяти? Ледве що зробиш жнива, ще б під зиму сіяти, та, дивись, молотити пора. Та й з млином не знати що робити, бо ми лише жорна забрали, ще й коло будинків є робота.
— Треба, батьку, частину часу відвести на копання валів. Ми не знаємо ні дня, ні години, коли напасть може трапитись, а тоді хліб, який ми зібрали, нічого не поможе. Зима ще не зараз, а до морозу можна б багато зробити. Взимку наколемо частоколів у лісі, а навесні наб'ємо. А потім уже вали обсадимо терниною та шипшиною. Ми поки що обороняємося юзами. Та все так не може бути, бо погниють на сльоті. До копання треба брати всіх зранку, поки підуть до іншої роботи. Це, я вважаю, потрібно перш за все.